18. . Поняття засад крим.Провадження. Принципи та їх система.

(позиція кафедри – відносимо ті положення, які закріпленні в КУ, але не передбачені в КПК – ст 129.КУ, незалежність суддів, участь населення у здійсненні правосуддя. Можна виділити загально-соціальні принципи (справедливості, гуманності, поваги до людської гідності), загально-правові(законність, рівність перед законом і судом, верховенства права, таємниці спілкування, доступу до правосуддя), міжгалузеві(змагальність, обов»язковість судових рішень), суто кримінально-процесуальні принципи(забезпечення права на захист, публічність, презумпція невинуватості), досудового і судового провадження(безпосередності і гласності лише в судовому засіданні).

Кримінальний процес, як і державна правозастосовна діяльність в інших галузях права, ґрунтується на системі певних принципів (від нім. prinzip, франц. principe, лат. principium — засада, основа) — за­гальнообов'язкових вихідних нормативно-юридичних положень, що відрізняються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю та визначають зміст правового регулювання і виступають критерієм правомірності поводження і діяльності учасників регулульованих відносин. А тому важливим є встановлення кола принципів кримінального процесу та змісту кожного з них.

Ознаками принципів кримінального процесу є: 1) це найбільш значущі, загальні вихідні положення й ідеї, що мають фундаментальне значення для кримінального процесу, що визначають його цілеспрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів; 2) вони виражають у даній державі правові і політичні ідеї, що стосуються завдань, способів формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах; 3) вони мають бути закріплені в нормах права; 4) вони повинні діяти в усіх або кількох стадіях кримінального процесу й обов'язково в центральній його стадії — стадії судового розгляду; 5) порушення якого-небудь з них тягне незаконність процесуальних рішень і дій та обов'язкове їхнє скасування (М.М. Михеєнко).

Призначення принципів права полягає в тому, що вони забезпечують однакове формулювання норм права, а також їхній вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання й інших форм правового впливу (інформаційного, психологічного тощо). Дія принципів права не обмежується тільки через правову систему або механізм правового регулювання, вони, крім того, безпосередньо впливають на виникнення і стабільне існування конкретних правовідносин, природних прав людини.

19. Поняття та значення цивільного позову в кримінальному провадженні.Процесуальне становище цивільного позивача та відповідача. (Значення – полегшити можливість відшкодування шкоди).

У КПК України в главі 9 закріплено інститут відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов.

Так, у статях 127 та 130 визначено два види шкоди, які підлягають відшкодуванню (компенсації), а саме: відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому та відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів або суду.

Завдання кримінального процесу полягають не тільки у призначен­ні покарання особі, яка вчинила злочин, але й в усуненні наслідків зло­чину, в тому числі пов’язаних з порушенням майнових прав громадян, підприємств, установ, які постраждали від вчинення злочину. Одним із засобів, що направлені на усунення злочинних наслідків у вигляді завданої шкоди, є цивільний позов. Встановлена законом можливість спільного розгляду цивільного позову і кримінальної справи зумовлена наявністю єдиного юридич­ного факту, який лежить в основі притягнення особи до кримінальної і цивільно-правової відповідальності у випадках, коли злочином за­йдемо майнової чи моральної шкоди. Цивільний позов, у порівнянні з іншими непозовними формами відшкодування шкоди, як слушно зазначається в юридичній літера­турі, ма# ту перевагу, що його реалізація в кримінальному процесі здійснюється при активній участі сторін за цивільним позовом, а це, в твою чергу, сприяє більш глибокому її дослідженню всіх обставин справи, які стосуються характеру і розміру завданої шкоди і правиль­ному вирішенню питання про її відшкодування. Тому саме йому законодавець відводить головну роль у відшкоду­ванні шкоди, заподіяної злочином, і на відміну від інших форм деталь­но регламентує діяльність, пов’язану з пред’явленням, забезпеченням і вирішенням цивільного позову в кримінальному судочинстві.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство не містить ви­значення цивільного позову в кримінальному процесі. Тому поняття цивільного позову було об’єктом обговорення на сторінках літератури для багатьох вчених. На нашу думку, цивільний позов можна визна­чити як вимогу особи, якій завдано шкоду від злочину, її представни­ка чи в її інтересах прокурора до обвинуваченого чи осіб, які за зако­ном несуть відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шко­ди, заявлену органам, які провадять кримінальний процес, і таку, що вирішується судом разом з кримінальною справою.

