Эдгар По. Ворон, мистика, изящество

Эдгар По. «Ворон» - самая известная, самая мистическая, самая чарующая и самая загадочная в своей неземной музыке и таинственном «nevermore» поэма.

Эдгар По... «Ворон» - поэма, написанная после смерти жены, полная тоски и ожидания смерти, неутешности и безнадежности. Она стало образом самого Эдгара, его жизни, смерти, мучений и его поэзии, мистической и изящной.

. «Ворон»— відомий вірш американського письменника і поета Едґара Аллана По. Вірш вийшов друком в січні 1845 р. Згодом став одним з найвідоміших творів письменника. «Ворон» отримав схвальну реакцію критиків і читачів завдяки його відмінним характеристикам — критики відмічали витончений семантичний, символичний та звуковий смисл. Іншою дуже популярною рисою вірша був його містичний характер. В центрі сюжету — ворон, який відвідує чоловіка під час його скорботи за померлою коханою дівчиною Еленор. Ворон промовляв тільки одне слово «Ніколи більше», яке поступово призвело до божевілля та загибелі чоловіка. Вірш був написаний По згідно з його детальним планом і з конкретним задумом, який він пізніше пояснив у своїй праці «Філософія віршування». «Ворон» був перекладений багатьма мовами світу, в тому числі мав декілька варіантів перекладу українською мовою. Деякі варіанти перекладу подають назву вірша українською мовою як «Крук». Аллан Едґар По, за його власним зізнанням, написав цей вірш згідно з чітким планом, який він пізніше пояснив у творі «Філософія віршування». У творі присутня велика кількість прихованих символів і аллюзій. Зокрема, в ньому присутні натяки на містицизм та потойбічні сили. Центральне місце серед містичних символів займає ворон — тужлива та роздумлива істота, яка також здатна промовляти прості слова. Ворон має різні символичні значення в багатьох культурах. Так, наприклад, в скандинавській міфології бог Одін мав двох воронів, які символізували також розум і пам'ять. В Біблії ворон представлений як провісник невдачі чи горя. Вважається, що Едгар По використовував усі ці символи у вірші.Містицизм також проявився у описі молодого чоловіка, кімнати і навколишнього середовища. Як вказав автор, на початку вірша молодий чоловік читав «дивовижні та урочі книги давнього письма», що є натяком на книги з магії чи окультних наук. До того ж, вважалося, що місяць

В. Скотта «Айвенго»

У романі «Айвенго» описується кінець ХП століття, царювання Ричарда Левине серце. Т. е. період, коли починає формуватися англійська нації, що складається з місцевого населення – англосаксів, французьких лицарів, нащадків завоевателей-норманов і широких народних мас, що ще зберігають общинний або племінний уклад життя. Після норманнского завоювання 1066 року в дійсності відбувалася тривала й кривава суспільна й національна боротьба. Але в офіційній історичній науці Англії цей процес розглядався як порівняно недовгий і майже безболісний

Вальтер Скотт у своєму романі розкриває дійсну історичну ситуацію, що зложилася в Англії через сто із зайвим років після Вільгельм-завойовника. Король Ричард Левине Серце нудиться в австрійському полоні, норманнские дворяни на чолі із братом короля принцом Джоном пригноблюють місцеву родову знать – Франклинов і гнітять народ, що чекає повернення короля, адже він один може покласти кінець бешкетуванням норманнов і згуртувати навколо себе англійські нації

Молодий лицар Айвенго, наближений і друг Ричарда вертається в одязі пілігрима із хрестового походу, викликає на бій гордого тамплієра (тамплієра) Бриана де Буагильбера, бореться на турнірі, попадає пораненим у полон до Реджинальду Фрон-де-Бефу, замок якого беруть штурмом Ричард, що повернувся з полону, Робін Гуд і селяни. Айвенго, незважаючи на рану, рятує життя єврейки Ревекки, виступивши її бійцем на «божому суді». Але фактично Айвенго дуже мало бере участь у дії, його роль як головного героя роману полягає не в участі в битвах і інтригах, а в тім, що він – син Франкліна Седрика й лицар Ричарда – є носієм ідеї єдності країни. Три групи героїв представляють три тимчасових етапи. Седрик Сакс, Ательстан – минуле Феодали-нормани й Ричард – сьогодення Айвенго – майбутнє Реджинальд Фрон де Беф, Бриан де Буагильбер представляють лицарів-розбійників, а орден тамплієрів, до якого належить Бриан, довгі століття вважалося перешкодою на шляху виникнення європейських національних держав

Поразка й вигнання ордена з Англії сприймається як передвістя його розгрому французьким королем Пилипом 1У Гарним. Леді Ровена й Ревекка – дочка єврея Исаака представляють два різних жіночих типи – у традиціях ще лицарського роману головна героїня повинна бути білява й синьоокої, а чорноволосої – або служниця, або лиходійка. Це протиставлення двох типів буде повторюватися в багатьох романах Скотта

Історичний роман Вальтера Скотта дуже вплинув на розвиток роману в ХIХ столітті (Бальзак, Гюго ін)