Еміль Золя. Біографія. Творчість. Аналіз творів Еміля Золя.

Творчість Еміля Золя ознаменувала новий етап у розвитку французької літератури. Він був новатором в літературі, сміливим письменником, який зруйнував усталені форми, з’єднав «нещадність реалізму з мужністю політичної дії» (Л. Арагон) і був жагучим захисником демократії й гуманізму.

Нова літературна школа. Письменника все більше цікавить живе життя з його невигаданими сюжетами й конфліктами. Він мріє про створення нового типу роману, що цілком відповідатиме часу, а «це — реалізм, або, точніше кажучи, позитивізм». У своїх пошуках Золя спирається на праці вчених із природничих наук

Мета мистецтва для письменника полягає, як і колись, в уважному вивченні дійсності, що «в принципі не може мати межі». Однак сьогодні, вважає Золя, роман, щоб стати «сучасним знаряддям пізнання», зобов’язаний бути науковим, тобто «дотримуватися тільки фактів, доступних спостереженню», а письменник повинен уподібнитися натуралістові, що ставить дослід. Золя відмовляє художникові в праві оцінювати зображувані ним події й людей, виносити вирок і робити висновки: «Романіст усього лише фіксатор фактів… його твір стає ніби безособовим, здобуває характер протоколу дійсності». Це твердження письменника є очевидним прямим і категоричним перенесенням наукових методів у сферу мистецтва, коли ігнорується умовність, вимисел, фантазія як невід’ємна й найважливіша складова творчості. «Натура не має потреби в домислах» — гасло Золя й нової літературної школи.

Однак усе написане ним за чотири роки було лише підготовкою до головної справи життя — серії «Ругон-Маккари», над якою Золя працює з 1868 до 1893 року. Вона склала другий період його творчості. У цей час остаточно складаються політичні й естетичні погляди письменника. Як переконаний республіканець і демократ, Золя співробітничає в опозиційній пресі, друкує статті, що викривають реакційний режим Наполеона III і французьку вояччину. Проте він не прийняв і Паризьку Комуну, хоча й став на захист розстрілюваних версальцями робітників.

У 80-х роках в процесі роботи над «Ругон-Маккарами» письменник, за його словами, все частіше «натикається на соціалізм». Соціальні конфлікти епохи, майбутнє людства, шляхи перебудови суспільства на засадах добра й справедливості — ці проблеми займуть провідне місце у творах Золя останнього періоду творчост

Протистояння митця та філістера - основний конфлікт казки Гофмана "Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер"

Гофман як багатогранний митець^романтик. (Амадей Гофман — німецький письменник, композитор і художник. У його фантастичних оповіданнях і романах втілився дух німецького романтизму.)

II. Казка Гофмана "Крихітка Цахес..." — багатоплановий твір.

1. Специфіка романтизму Гофмана. (Події у творах Гофмана майже ніколи не відбуваються у далеких краях — зазвичай його неймовірні фантастичні герої діють у повсякденній обстановці. Іншою особливістю специфіки романтизму Гофмана є переплетіння реальності та нестримної фантазії, контраст високого, прекрасного і заземлено-буденного, потворного. І, нарешті, творам Гофмана притаманні іронія і гротеск.)

2. Конфлікт між митцем і філістером. (Потвора Цахес з ласки феї Розибельверде став для людей, що його оточували, не лише нормальним фізично, а й навіть симпатичним, талановитим, перебираючи на себе чужу славу і хист. Конфлікт розгорівся між поетом Бальтазаром і чудовиськом Цінно-бером, якому слухачі приписали щойно прочитані Бальтазаром чудові вірші. На присвоєнні чужої слави Ціннобер не зупинився, він вирішив одружитися з коханою дівчиною Бальтазара.)

3. Доктор Проспер Альпанус — образ справедливого мага. (Якщо під дією чарів Розибельверде ніхто не помічав потворної суті Ціннобера, то чарівник Альпанус все бачив у магічному дзеркалі. Він і звернув увагу феї на те, що її експеримент із Цахесом не вдався і треба повернути все назад.)

III. Повчальне значення твору Гофмана. (Створення химерного світу, де аномально сприймаються достоїнства людини — тупа потвора Цахес як талановитий симпатичний юнак, — втілює глибокі тенденції, взаємозв'язки в суспільстві.)