одночасний розгляд судом кримінального провадження й цивільного позову має низку суттєвих гарантій, спрямованих на посилення захисту прав громадян та законних інтересів юридичних осіб, що зазнали шкоди від кримінального правопорушення, й більш швидке та повне її відшкодування. Зокрема: більш повно і всебічно розглядаються обставини справи, адже згідно зі ст. 91 КПК вид та розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди є однією з обставин, що підлягає доказуванню в кримінальному провадженні; обов’язок доказування зазначених обставин, а також виявлення осіб, які несуть відповідальність за заподіяння шкоди, покладається на органи досудового розслідування та прокурора, які наділені відповідними повноваженнями та в розпорядженні яких є відповідні сили і засоби для здійснення цього; потерпілий від кримінального правопорушення звільняється від необхідності двічі брати участь у судовому розгляді, і, відповідно, підлягати додатковим хвилюванням, викликаними дослідженням обставин скоєного кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння; свідки, перекладачі, експерти та інші особи звільняються від повторного виклику до суду; неявка цивільного відповідача чи його представника до судового засідання не може бути підставою для відкладення розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні; більшою мірою забезпечується виховне і попереджувальне значення кримінального судочинства, що сприяє найбільш ефективному впливу як на самого суб’єкта кримінального правопорушення, попереджуючи можливість скоєння ним повторних злочинів, так і на інших осіб, сприяючи їх вихованню в дусі неухильного дотримання законів тощо; заощаджуються час і кошти завдяки усуненню дублювання в роботі судів, яке було б неминучим при окремому розгляді цивільного позову і кримінального провадження з одного і того ж факту вчиненого кримінального правопорушення. Саме в цьому полягає значення цивільного позову у кримінальному судочинстві. Цивільний позов у кримінальному провадженні має два елементи: предмет та підстави. Згідно з концепцією, що набула найбільшого поширення в науці цивільного процесу, предметом цивільного позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка випливає із спірного правовідношення. Звідси предметом цивільного позову в кримінальному процесі слід визнати матеріально-правову вимогу позивача до підозрюваного, обвинуваченого чи фізичної або юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (цивільного відповідача) про  відшкодування майнової та/або моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. Цю вимогу вправі заявити особа, якій заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Ця особа має бути визнана в установленому законом порядку потерпілим та цивільним позивачем (ст.ст. 55, 61, 127, 128 КПК). Відповідно до ст. 33 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 3 ст. 128 КПК цивільний позов може пред’являтися прокурором з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття неспроможні самостійно захистити свої права. 

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14-річного віку, відповідальність несуть батьки (усиновителі), опікун або навчальний, виховний, лікувальний заклад, під наглядом яких перебував неповнолітній у момент заподіяння шкоди. Неповнолітній у віці від 14 до 18 років за заподіяну ним шкоду несе матеріальну відповідальність на загальних підставах. За відсутності у нього 293 майна або заробітку, достатніх для відшкодування збитків, такий обов’язок покладається на його батьків (усиновителів) або піклувальників за умови наявності вини у їх поведінці, що сприяла виникненню шкоди (ч. 2 ст. 1179 ЦК України).  Звідси, підставами позову є юридичні факти, з яких позивач виводить свої вимоги і з наявністю яких закон пов’язує виникнення правовідносин між позивачем і підозрюваним, обвинуваченим (відповідачем). Отже, 294 ці два елементи і складають зміст цивільного позову. Саме ці два елементи зумовлюють межі і направлення провадження за цивільним позовом у кримінальному процесі. Юридичними фактами, на підставі яких пред’являються позови, є: а) скоєння кримінального правопорушення (або іншого суспільно-небезпечного діяння); б) наявність майнової або моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням (або іншим суспільно небезпечним діянням); в) наявність причинного зв’язку між кримінальним правопорушенням і завданою шкодою. Вимога про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, може бути пред’явлена як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Основними умовами пред’явлення цивільного позову в кримінальному процесі є подання позовної заяви; процесуальна правоздатність позивача; підвідомчість позову суду; відсутність винесеного судом рішення за тією ж підставою та предметом позову. В ч. 4 ст. 128 КПК, зазначається, що форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов повинен містити інформацію, передбачену ст. 119 ЦПК України. У позовній заяві про відшкодування матеріальної (моральної) шкоди має бути зазначено: в чому полягає ця шкода, якими злочинними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до ст. 479 КПК відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї. Відшкодування матеріальної шкоди за цивільним позовом у кримінальному провадженні повинно полягати у відновленні колишнього стану речей або відшкодуванні збитків, тобто реального збитку.  20. Особливості застосування в крим.процесу загально-соціальних та заг.-правових принципів.(в цій сфері їх особливо важливо дотримуватись, бо наслідки нехтування більш негативні ніж в інших сферах)

Загальноправові принципи — принципи, характерні для всіх галу­зей права (наприклад, верховенство права, законність, справедли­вість, рівність людей перед законом і судом тощо).

