• Романтизм як художній напрямок

• Образ Гобсека у повісті Оноре де Бальзака

• Реалізм

• Духовна краса Квазімодо

• Декаданс: ознаки, принципи, представники

• Адам Міцкевич. Творчість

• Течія натуралізм, її характерні риси

• Образ Жульєна Сореля

• Творчість Гофмана

• Аналіз вірша Бодлера «Альбатрос»

• Роман Віктора Гюго Знедолені – художній аналіз

• «Жерміналь», художній аналіз роману Еміля Золя

• Кармен характеристика образа Кармен

• «Кримські сонети» А. Міцкевича (аналіз, тема, ідея, образи, історія написання)

• Художньо - стилістичні особливості роману Гюстава Флобера «Пані Боварі»

• Образ Нори (за п’єсою Г. Ібсена «Ляльковий будинок»)

• Генріх Гейне Германія. Зимова казка

• Тема франко-пруської війни в новелістиці Мопассана

• «Пані Боварі», художній аналіз роману Гюстава Флобера

• Характеристика героев по произведению Гейне «АТТА ТРОЛЛЬ»

• В основі другого періоду лежить діяльність Гейдельберзького гуртка (1805-1806 рр.).

• Еміль Золя. Біографія. Творчість. Аналіз творів Еміля Золя.

• Протистояння митця та філістера - основний конфлікт казки Гофмана "Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер"

• Ідейно-художній аналіз творів"Шагренева шкіра"

• Характеристика Матильди де Ла-Моль

• Передмова до «Кромвеля» — естетичний маніфест французького романтизму

• АНАЛIЗ РОМАНУ БАТЬКО ГОРИО

• Своєрідність творчого розвитку Артюра Рембо

• «Портрет Дориана Грея», анализ романа

• Едгар Алан По – видатний американський письменник

• «Паломничество Чайльд-Гарольда», анализ поэмы Байрона

• Эдгар По. Ворон, мистика, изящество

• В. Скотта «Айвенго»

• Чарльз Діккенс як представник англійського реалізму

• Ідеальний чоловік (твір Оскара Уайльда)

• В.Гюго - видатний французький письменник-романтик.

• О новелле «Ванина Ванини» Ф. Стендаля

• Творчість Шарля Бодлера

• Новелістика Гі де Мопассана

• «Франція у мініатюрі» у новелі Мопассана «Пампушка»

• Задум і створення "Людської комедії" Оноре Де Бальзака 

• Генріх Гейне «Книга пісень”

• Поль Верлен «Поетичне мистецтво”

• Новела Е.Т.А. Гофмана « Малюк Цахес». Образ ЦинобераГОФМАН ЕРНЕСТ ТЕОДОР

• МАЙСТЕРНІСТЬ П.МЕРІМЕ –НОВЕЛІСТА. ПРОБЛЕМАТИКА ТА КОНФЛІК « КАРМЕН» .

• 54.Збірка П.Верлена «Романси без слів». «Осіння пісня».

• 55. Мандри ліричного героя у творі А. Рембо «П*яний корабель»

• 56. Образ Емми боварі – жертви романтичних уявлень

• 57. А. Міцкевич - романтик. Цикл «Кримські сонети». Ностальгія за Батьківщиною

• 58. Образ Есмеральди в романі В. Гюго «Собор Паризької Богоматері».

• Особливості німецького романтизму. А. Шаміссо, Л. Тік, Новаліс та ін.

• Образ Джорджа Дюруа в романі «Любий друг».

Романтизм як художній напрямок

Романтизм — це літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. й існував у літературах Європи й Америки у першій половині XIX ст. Саме слово романтизм є похідним від назв двох середньовічних жанрів — «романсу» (лірична та героїчна іспанська пісня) та «роману» (епічна поема про лицарів), які, на відміну від класичних (пізньоантичних), писалися не латиною, а однією з романських мов і, крім того, спиралися не стільки на історичні, скільки на вигадані події. Пізніше, починаючи з XVII—XVIII ст., під романтичним стали розуміти все дивовижне, незвичайне, таємниче, фантастичне. Наприкінці XVIII ст. німецькі теоретики мистецтва брати Шлегель протиставили романтичне класичному, звідки, у свою чергу, виникло протиставлення романтизму та класицизму. Саме в боротьбі з класицизмом, на ґрунті заперечення його основних ідейних та художніх засад, визначаються теоретичні принципи романтизму як літературного напряму, формуються його ідеологія та естетика.

Ідеологія романтизму спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу до людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього «Я». Філософським підґрунтям цієї ідеології стала німецька ідеалістична філософія (праці Іммануїла Канта, Августа Вільгельма Шлегеля, Фрідріха Вільгельма Шел-лінга) і особливо суб'єктивний ідеалізм Йоганна Готліба Фіхте, який проголошував людське «Я» єдиною реальністю, декларував почуття глибокої поваги до сильно вираженої індивідуальності, закликав до необмеженої особистої свободи, часто навіть до нестримуваного свавілля.

Найвидатніші представники романтизму в літературі: Джордж Гордон Байрон, Віктор Гюго, Вільям Блейк, Ернст Теодор Амадей Гофман, Вальтер Скотт, Генрих Гейне, Фрідріх Шиллер, Жорж Санд, Михайло Лермонтов, Олександр Пушкін, Адам Міцкевич.

Образ Гобсека у повісті Оноре де Бальзака

Гобсек — лихвар, посвячений у таємниці людських стосунків. У нього в руках надійний важіль людських доль, ім'я якому — гроші. Безпристрасно і правдиво зображує Бальзак головного героя повісті: "Усе в житті лихваря здавалося настільки впорядкованим, ніби його хтось завів, наче якийсь механізм. У нього, здавалося, й емоцій не було. Життя його минало безшумно, немов "сипався цівкою пісок у старовинному пісочному годиннику". Часом його жертви обурювалися, кричали, але потім наставала тиша, "як буває на кухні, коли заріжуть качку".

Гобсек був багатий, але дуже жадібний. Жив скромно, не бажаючи, аби хто-небудь здогадався про його статки. Якось із кишені його жилетки випала золота монета, а коли монету спробували повернути її власникові, Гобсек відмовився. Він сказав, що то не його гроші, звідки у нього, людини бідної, такі гроші.

Як відомо, Бальзак дуже прискіпливо вивчав створені ним характери, але він у жодному разі не засуджував дійових осіб своїх творів. Кожен персонаж був глибоко індивідуальним і неповторним. У свою чергу і його герої ніколи не почуваються винними за свої вчинки. Кожен бальзаківський персонаж викладає свою точку зору з пристрасною переконливістю у власній правоті. Лихвар Гобсек не відчуває жодних докорів сумління через свою не зовсім людяну діяльність. І Бальзак, як сторонній спостерігач, його не засуджує. До того ж автор правдиво показує і позитивні риси його характеру: граф спитав у Дервіля, якої він думки про Гобсека, і той сказав, що в цій людині "живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота і вивищена". "Але якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, то він буде їхнім опікуном", — сказав Дервіль.

На відміну від Діккенса, Бальзак навіть не прагне нагородити доброчесність і покарати порок. Він дарує Гобсекові гідну смерть, не позбавлену своєрідної величі. В останні години життя лихвар давав Дервілю розпорядження, бідкався, кому дістанеться його добро, просив відшукати його далеку родичку і, навіть помираючи, радив стряпчому, що продати дорожче. "Гобсек помер, зупинивши погляд на купці попелу в каміні, і коли Дервіль придивився ближче, то побачив під золою купи золота і срібла, вірогідно, його доходи за час хвороби. Гобсек нікому недовіряв".