17. Своерідність пригодницьких романів Дефо і Свіфта.

 Першими за часом творами англійської просвітницької прози, які ми називаємо романом, були книги Деніела Дефо і Джонатана Свіфта.

Свіфт ніколи не називав Дефо письменником, але лише - писакою. Коли ж той випустив «Пригоди Робінзона Крузо», Свіфт відповів власним романом-памфлетом «Подорожі Гулівера» (1726), який може бути прочитаний як пародія на Робінзона з його претензією на безумовну достовірність і документальність, з його вірою в те, що розумна діяльність буде сприяти моральному вдосконалення людини. Свіфт куди більш скептично оцінює моральність і розумність сучасної людини і значення нової оповідної манери.

У романі "Робінзон Крузо" Даніеля Дефо (близько 1660—1731 pp.) виступив типовим ідеологом буржуазії, бо обстоював найголовнішу цінність буржуазної свідомості — образ людини, яка "всім завдячує самій собі". Свого героя Дефо ставить у виняткові умови незаселеного острова , він зображує його як « природної людини» , людини взагалі. Робінзон виключений зі звичайного соціального оточення ; він виявляється віч-на -віч з природою , його діяльність позбавляється специфічно буржуазних рис . Звідси виникає дивовижна епічність «Робінзона Крузо » : самі прозові подробиці трудової діяльності Робінзона овіяні справжньою поезією і сповнені захоплюючого інтересу . Зовсім інший характер має творчість сучасника Дефо , Джонатана Свіфта (1667-1745) , видатного публіциста і великого сатирика . Його ім'я прославив роман "Мандри Гулівера". У влучній, часом алегоричній формі Свіфт висміяв усе в сучасній йому англійській дійсності: політичні пороки, ворогуючі релігійні табори і партії, "чисту науку", здичавілих і жадібності і користолюбства людей.

У відомому романі "Подорож Гуллівера" Джонатан Свіфт як казки, але гостро, сатирично описав життя, що його оточувала. " Свіфт відкрито показав, якими насправді є король, парламент, мораль її звички представників вищого світу. Сучасники побачили описання вигаданій країни Ліліпутії безліч тонких натяків на англійську громадськість початку XVIII століття. Наприклад, читачі легко вгадували у війні між Лилипутией і Блефуску напружені відносини між Англією і Францією, в лилипутском імператорі — короля Ґеорга I, і навіть багатьох відомих діячів Англії на той час. Свіфт вигадав маленьку країну, щоб легше було показати недосконалість державних устоїв Англії.

18. "Сентиментальна подорож" - програмний твір Стерна. У ньому послідовно приводяться головні принципи естетики письменника, заглиблюється погляд на світ, що одержав відбиття вже в першому романі.  Жанр "дорожніх заміток" був широко відомий в англійській літературі XVІІІ сторіччя. Опису подорожі по континенту ("гранд тур"), у яке для завершення освіти обов'язково відправлялися багаті молоді джентльмени в супроводі наставників-компаньйонів, публікувалися досить часто.  Однак твір Стерна різко відрізнявся від них як за формою, так і за змістом.  Зовні воно нагадує замітки допитливого мандрівника. Багато глав його названі відповідно до назв міст, у яких він побував. Однак уявна вірогідність опису потрібна Стерну тільки для того, щоб читач поринув у звичний для нього на перший погляд світ. А далі його чекають несподіванки.  У книзі немає ні опису місць, ні точного викладу фактів, ні оцінки того, що побачив автор. У ній порушена хронологія, немає стрункої композиції. Опис незначних епізодів розростається до величезних розмірів, обростає, здавалося б, нікому не потрібними деталями. І навпроти, про значні явища говориться мимохіть, мимохідь.  Книга починається із середини діалогу між Йориком ("У Франції, - сказав я, - це влаштовано краще!") і невідомою особою. Далі герой приймає несподіване рішення - відправитися подорожувати по Франції, щоб самому все побачити. Обривається книга теж на пів фразі. Послідовність викладу порушується вставними епізодами й запозиченнями з інших творів. А окремі сцени з'єднані так, що шляхетні вчинки, які зробив герой в одних, пояснюються непорядними причинами в інші. 

