16. Видалення поверхневих сторонніх тіл з конюнктиви і рогівки.

Стороннє тіло, яке лежить на поверхні кон’юнктиви, видаляють вологим тампоном, при цьому верхню повіку вивертають. Стороннє тіло з поверхневих шарів рогівки видаляють після анестезії 0,5% розчином дикаїну. Для цього використовують спеціальний спис або звичайну одноразову голку для ін'єкцій. Підводячи інструмент під край стороннього тіла, треба вивихнути його i видалити. Після видалення в рогівці залишається дефект, який потребує лікування з метою запобігти розвиткові інфекції i виникненню гнійного кератиту. Одразу ж після видалення стороннього тіла необхідно закапати 30% розчин сульфацил-натрію; 0,25% розчин левоміцетину, закласти за повіки 10% мазь сульфацил-натрію, або 1% мазь тетрацикліна. Доцільним є використання 1% розчину хініна в якості сильного епітелізатора, слабого анальгетика і дезінфектора.

17. Орієнтовне визначення кута косоокості (девіації). Визначення скритої осоокості (гетерофорії).

 ВИЗНАЧЕННЯ ВЕЛИЧИНИ КУТА КОСООКОСТІ ЗА МЕТОДОМ ГІРШБЕРГА Величину кута косоокості просто і швидко визначають способом Гіршберга : промінь світла спрямовують в очі обстежуваного і порівнюють розташування світлових рефлексів на рогівках. В оці, що фіксує, рефлекс спостерігається поблизу центру зіниці, або співпадає з ним, а в оці, що косить, його визначають у місці, відповідному до відхилення зорової лінії. Один міліметр зміщення її на рогівці відповідає куту косоокості в 7 градусів. Чим цей кут більший, тим далі від центру рогівки зміщується світловий рефлекс. Так якщо рефлекс розташований на краю зіниці при ії середній ширині 3-3,5 мм, то кут косоокості дорівнює 15 градусам, між краєм зіниці і лімбом – 25-30 градусів, якщо на лімбі – 45 градусів, за лімбом 60 градусів. Широка зіниця ускладнює точне визначення відстані між світловим рефлексом і центром рогівки. Більш точно кут косоокості вимірюють на периметрі (метод Головіна), на синоптофорі, тестом з прикриванням призмами.

18. Дослідження рухомості очних яблук (приведення і відведення).

Випробуваного просять стежити двома очима за об'єктом, який лікар переміщує перед ним в різних напрямках. При цьому він спостерігає за тим, рухаються чи очні яблука пацієнта синхронно чи ні і яке положення займають при крайніх відведеннях. У нормі при максимальному повороті очі в носову сторону внутрішній край рогівки повинен доходити до внутрішнього кута очної щілини, а при максимальному відведенні його в протилежному напрямку відповідний край її повинен стосуватися вже зовнішнього кута очної щілини.

19. Визначення конвергенції.

Визначення найближчої точки конвергенції

Досліджуваного пропонують фіксувати обома очима кінчик олівця (ручки, пальця лікаря і т.д.), який розташовують на їх рівні і строго по середній лінії. Потім об'єкт фіксації починають повільно наближати до випробуваному до моменту, коли правий або лівий очей перестає фіксувати і відхиляється внаслідок цього в сторону (назовні). Расстояніе між переніссям пацієнта і об'єктом вкаже на положення найближчої точки конвергенції. У нормі вона знаходиться не далі 10 см (у людей молодого віку).

Дослідження тонічної конвергенції (форіі)

Тонічна конвергенція характеризується становищем зорових ліній парних очей відносно один одного при зорі вдалину. При наявності м'язового рівноваги вони будуть паралельні (стан ортофоріі). Наслідком деякого м'язового дисбалансу є гетерофорія (приховане косоокість). Вона виявляється лише в тих випадках, коли ми навмисно або випадково порушуємо бінокулярну фіксацію розглянутого об'єкта. При цьому очей, не фіксує об'єкт, відхиляється в ту або іншу сторону: назовні (екзофорія), досередини (езофорія), догори (гіперфорія), донизу (гіпофорія) або здійснює поворот навколо сагітальної осі (ціклофорія). Після включення його в зоровий акт з'явилося відхилення негайно зникає в силу компенсаторного посилення тонусу м'язів - антагоністів. В результаті миттєво відновлюється і тимчасово порушене бінокулярний зір.

Спосіб виявлення гетерофории простий і полягає в наступному. Досліджуваного просять фіксувати обома очима який-небудь об'єкт - спочатку віддалений, а потім близько розташований. Потім один з них ~ на 5-10 с закривають долонею руки. І в першому, і в другому випадку після відведення її необхідно визначити, чи залишився раніше екранований очей в первинному положенні або внаслідок відхилення в яку-небудь сторону зробив так зване установче рух для «наведення» зорової лінії на тимчасово «втрачену» точку бінокулярної фіксації. Напрямок цього руху завжди протилежно увазі прихованого косоокості. Наприклад, установче рух досередини свідчить про екзофоріі, назовні - про езофоріі, догори - про гіпофоріі, донизу - про гіперфоріі.

20. Накладання монокулярної і бінокулярної асептичних повязок.Бинтова повязка: спочатку накладають стерильний ватно-марлевий "пушок" або салфетку, потім проводять два-три кругових фіксуючих тури бінта від потилиці до чола. Потім чергують циркулярні тури з турами через хворе око, бінтуючи від потилиці до низу під мочкою вуха, потім вверх через поражене око на протилежний бік чола і знову на потилицю. Бінт завязують на чолі або перед вухом. При накладуванні бінокулярної повязки проводять бінт через друге око, але в зворотньому напрямі – від чола через око і далі під мочкою вуха і на потилицю. Пращевидна повязка: стерильний пушок накладається на хворе око, а заготовлена праща накладається на нього так, щоб короткі її кінці були з боку хворого ока і зав"язуються над і під вухом.