Принцип верховенства права. Принцип верховенства права перед­бачає дію в державі правових законів та пов'язаність держави цими законами. Принцип верховенства права Грунтується на забезпеченні трьох свобод особи: політичної, правової й особистої та інституціональний захист свободи через покладання застосування закону на суд.

Рівність усіх перед законом. Конституція України встановлює прин­цип рівності (недискримінації) громадян, відповідно до якого всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах (ст. 21). Рівність громадян перед законом означає наявність однакових ма­теріальних і процесуальних законів, які не створюють громадянам будь-яких переваг або обмежень залежно від обставин, передбачених ст. 24 Конституції. До осіб, які вчинили однакові суспільно небезпеч­ні діяння, застосовується те саме кримінальне і кримінально-процесу­альне законодавство в процесі порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, при цьому нікому не надаються будь- які переваги і не допускається обмеження прав.

Недоторканність особи. Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше ніж за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку встановлених законом. У разі нагальної потреби запобігти злочину або його припинити уповноважені на те законом органи можуть засто­сувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути переві­рена судом. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичам заарештованого або затриманогоЧинним законодавством України встановлені додаткові гарантії недоторканності окремих ка­тегорій осіб. З інститутом недоторканності особи тісно пов'язаний ін­ститут заборони катувань, нелюдського і принижуючого гідність по­водження або покарання.

Недоторканність приватного життя, житла або кореспонденції особи. Статтями 30 і 31 Конституції гарантована недоторканність житла і таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції, що є невід'ємним правом особи. КПК забороняє будь-якому дер­жавному органу, посадовій особі порушувати право на недоторкан­ність житла або обмежувати його інакше ніж у порядку, передбачено­му законом. Будь-яке проникнення в житло або інше володіння особи може бути визнано законним лише у разі, якщо підстава і порядок та­кого проникнення передбачені в чинному законі України і відображе­ні в мотивованому рішенні компетентного органу. Законами України врегульовані підстави і порядок проведення обшуку житла або іншого володіння ,виїмки , негласного проник­нення в житло (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Відповідно до ст. 32 Конституції, ніхто не може піддава­тися втручанню в його особисте і сімейне життя, крім випадків, перед­бачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберіган­ня, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. До кон­фіденційної інформації про особу належить інформація банківського характеру (про банківські вклади і рахунки). Охорона особистого життя громадян також може бути гарантована шляхом розгляду в за­критому судовому засіданні справ про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, про статеві злочини, а також інших справ з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, і у разі, якщо цього вимагають інтереси захисту безпеки осіб. Обшук, виїмка, освідування, огляд приміщень у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і ви­їмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитися тільки на підставах і в порядку, встановлених КПК. Дозвіл на проникнення в житло або в інше володіння особи надає суддя місцевого суду, а на на­кладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах і на зняття інформації з каналів зв'язку — голова апеляцій­ного суду або його заступник, про що складається постанова. У разі наявності погрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, узятих під захист, за письмовою заявою або письмовою зго­дою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та ін­ших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки.

Загальносоціальні

1. Принцип справедливості, яка має бути розглянута в трьох аспектах:

   1. Формальна справедливість, яка природно присутня в самому понятті права, яка має демонструвати безсторонність та послідовність, як при виробленні, так і застосуванні правил. Ця ідея втілюється в принципі формальної рівності.

   2. Змістовна справедливість, яка втілюється в такому загальному принципі права як принцип пропорційності.

   3. Процедурна справедливість, що вимагає додержання процедурних правил, спрямованих на забезпечення справедливості результату, незалежно від інших обставин

2. Принцип рівності, який виходить з того, що всі, хто знаходиться в однаковому становищі мають рівні права, свободи та обов'язки, і є рівними перед судом та законом, але права, свободи та обов'язки є різними, коли право враховує розумні й об'єктивні відмінності між особами (здійснює дифференціацію), або створює тимчасовві сприятливі умови для певної категорії осіб, з метою компенсації існуючої фактичної нерівності.

3. Принцип свободи, який обумовлює такі вимоги, що мають бути втілені в праві: принцип "дозволено все, що не заборонено законом"; принцип поваги і непорушності прав людини; принцип автономії; принцип плюралізму; принцип толерантності; принцип субсидіарності та ін. Згідно з цим принципом право:

   1. Ґрунтується на визнанні свободи беззаперечною соціальною цінністю.

   2. Послідовно втілює її ідею у своїх принципах та інститутах.

   3. Закріплює легітимовану міру свободи.

   4. За допомогою юридичних засобів захищає її від будь-яких порушень.

4. Принцип гуманізму, вимогою якого є концентрування права навколо людини, її цінностей та інтересів, забезпечення їх юридичної захищеності, створення умов для людського розвитку.