54.Збірка п.Верлена «Романси без слів». «Осіння пісня».

«Романси без слів»— збірка поезій Поля Верлена опублікована в 1874 році, до складу якої увійшли твори, написані Верленом ще в тюрмі. Вона поділяється на два цикли: «Забуті пісеньки» та «Бельгійські пейзажі». Ця збірка — комплекс замальовок, мотивів, фрагментів, пейзажів. Вона засвідчила неповторність поетичного обдарування Верлена. «Романси без слів» — найвище поетичне досягнення Верлена. Тут звучать ноти суму й меланхолії, нетривалого забуття і печалі. Окремі вірші збірки нагадують пейзажі художників-імпресіоністів, часом у них усе ніби вкрите сірою імлою або розчинене в тумані. При цьому чітко виявляється притаманна поезії межі століть тенденція до синтезу словесних і живописних образів, використання образотворчих художніх можливостей мови. Прислухаючись до монотонного шуму дощу, до відлуння церковних дзвонів, блукаючи насиченими осіннім повітрям вулицями, занурюючись у бузково-зелену тінь дерев, поет зливається душею з печальним і таємничим світом. Навколишні предмети не існують для нього окремо від світла, яке вони випромінюють, від вібрації повітря. «Романси без слів», імпресіоністичні за своєю природою, складаються переважно з віршів, які змальовують пейзажі. Інші сюжети (історичні, героїчні, сатиричні) безслідно зникають. Але пейзаж тут незвичайний — це знов-таки «пейзаж душі». Природа й душа поета зливаються в одному образі, в єдиній істоті, яка, залишаючись природою, стає водночас людиною. Верлен спробував довірити спілкування душі та природи барвам і звукам. Сама назва збірки «Романси без слів» свідчить також про прагнення поета підсилити музичну забарвленість віршів.

В «Осінній пісні» порушуються межі поміж простором (об’єктивним і суб’єктивним) і часом (минулим, теперішнім, майбутнім). Воєдино зливаються осінній пейзаж і пейзаж душі: душа — інобуття пейзажу, а пейзаж — «стан душі». У цьому невеличкому творі водночас і осінній пейзаж, і «пейзаж душі» поета. Наче «зжовклий листок» осіннього листопаду, тріпоче смуток Верлена. Між «природою і душею» і «душею й речами» у віршах поета існують відносини тотожності. Це важлива особливість його лірики. Відповідність, подібність станів душі й природи властиві також для творчості Бодлера, але Верлен відчував її інтуїтивно, тому органічно ввів її у свою поезію. Слідом за ним цей прийом використовували французькі, а згодом — українські символісти. Але найхарактернішою ознакою поезії Верлена є її мелодійність, дивовижне поєднання звуків із почуттями.

55. Мандри ліричного героя у творі а. Рембо «п*яний корабель»

АРТЮР РЕМБО (1854—1891) — славнозвісний французький поет, юнак, який у неповних 17 років написав вірш «П'яний корабель», вірш, що приніс славу Франції і поету, збагатив світову поетичну думку. Поет був уважним до внутрішнього світу, відчував у собі людину і не терпів ніяких моральних пут, норм, законів, які нав'язувало йому соціальне середовище. У «П'яному кораблі» поет у символічній формі ототожнив себе з кораблем без стерна і вітрил — безпорадною іграшкою стихій, що з веління хвиль мчав бурхливим морем. Ліричний герой поезії — корабель без екіпажу, стерна, якорів, якого носило стихією. Корабель «п'яний» не стільки від розлитого вина, що всмокталось у палубу, скільки від цієї безмежної волі. Цей символічний образ тлумачився як звільнення у поетичній творчості від традицій і значно ширше як «визволення від звичайного життя та узвичаєного бачення світу». Провідний мотив твору — відчуження від сталого, незмінного оточення і нестримна жадоба свободи, яку було не зупинити нічим. Море — то і символ волі, і символ життєвих штормів, які підстерігали, заколисуючи свої жертви. Тема вірша: блукання ліричного героя у бурхливому морі життя. Ідея: гімн творчій уяві, свободі митця. Мандри корабля, який втратив керування й носиться безмежним океаном, асоціюються не тільки з можливими реальними подіями, а передусім з блуканнями і пориваннями ліричного героя в просторах духу, життя, поезії. Композиція складається з таких частин: загибель команди й втрата керування кораблем - зав'язка, уявні мандри ліричного героя в морській стихії -- розвиток дії, зіткнення піднесеної фантазії з буденною реальністю - кульмінація, відмова ліричного героя від прагматичного життя - розв'язка. "П'яний корабель" наскрізь пройнятий напруженим драматизмом, тут усе відбувається на межі життя й смерті, надії та безнадії, злету й падіння. Вирізняються два види конфліктів: зовнішній - зіткнення ліричного героя зі стихією, а також з буденністю; внутрішній - боротьба в душі ліричного героя за своє духовне "пробудження", свій особистий незалежний світ, свої мрії. Ліричний герой вирушає у далеке плавання. Плин його вражень, почуттів, асоціацій народжує дивовижні картини стихі. Перенасиченість контрастними образами допомагає авторові відобразити складність і багатогранність життя, яким живе душа ліричного героя. Його не лякають шторми й шквали, він ладен загинути, але не відступитися від пошуків таємного змісту буття. Він мріє знайти у стихії життєвих негараздів і власних почуттів прадавню Європу та незнані острови, куди треба показати шлях іншим. Вірш символічно називається "П'яний корабель". У творі неодноразово звучить мотив сп'яніння. З одного боку, це забуття нудної буденності, сірого й нецікавого життя, а з іншого - відчуття припливу нестримної фантазії та енергії. Ліричного героя п'янить розмаїття його , почуттів, небачені глибини, які несподівано відкрилися йому в його душі та в іншому, тільки йому відомому, вимірі всесвіту. Він закоханий у стихію, відчуває повне злиття з нею, а вона, у свою чергу, викликає в ньому поетичне натхнення, пробуджує творчі сили, невідомі пересічному обивателю. Реальний світ для ліричного героя є справжньою трагедією - тут немає простору для фантазії й польоту почуттів. Однак, хоча герой і не знайшов "прадавній зміст" і не втамував свій сум за "європейською водою", він віднайшов головне - себе, того, хто не зможе більше "йти в кільватері купців", не зможе підкоритися законам прагматичної дійсності, бо визнає лише один закон - поетичного духу, вільних почуттів і буремної фантазії.