- •Романтизм як художній напрямок
- •Образ Гобсека у повісті Оноре де Бальзака
- •Реалізм
- •Духовна краса Квазімодо
- •Декаданс: ознаки, принципи, представники
- •Адам Міцкевич. Творчість
- •Течія натуралізм, її характерні риси
- •Образ Жульєна Сореля
- •Творчість Гофмана
- •Аналіз вірша Бодлера «Альбатрос»
- •Роман Віктора Гюго Знедолені – художній аналіз
- •«Жерміналь», художній аналіз роману Еміля Золя
- •Кармен характеристика образа Кармен
- •Художньо - стилістичні особливості роману Гюстава Флобера «Пані Боварі»
- •Образ Нори (за п’єсою г. Ібсена «Ляльковий будинок»)
- •Генріх Гейне Германія. Зимова казка
- •Тема франко-пруської війни в новелістиці Мопассана
- •«Пані Боварі», художній аналіз роману Гюстава Флобера
- •Характеристика героев по произведению Гейне «атта тролль»
- •Еміль Золя. Біографія. Творчість. Аналіз творів Еміля Золя.
- •Протистояння митця та філістера - основний конфлікт казки Гофмана "Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер"
- •Ідейно-художній аналіз творів"Шагренева шкіра"
- •Характеристика Матильди де Ла-Моль
- •Передмова до «Кромвеля» — естетичний маніфест французького романтизму
- •Аналiз роману батько горио
- •Своєрідність творчого розвитку Артюра Рембо
- •«Портрет Дориана Грея», анализ романа
- •Едгар Алан По – видатний американський письменник
- •«Паломничество Чайльд-Гарольда», анализ поэмы Байрона
- •Эдгар По. Ворон, мистика, изящество
- •В. Скотта «Айвенго»
- •Чарльз Діккенс як представник англійського реалізму
- •Ідеальний чоловік (твір Оскара Уайльда)
- •В.Гюго - видатний французький письменник-романтик.
- •О новелле «Ванина Ванини» ф. Стендаля
- •Творчість Шарля Бодлера
- •Новелістика Гі де Мопассана
- •48.«Франція у мініатюрі» у новелі Мопассана «Пампушка»
- •50. Генріх Гейне «Книга пісень”
- •51.Поль Верлен «Поетичне мистецтво”
- •54.Збірка п.Верлена «Романси без слів». «Осіння пісня».
- •55. Мандри ліричного героя у творі а. Рембо «п*яний корабель»
- •56. Образ Емми боварі – жертви романтичних уявлень
- •57. А. Міцкевич - романтик. Цикл «Кримські сонети». Ностальгія за Батьківщиною
- •58. Образ Есмеральди в романі в. Гюго «Собор Паризької Богоматері».
- •59. ) Особливості німецького романтизму. А. Шаміссо, л. Тік, Новаліс та ін.
Реалізм
Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855), обґрунтував програмові засади напряму. Розробку теоретичної бази продовжили письменники Шанфлорі та Л.-Е.-Е. Дюранті, які виступили з деклараціями на сторінках журналу «Реалізм» (1856—1857).
Визначальні риси реалізму:
- раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
- правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
- принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
- характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
- конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
- вільна побудова творів;
- превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
- розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
XIX ст. дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія).
Духовна краса Квазімодо
Квазимoдо родился с физическими недостатками. Виктор Гюго пишет, что всё тело его было неправильной формы, он был горбат, хром и имел огромную бородавку на левом глазу. Пакетте Шантфлери вместо её первенца подбросили Квазимодо, но несчастная мать при его виде чуть не сошла с ума, и мальчика унесли. Тут же, в Реймсе, его окрестили и отправили в Париж, где его и нашел в яслях для подкидышей Собора Парижской Богоматери двадцатилетний священник Клод Фролло, назвавший его в честь религиозного праздника Антипасхи (лат. Quasimodo (первое воскресенье после Пасхи), в который и был найден Квазимодо. Когда мальчику было четырнадцать лет, Клод Фролло дал ему должность звонаря Собора, но из-за громкого звона колоколов у Квазимодо лопнули барабанные перепонки, и он оглох. Квазимодо ненавидел своё уродство, но при этом обладал добрым сердцем. Он обожал Собор, здание заменяло ему и семью, и дом, и общество. Квазимодо во всем слушался своего приёмного отца, когда тот приказал украсть для него Эсмеральду, он согласился на кражу, но был при этом пойман отрядом ночного дозора. Позже его судили, но из-за того, что Квазимодо попался глухому судье, наказание было намного суровее, чем должно было быть: его приговорили к ударам плетью, а также к нескольким часам у позорного столба (из-за того, что он грубил судье, как показалось последнему). Примечательно, что Клод Фролло, когда заметил Квазимодо у позорного столба, сделал вид, что не знает приёмного сына. Когда Квазимодо начал просить пить, а толпа в ответ лишь смеялась над ним, пришла Эсмеральда и дала воды приговорённому. В этот момент он впервые в жизни заплакал, этот эпизод также пробудил в нём нежные чувства к девушке. Позже, когда Эсмеральду приговорили к казни, он спас её, внеся в Собор и воспользовавшись, таким образом, правом убежища. Но красавица не ответила горбуну взаимностью, так как он вызывал в ней лишь страх. Квазимодо также защищал ради Эсмеральды Собор Парижской Богоматери от бродяг Двора чудес, не зная при этом, что они пришли спасти девушку. Во время этого боя он убил брата Клода Фролло, Жеана — тот был в числе осаждающих храм. Заметив, что бродяги отступают, Квазимодо отправился сообщить об этом Эсмеральде, но её не было в Соборе. Позже он увидел со стен Собора, как её вешают. В этот момент он заметил Клода Фролло, тоже глядящего на Эсмеральду и бешено смеющегося. Квазимодо понял по лицу приёмного отца, что это он виноват в смерти девушки, и убил Клода, сбросив его со стены. После этого он взглянул на отца, на Эсмеральду и произнес: «Это всё, что я любил!». По обычаям того времени тела висельников приносили на Монфокон; туда же принесли и Эсмеральду. Квазимодо скончался, обнимая тело девушки — в книге говорится, что спустя два года после описанных событий стража нашла на Монфоконе скелеты двух людей, по описаниям — Квазимодо и Эсмеральды; когда их попытались отделить друг от друга, скелет мужчины рассыпался в прах.
Маленькую скульптуру Квазимодо можно найти на северном трансепте собора
