В.Гюго - видатний французький письменник-романтик.

Віктор Гюго — найавторитетніший з французьких романтиків XIX століття, вождь французького романтизму і його теоретик. Він народився 26 лютого 1802 року в Безансоні у досить дивній родині: батько, селянин за походженням, під час революційних подій став наполеонівським генералом, мати походила з давнього аристократичного роду. Батьки розлучилися, Коли Віктор був дитиною. Мати виховала сина у дусі католицизму і роялізму. У своїх перших Поезіях юнак проклинав Наполеона і оспівував династію Бурбонів. В 14 років він записав у щоденнику: «Хочу бути Шатобріаном або ніким», а потім перейшов до стану республіканців, і хоча залишився «революціонером із Христом», благословив усі революційні виступи народу як історично необхідні.

Творчий шлях Віктора Гюго умовно розділяється на три періоди:

— перший(1820-1850) — реформування французької поезії, створення національної теорії романтизму, утвердження романтичного театру, утвердження французького історичного роману;

— другий (1851-1870) — створення соціально-романтичного роману, граничне загострення політичних мотивів у ліриці;

—третій (1870-1885) — осмислення революційного шляху Франції, загострення трагічного забарвлення творчості.

Гюго ввів «смислову» цезуру, а також «перенос», і та ким чином розкріпачив поетичну думку. В галузі ритму поет відмовився від застиглого олександрійського вірша і здивував сучасників різноманітністю ритмів, які передавали то вічний спокій пустелі, то жах людини перед незнаним, то гуркіт бурі, то тріск дерев під час урагану. У 1830 р. в статті «Про пана Доваля» Гюго визначав романтизм як «лібералізм в літературі» і підкреслював, що «літературна свобода є дитиною свободи політичної».

В історії французької літератури друга половина 20-х років позначена розквітом жанру історичного роману. Одним із найвищих досягнень французького історичного роману доби романтизму є роман Гюго «Собор Паризької Богоматері» (1831). Цей роман відбиває національну Історію, пов’язаний з актуальною сучасною проблематикою.

О новелле «Ванина Ванини» ф. Стендаля

В 20-е гг. Стендаль создает не­сколько произведений, свидетель­ствующих о стремительном разви­тии реалистического дарования писателя. Среди них особое место занимает новелла «Ванина Ванини», написанная в 1829 г. Героем этой новеллы стал заговорщик-карбонарий — один из тех, кого пи­сателю не раз доводилось встречать в свою бытность в Италии. Это страстный рассказ о любви и смер­ти, о долге и личном счастье.

Сын деревенского лекаря Пьетро Миссирилли — борец за освобождение своей родины от чужеземных захватчиков. Это цельная, чистая, бескомпромиссная и героическая личность.

Ванина Ванини — девушка из богатой аристокра­тической семьи, образованная и обладающая сильным характером. Она смела, энергична, своенравна и умна.

Стендаля всегда привлекали сильные и цельные характеры. Исключительность Пьетро и Ванины, их одержимость и страсть внешне сближают героев писателя с героями произведений романтиков. Так­же необычайны и романтичны обстоятельства, при которых встречаются герои Стендаля. Ванина само­отверженно ухаживает за раненым Пьетро, бежав­шим из заключения в женской одежде. Молодые люди влюбляются друг в друга, и Ванина свято верит, что никто и ничто не может помешать их счастью. Ванина не в состоянии оценить величие тех жертв, на которые способен пойти Пьетро ради освобождения родины. Она достаточно проницатель­на и хорошо понимает обреченность борьбы карбо­нариев. Готовая на любые жертвы ради любимого человека, она всем существом протестует против бессмысленной, с ее точки зрения, жертвы Пьетро. Так счастье двух любящих друг друга людей, по-раз­ному понимающих смысл жизни, трагически обре­чено. Поэтому их встреча изначально предвещает роковую развязку. Материал с сайта http://iEssay.ru

Возникающие психологическая и политическая коллизии являются наиболее драматическими момен­тами повествования Стендаля. Однако, в отличие от романтиков, писатель фокусирует внимание читате­лей на решающем значении той среды, в которой выросли его герои. Стендаль показывает, какая не­преодолимая стена возникает между ними на почве разного социального происхождения и разного соци­ального представления о долге, чести и родине. До­стоверные психологические подробности четко опре­деляют поведение героев. Надеясь вернуть любимого, отнятого у нее заговором патриотов и сознательно обрекаемого себя на смерть, Ванина не колеблясь, без тени смущения идет на предательство во имя любви. И терпит нравственное поражение. Любовь Пьетро к Ванине оборачивается жгучей ненавистью.

Композиционно четкая, захватывающая остротой сюжета, трагически героическая новелла Стендаля «Ванина Ванини» является одной из признанных вершин французской новеллистики XIX в.