Інтегровані системи програмування
Для створення програми на вибраній мові програмування потрібно мати такі компоненти:
текстовий редактор;
компілятор;
редактор зв'язків;
бібліотеку функцій.
Текстовий редактор використовується для формування вихідного тексту програми. У принципі можна використати будь-який редактор, але краще використовувати спеціалізовані редактори, які орієнтовані на конкретну мову програмування.
Вихідний текст програми переводиться у машинний код за допомогою програми-компілятора. Якщо знайдено синтаксичні помилки, то результуючий код створено не буде. На цьому етапі можна отримати готову програму, але дуже часто в ній не вистачає деяких компонентів і тому компілятор видає проміжний об'єктний код (із розширенням .obj).
Вихідний текст великої програми звичайно містить декілька модулів (файлів з вихідним текстом). Кожен модуль компілюється в окремий файл з об'єктним кодом, які потім об'єднуються в одне ціле. Крім того потрібно додати машинний код підпрограм, що реалізують різні стандартні функції. Такі функції містяться у бібліотеках (файлах із розширенням .lib). Об'єктний код обробляється спеціальною програмою - редактором зв'язків, який об'єднує об'єктні модулі у готовий програмний продукт - виконавчу програму (виконавчий код).
Виконавчий код - це готовий програмний продукт, який можна запустити. Як правило цей файл має розширення .exe, .com.
Створюються інтегровані системи програмування (ІСП), що містять усі компоненти. У сучасних ІСП міститься ще відлагоджувач, який дозволяє аналізувати роботу програми під час її виконання.
ЕЛЕКТРОННІ ПРЕЗЕНТАЦІЇ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА POWER POINT. РЕДАГУВАННЯ ТА ФОРМАТУВАННЯ СЛАЙДІВ ПРЕЗЕНТАЦІЙ. АНІМАЦІЯ. ВИКОРИСТАННЯ СТИЛІВ В ПРЕЗЕНТАЦІЇ. УПРАВЛІННЯ ПОКАЗОМ ПРЕЗЕНТАЦІЇ.
Програма PowerPoint для багатьох великих організацій стала стандартним засобом створення презентацій, оскільки вона направляє дії користувача з моменту свого запуску й аж до завершення процесу розробки презентації.
PowerPoint дозволяє створювати презентації з дуже великою кількістю слайдів. Щоб керувати цим величезним обсягом інформації, програма пропонує кілька режимів перегляду:
Slide View (Слайды) — режим, у якому зручно конструювати і коректувати окремі слайди;
Outline View (Структура) — режим, що відображає текстовий зміст презентації і призначений для введення і редагування тексту;
Slide Sorter View (Сортировщик) — режим, що демонструє мініатюри всіх слайдів, рівномірно розташовані у вікні перегляду;
Notes Page View (Страницы заметок) — режим, призначений для створення заміток, що допомагають доповідачу орієнтуватися в матеріалі під час ведення презентації;
Normal View (Обычный) — режим, що з'явився в PowerPoint 2000 уперше, — варіант перегляду, що поєднує режими слайдів, структури і заміток.
Діяльність при розробці власних мультимедійних проектів здійснюється в кілька етапів:
Планування (вибір теми, з’ясування призначення, розробка сценарію, змісту презентації).
Добір і розробка елементів слайдів.
Додавання анімаційних та звукових ефектів.
Налагодження показу.
Зберігання.
Супровід (демонстрація).
Під анімацією в PowerPoint розуміється рух або видозміна об’єктів на екрані. Застосування анімаційних ефектів надає презентації динамічності, а також дає змогу підкреслити деякі ключові моменти її змісту. Анімаційні ефекти можуть супроводжувати:
зміну слайдів;
появу та відображення об’єктів на слайді.
Після того як презентацію створено, потрібно її налагодити і провести репетицію. Налагодження здійснюються у вікні Показ слайдів Налагодження презентації, де треба задати спосіб зміни слайдів на екрані: вручну, за допомогою клацання мишкою (аналогічно натисканню на клавішу Enter), чи автозміною за фіксований проміжок часу, тимчасово можна відключити ефекти анімації, звуковий супровід, а також встановити автоматичний перехід від одного слайда до іншого з повторною демонстрацією після завершення.
Якщо для певної демонстрації всі слайди не потрібні, то з їх сукупності можна вибрати тільки ті, що знадобляться (наприклад, тільки для пояснення нового матеріалу чи навпаки, тільки слайди з вправами на закріплення). У таких випадках використовують довільну демонстрацію, за допомогою якої можна зберігати в одній презентації варіанти різних комбінацій слайдів, що можуть використовуватися під час різних демонстрацій. Щоб утворити бажану послідовність слайдів, слід після звернення до послуги Показ слайдів Довільний показ натиснути кнопку Створити і у допоміжному вікні Завдання довільного показу на основі списку Слайди презентації створити список Слайди довільного показу (рисунок 6). Перед демонстрацією довільної презентації потрібно у допоміжному вікні Налагодження презентації в групі Слайди ввімкнути альтернативний перемикач Довільна демонстрація і в списку, що розкривається, вибрати назву варіанта демонстрації.
