IV. Практична робота

Учні працюють над портретом. У цей час звучить функціональна музика.

V. Підсумок уроку

Організація галереї портретів матусь, виставлення оцінок за роботи в журнал, аналіз

Кращих портретів.

Билет №5

1. Робота над збагаченням та активізацією словникового запасу молодших школярів. Словникова робота – система навчально-виховної роботи над словом, яка охоплює засвоєння учнями нових слів і значень, відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення слів, сфер їх уживання, їх багатозначності і переносних значень, засвоєння синонімів, антонімів, паронімів, омонімів тощо. В 1 класі, спирається спочатку на елементарні уявлення дітей про лексичні явища, а пізніше, в 3 класі, – на набуті школярами теоретичні знання з розділу «Слово».

У процесі словникової роботи поглиблюється розуміння учнями того, що слова називають усі явища дійсності, що слово і те, що воно називає (предмет, дія, ознака), – це різні речі, які школярі мають навчитися чітко розмежовувати.

Мета словникової роботи – навчання молодших школярів розуміти значення слів, пояснювати їх, сполучати слова з іншими, добирати і точно, виразно вживати лексичні одиниці у висловлюваннях різних типів і стилів, виправляти лексичні помилки й недоліки, контролюючи власні усні й письмові перекази і твори, вдосконалювати їх.

Завдання мовленнєвої роботи на лексичному рівні (М. Р. Львов): збагачення словникового запасу учнів, кількісне поповнення його за рахунок опанування нових лексичних одиниць; уточнення значень слів на основі засвоєння системно-лексичних зв'язків; активізація словника, формування вмінь і навичок правильно вживати лексичні одиниці, доцільно використовувати їх у мовленні, у текстах різних типів і стилів; боротьба з нелітературними словами (діалектизми, жаргонізми та ін.), викорінювання їх з дитячого мовлення.

Вивчення орфографічного матеріалу нерозривно зв'язане з роботою над збагаченням і активізацією словникового запасу дітей. Це завдання виходить із психологічної закономірності: якщо учень слово зустрічає вперше, не знає його значення, не вміє правильно вимовляти, значить правильно не передасть його на письмі.

Програма з мови для чотирирічної школи вимагає уваги не лише до граматичного значення слова, а в першу чергу – й до лексичного. У зв'язку з цим учні вчаться добирати синоніми й антоніми, розглядають багатозначні слова. Під час вивчення розділу «Будова слова» вчаться добирати споріднені, утворювати нові слова за допомогою суфіксів і префіксів, розглядають значення та правопис таких слів. Ця робота не повинна обмежуватись відповідними розділами підручника, а продовжуватись при вивченні кожної теми, в тому числі й орфографічної.

Словникова робота в процесі навчання орфографії має й інший напрямок – засвоєння правопису слів, що є словниковими. Написання таких слів переважно не можна пояснити правилами сучасного правопису, тому що воно склалося історично, наприклад, написання букви и в слові криниця або е у слові пшениця

До словникових у початкових класах віднесено і ряд слів на правила, які вивчаються у старших класах (деякі числівники, прислівники), слова іншомовного походження (аеродром, телеграф, метро та ін.). Роботу з такими словами слід починати із з'ясування значення. А щоб учні запам'ятовували їх правопис, слова доцільно включати у вправи, які виконуються на уроках, зокрема в словникові слухові, зорові та зорово-слухові диктанти, використовувати їх під час складання словосполучень і речень, добирати при можливості синоніми і антоніми (вдень – ..., взимку –.... ліворуч –..., спереду –... і т. д.).

Цікавою є робота над мотивованим значенням або етимологією таких слів, звичайно, у випадках, коли це можливо. Наприклад, учитель записує на дошці: юннат — це юний натураліст і пропонує подумати, як утворилось слово юннат і чому воно пишеться з двома н.

