1.3 Стандарти на основі протоколу sip

Основним конкурентом протоколів стандарту Н.323 є протокол SIP (Session Initiation Protocol - протокол ініціювання сеансу), розроблений інтернет-спільнотою і стандартизований IETF в RFC 3261

SIP є протоколом сигналізації, він відповідальний за встановлення сеансу між абонентами, при цьому SIP виконує функції протоколів Q.931, RAS і Н.245 стандарту Н.323 (точніше - частина з них). Для передачі аудіо- і відеоданих в ході сеансу протокол SIP передбачає використання протоколу RTP.

Протокол SIP дуже близький за стилем до протоколу HTTP: він має схожий набір і синтаксис повідомлень, якими обмінюються сторони в процесі встановлення сеансу. Як і у протоколі HTTP, SIP-повідомлення текстові, вони добре зрозумілі програмістам, які мають досвід створення веб-додатків. Тому системи IP-телефонії, побудовані на основі SIP, виявилися набагато ближче до світу Інтернету, ніж стандарти Н.323, що прийшли «від телефоністів». Сьогодні SIP-телефонія більш тісно інтегрована з веб-послугами, ніж телефонія стандарту Н.323.

Архітектура SIP передбачає як безпосередню взаємодію абонентів через IP-мережу, так і більш масштабовані схеми, що включають участь серверів-посередників (проксі-серверів). Основним таким сервером є так званий проксі-сервер SIP, він виконує функції, близькі до функцій воротаря Н.323. Крім того, в архітектурі SIP може бути присутнім сервер позиціонування (SIP Location Server).

Рисунок 1.3 – Взаємодія абонентів SIP

1.4 Зв’язок телефонних мереж через Інтернет

На другому етапі розвитку IP-телефонії IP-мережа (Інтернет або приватна мережа) широко використовувалася як транзитної мережі між двома місцевими телефонними мережами (рис. 1.4). Дана схема реалізації загальнодоступних послуг IP-телефонії стала досить популярною у всьому світі. Вона полягає в тому, що абонент дзвонить за певним номером, який закріплений за провайдером місцевої телефонної мережі, і на дзвінок відповідає сервер інтерактивно голосової відповіді (IVR). IVR-сервер запрограмований на виконання рутинних процедур аутентифікації абонента і прийому номера викликаного абонента. Для цього залучається техніка розпізнавання голосових відповідей (якими можуть бути і сигнали тонового набору, використовуваного викликаючим абонентом для відповідей на запити IVR-сервера).

Для реалізації послуги IP-телефонії за описаною схемою оператору зв’язку не треба створювати власну дорогу транспортної інфраструктури і мати безпосередній доступ до абонентів. Проте стратегічні перспективи такого підходу залишають бажати кращого через погану масштабованості і вузького спектру послуг.

Масштабованість такого варіанту обмежується кількома факторами. По-перше, провайдеру доводиться встановлювати численні однорагові зв’язки зі своїми друзями-суперниками по бізнесу. По-друге, протоколи обох площин необхідно реалізовувати в усіх елементах мережі IP-телефонії: і в воротаря, і в шлюзах, і в терміналах, що призводить до зайвої складності і дорожнечі всіх цих пристроїв. І нарешті, користувачам надаються тільки базові послуги з обробки викликів, оскільки взаємодія з протоколами міжстанційної сигналізації (SS7) і службами інтелектуальної мережі (IN) відсутня. Цю останню групу недоліків можна віднести на рахунок стандартів Н.323, в яких явно не йдеться про те, які протоколи сигналізації повинен підтримувати шлюз з боку телефонної мережі. Перелік додаткових послуг з обробки викликів визначений у специфікації Н.450. Таким чином, це скоріше вада реалізації шлюзів того покоління, в яких підтримка SS7 і IN, як правило, відсутня.

Крім того, сам діалог досить обтяжливий - набагато зручніше просто набрати номер з невеликою приставкою начебто 8-20 і отримати доступ до послуг міжнародного IP-телефонії. Але для цього провайдеру потрібен прямий доступ до абонента або домовленість з місцевими операторами про переадресацію таких викликів на шлюз IP-телефонії провайдера за допомогою засобів інтелектуальної мережі (а вони поки підтримуються далеко не всіма місцевими операторами). Таким чином, для виходу IP-телефонії на більш високий рівень національного або міжнародного оператора потрібні інші стандарти та обладнання, щоб мережі, побудовані на базі протоколу IP, могли рівноправно межувати з традиційними телефонними мережами.

Рисунок 1.4 – Взаємодія двох місцевих телефонних мереж через Інтернет