СТВОРЕННЯ WEB-СТОРІНОК. УНІВЕРСАЛЬНА АДРЕСА РЕСУРСУ. МОВА РОЗМІТКИ ГІПЕРТЕКСТУ (HTML). ЗАСТОСУВАННЯ МОВИ HTML.
Для того щоб одержати інформацію з Інтернету, необхідно знати адресу, за якою вона розташована. Універсальна адреса ресурсу (URL - Uniform Resourse Locator) — це адреса в системі World Wide Web, за допомогою якої однозначно визначається будь-який документ. У загальному випадку універсальна адреса ресурсу має наступний формат:
протокол://комп'ютер/шлях
Протокол є набором правил, відповідно до якого повинна відбуватися передача даних. Основним протоколом у системі World Wide Web є протокол HTTP (HyperText Trandfer Protocol) — протокол передачі гіпертексту, тому велика частина адресів починається в такий спосіб:
http://
Проте, можуть бути використані й інші протоколи передачі даних, наприклад протокол передачі файлів — FTP (File Transfer Protocol) або протокол передачі даних у форматі Gopher. Тоді на перше місце в універсальній адресі ресурсу ставиться назва використовуваного протоколу. Наприклад:
ftp:// або gopher://
Комп'ютер — це адреса сервера, з яким необхідно установити з'єднання. Можуть використовуватися як IP-адреса (кожен вузол мережі повинен мати свою унікальну адресу, ця адреса складається з чотирьох байтів, наприклад, 192.112.36.5), так і ім'я сервера в доменній системі імен. Наприклад:
Розміщення власних матеріалів в Інтернеті включає два етапи: підготовку матеріалів і їхню публікацію. Підготовка матеріалів складається в створенні документів, що мають формат, прийнятий в Інтернеті, тобто, Web-сторінок, написаних мовою HTML. Публікація матеріалів, тобто відкриття до них доступу, здійснюється після рішення організаційних питань, зв'язаних з одержанням дискового простору на Web-сервері для їхнього розміщення.
HTML — це мова гіпертекстової розмітки, використовувана для кодування документів. Мова HTML являє собою набір команд, відповідно до яких броузер відображає вміст документа, команди HTML не відображаються. У мові HTML реалізований механізм гіпертекстових посилань, що забезпечує зв'язок одного документа з іншими. Ці документи можуть знаходитися на тім же сервері, що і сторінка, з яким на них робиться посилання, а можуть бути розміщені на іншому сервері. Команди в тексті HTML-документа називаються тегами.
Автономні Web-документи використовують мову HTML (Hypertext Markup language -мова розмітки гіпертексту). Гіпертекст – це електронний документ, який містить гіперпосилання на інші документи. Гіпертекст, тобто розширений текст, включає додаткові елементи: ілюстрації, посилання, вставні об'єкти. Під розміткою розуміється використання спеціальних кодів, легко відокремлюваних від значеннєвого змісту документа і використовуваних для реалізації гіпертексту. Застосування цих кодів підкоряється строгим правилам, обумовленим специфікацією мови HTML.
Усі документи HTML мають ту саму структуру, обумовлену фіксованим набором тегів структури. Документ HTML завжди повинний починатися з тегу <HTML> і закінчуватися відповідної закриваючої тегом (</HTML>). Усередині документа виділяються два основних розділи: розділ заголовків і тіло документа, які розміщуються саме в такому порядку. Розділ заголовків містить інформацію, що описує документ у цілому, і обмежується тегами <HEAD> і </HEAD>. Зокрема, розділ заголовків повинний містити загальний заголовок документа, обмежений парним тегом <TITLE>.
Основний зміст розміщається в тілі документа, що обмежується парним тегом <BODY>. Строго говорячи, положення структурних тегів у документі неважко визначити, навіть якщо вони опущені. Тому стандарт мови HTML вимагає тільки наявності тегу <TITLE> (і, відповідно, </TITLE>). Проте, при створенні документа HTML опускати структурні теги не рекомендується.
Найпростіший правильний документ HTML, що містить усі теги, що визначають структуру, може виглядати таким чином:
<HTML>
<НЕАD><ТIТLЕ> Заголовок документа </ТITLE><НЕАD>
<BODY>
Текст документа
</BODY>
</HTML>