Види словникових вправ (лексико-семантичні, лексико-граматичні, лексико-орфографічні, лексико-стилістичні). Під час їх виконання увага учнів зосереджується навколо:

– слів, значення яких вони не розуміють;

– лексико-семантичних рядів слів;

– лексичних засобів, їх функціонування в текстах різних типів і стилів;

– помилок і недоліків у вживанні слів, відповідності лексичного запасу літературній нормі.

Накопичення словника є важливим елементом у системі роботи з розвитку мовлення школярів.

Основні напрямки роботи над уточненням і розширенням словника учнів:

1. Лексичний аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з'ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.

2. З’ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст тощо.

3. Виконання завдань на добір слів з певним значенням; дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і под.

4. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо.

Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням і активізацією словникового запасу школярів.

Щоб сформувати в учнів читацьку самостійність, комунікативну компетентність, вчитель повинен навчити їх самостійно пояснювати слова, з'ясовувати їх значення. Основні прийоми – використання контексту, елементарний словотвірний аналіз, звернення до тлумачного словника.

Важливою складовою лексичної роботи є запобігання помилкам у вживанні слів і виправлення їх у дитячому мовленні. Типовими лексичними помилками в мовленні молодших школярів є помилки у слововживанні, у виборі потрібного слова (порушення лексичної норми, вживання слова в не властивому для нього значенні або з не властивим йому забарвленням, невиправдані повторення одних і тих самих слів, уживання в тексті слів різної стильової приналежності, діалектних і розмовних слів у літературному мовленні, неточний добір лексичної одиниці для висловлення думки).

Крім лексичних помилок, трапляються ще й лексичні недоліки: порушення лексичної сполучуваності, невдалий добір синонімів; уживання зайвого слова, повторення спільнокореневих слів (плеоназми, тавтологія); заміна українських слів російськими, калькування російських слів і словосполучень, неправильне вживання міжмовних омонімів.

Під час створення зв'язних висловлювань, реалізації авторського задуму надзвичайно важливо володіти вміннями формулювати думки, добирати слова, відповідно до лексичних норм сполучати їх, контролювати точність, виразність мовлення та ін.

Вправи на формуванню точності й виразності дитячого мовлення:

1) спостереження за вживанням мовних засобів у зразкових текстах (знайти слова, які допомагають нам побачити, уявити. Знайти слово, яке точно змальовує… і т. ін.);

2) лінгвістичний (стилістичний) експеримент (“псується” текст, а далі зіставляється з оригіналом і робиться висновок щодо переваг першого варіанта);

3) редагування висловлювання з погляду вживання в ньому мовних засобів;

4) конструювання більш складних мовних одиниць з елементів нижчого рівня (словосполучень, речень зі слів);

5) трансформація (перебудова) синтаксичних конструкцій;

6) підбір слів, словосполучень для певного тексту.

З-поміж усіх можливих чинників впливу на мовлення молодших школярів насамперед слід виділити мовлення вчителя.

Чинною програмою з рідної мови передбачено навчання молодших школярів добирати родову назву до низки видових та, навпаки, розподіляти слова на тематичні групи та групувати ряди слів за певною змістовою ознакою (видовою або родовою). Отже, в учнів 1-4 класів має бути сформовано досить широке коло логічних понять.

Основні види словниково-логічних вправ:

1) називання предметів (хто це? або що це?);

2) визначення ознак предметів (колір, розмір, форма, матеріал, смак, запах тощо);

3) підведення видових понять під родове та розчленування родового поняття на видові;

4) визначення предмета за його ознаками (колір, форма, розмір, матеріал, смак тощо);

5) визначення предмета за його діями;

6) порівняння предметів за певною ознакою;

7) вилучення зайвого предмета або слова, що його називає;

8) доповнення групи однорідних предметів;

9) розподіл предметів або слів, що їх називають, по групах;

10) логічне визначення предмета.

Джерело поповнення словника учнів – навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури, кінофільмів, радіо- і телепередач та ін. Але позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.