19. Неумирающую традицію гостросюжетного пригодницького оповідання створив у Франції Олександр Дюма (1802-1870), один з яскравих представників романтичної школи. Дюма-романіст захоплює читачів легкістю та жвавістю викладу, що стрімко розвивається пригодницької фабулою. Невичерпна вигадка, бадьорий гумор, блискучі, дотепні діалоги — невід'ємні властивості таланту Дюма. На сторінках його романів живуть і діють шляхетні, відважні герої. На кожному кроці їх чекають перешкоди і переслідують лиходії. Але героїв Дюма, стає жертвами або мимовільними учасниками підступних інтриг і змов, ніколи не змінюють патріотичні почуття, власна честь і гідність. Друзі-мушкетери відновлюють Карла II на англійському престолі, примиряють фрондерів з французьким двором, диктують умови світу Анни Австрійської і Мазаріні і т. д. Едмон Дантес, перетворившись на графа Монте-Крісто, спрямовує всі свої зусилля і вигадку на здійснення витончено-суворою помсти винуватцям його ув'язнення у фортеці.

По суті, в романах Дюма історію рухають особистості, або ледь помічені, або забуті історією. І якраз ці вигадані герої, носії моральних ідеалів, втілюють у собі дух вольнолюбия, властивий прогресивним романтикам. Не дуже дбаючи про історичної достовірності, Дюма помічає побутові подробиці і загалом дає вірне уявлення про чвари, звичаї і смаки людей, усунутих в минуле завісою часу. Особливо йому вдаються сцени з придворного і військового життя. Найчастіше романіст звертається до бурхливих переломним періодів історії Франції (громадянські війни XVI ст., Фронда, революція 1789 р та ін). Однак до великих подій, які ВПЛИВАЛИ на долі народів, він підходить довільно і спрощено, пояснюючи їх швидше випадковими причинами — палацовими інтригами, честолюбством сановників, вибагливим зчепленням обставин — при неодмінній втручання всюдисущих героїв. Тому романи Дюма не можуть служити правдивої ілюстрацією до сучасного підручника історії, хоча вони і містять пізнавальний матеріал. Произведения : Три мушкетера, Графиня де Мансоро, Граф Монте Кристо…

20. Своерідність філософ повістей . Вольтер намагався в своїх творах розкрити потворний вплив хибного суспільного устрою на особистість. Філософські повісті письменника присвячені саме цій темі. Але Вольтер в творах не просто ілюструє свої морально-політичні погляди, він складає цікаві, сповнені життя, пригод, переживань історії. Насильство над людиною викликає у письменника протест, тому що філософа завжди приваблювали начала природи і волі, вільного розвитку особистості. Величезну роль в житті героїв Вольтера відіграє випадок, проте випадкові, здавалося б, пригоди приводять до думки, що людина у феодальному суспільстві беззахисна й безправна. Привертає увагу особливість не тільки змісту, але й стилю філософських повістей Вольтера. Гумор і сатира, гротеск, гіпербола, елементи умовності, фантастики вражають тим більше, що автор зберігає безпристрасність оповідача.

Філософські повісті Вольтера побудовані у формі розважальних пригодницьких історій, як правило, з великою кількістю дійових осіб і гострими конфліктами, що визначають їхні стосунки. Особливості композиції повісті «Простак»: оскільки твір написаний у жанрі філософської повісті, то левову його частку займає полеміка різноманітних ідей. Логіка розвитку подій обумовлена не логікою людських вчинків, а логікою ідейного розвитку, ходу полеміки. Фактично, центральне місце у «Простаку» займають не люди-персонажі, а філософські ідеї. Повість розбита на короткі глави, у заголовку кожної викладений короткий зміст того, що відбудеться у цій главі. Наприклад: «Глава третя. Гурона, якого кличуть Простаком, навернули до християнства».