Характеристика героев по произведению Гейне «атта тролль»

Атта Тролль — медведь. Этот центральный образ поэмы воплощает в себе черты немецкого филистера, кото­рый демонстрирует свой чрезмерный интерес к про­блемам современного общества и увлечение ради­кальными взглядами. Гейне продолжает традицию, начатую еще баснописцем Эзопом и другими извест­ными и неизвестными авторами произведений, где героями являлись животные. К их числу относятся басни Ж. Лафонтена; появившийся в средние века «Роман о Лисе», на основе которого Гете создал свою поэму «Рейнеке Лис»; сказки Ш. Перро; комедия Ти­ка «Кот в сапогах»; роман Гофмана «Житейские воз­зрения Кота Мурра» и многие другие. В образах зве­рей и птиц, как правило, высмеиваются отрицатель­ные черты, различные пороки самого человека. В иносказательной форме в поэме выведен образ не­мецкого бюргера. Выбор медведя на эту роль не слу­чаен: этот зверь часто встречается в гербах немецких городов, в первую очередь, Берлина. Автор изобра­жает эпоху роста революционных настроений немец­кой буржуазии. Атта Тролль тоже стремится к свободе. Он срывается с цепи, на которой его водят, и убегает. С помощью такого комического приема передан по­рыв немецкого бюргерства к свободе. Комедийными красками обрисован тип человеческой натуры, выве­денный в образе медведя. Для Атта Тролля, как для обычно­го бюргера, идеал существования — в личном покое и благоденствии. Поэтому его пламенные намерения и истинные цели явно расходятся. Стремление Атта Тролля к свободе нельзя воспринимать всерьез. Тем не ме­нее, в поэме наступает момент, когда медведь рас­крывает свои моральные установки, принципы об­щественного поведения, и нелепый комический пер­сонаж начинает приобретать зловещие черты. Бюргер ярко демонстрирует свою внутреннюю сущ­ность, постепенно превращаясь в опасную фигуру. Атта Тролль яростно протестует против неравенства между животными и людьми. Но к мысли о всеобщем ра­венстве медведь приходит в результате слепой не­нависти ко всему «чужому», то есть человеческому. Его примитивный разум выдает не менее примитив­ные и ущербные доводы: одни едят мясо сырое, дру­гие жареное или вареное, но ведь результат один и тот же! Атта Тролль тешит себя мыслью о том, что ему до­ступны все понятия, которые выработал человек. Медведь пытается определить эти понятия с собст­венной звериной позиции, он подвергает критике все истинно человеческое, то есть «чужое» его природе: «Образ мыслей человека // Гибелен душе и телу». Ни одно понятие, ни одна вещь не остается незаме­ченной. Атта Тролль смело высказывает свое мнение не только по поводу устройства Вселенной, но и об ате­изме, о любовной страсти. Свои замечания он произ­носит таким безапелляционным тоном, как будто все, выданное его умом, есть истина в последней инстан­ции. Атта Тролль воображает себя мудрым философом, учи­телем и отважным воином одновременно. Однако, на­ходясь в пещере, нетрудно быть храбрым. Стоило медведю высунуть нос наружу, как он получает пулю охотника.

В основі другого періоду лежить діяльність Гейдельберзького гуртка (1805-1806 рр.). Він складає якісно новий етап розвитку німецького романтизму. Повертається щирий інтерес до народної творчості, тому провідною в цей період стає народно-фольклорна течія.

Якщо ієнці орієнтувалися на загальнолюдські інтереси, то гейдельбержці – на суто німецькі. Учасники гуртка з величезною цікавістю збирають, вивчають та видають памятки народного мистецтва – книжки, пісні, казки. Найбільш видатною збіркою стала збірка народних пісень "Чарівний ріг хлопця" (1805 р.), що була укладена та видана Йоахимом фон Арнімом і Клеменсом Брентано. Саме вони разом з Йозефом Герресом та деякими іншими письменниками й сформували у 1806 році Гейдельберзький гурток.

Романтики гейдельберзької школи вважали, що сучасне мистецтво, що постало перед лицем соціальних і ідеологічних колізій наполеонівської епохи, отримає нові плідні імпульси від старо-німецького мистецтва середньовіччя. Саме у такому сенсі "народні книги", як і взагалі народна поезія, набували для них особливої естетичної цінності, ставали зразком і джерелом для нової естетичної культури. Висунення гейдельбержцями проблеми народності мистецтва навіть в її реакційному аспекті означало, що в естетиці пізнього романтизму здійснився різкий перехід від літературного космополітизму ранніх романтиків, від їх літературної універсальності, "все-мірності" до національних літературних традицій. Цей перехід був тісно пов'язаний з істотними змінами в розумінні гейдельбержцями суті художньої творчості в порівнянні з ранньоромантичною поетичною концепцією.

Вільяма Вордсворта й Сэмюэла Калъриджа, яких сучасники поєднували під іменем "поети озерної школи", ріднив жвавий інтерес до природи, хоча важко уявити собі двох більш несхожі людей

Дружба Вільяма Вордсворта й Сэмюэла Кольриджа, що зустрілися в 1795 році, - одна з найвідоміших в історії англійської поезії. Ці дві людини були вкрай несхожі один на одного, але обоє любили Озерний край, район на півночі Англії, де подовгу гуляли разом, впиваючись грізною красою природи. Взаємний вплив поетів був відносно недовгим, але на своєму піку породило збірник всесвітньо відомих балад, який вони разом задумали й опублікувалися

Вільям Вордсворт народився в Кокермауте, на границі Озерного краю, 7 квітня 1770 року. Його батько служив у багатого ексцентричного дворянина. Вордсворт із дитинства обожнював природу. Одного разу, під час однієї із самотніх прогулянок, він набрів на озеро й сільце Грасмир. Поет через усе життя проніс своє перше враження від їхньої краси. "Яке щастя було б жити тут!" В 1799 році Вордсворд переїхав у Грасмир і прожив там залишок життя