11. Функція захисту. Поняття та види захисту. (самостійний захист, законним представником та захисником).

Захист — сукупність процесуальних дій, спрямованих на спросту­вання підозри або обвинувачення (повністю або у частині фактичної сторони або правової кваліфікації), доказування невинуватості або меншої винуватості, пом'якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного) і встановлення невинуватості обвинуваченого. Захист у кримінальних справах може здійснюватися у таких формах: самозахист, законним представником та захисником.

Суб'єктами здійснення функції захисту є особа, щодо якої поруше­но кримінальне провадження, підозрюваний, обвинувачений (підсудний, за­суджений або виправданий), захисник – лише адвокат, що занесений в Єдиний реєстр адвокатів та підтверджує свій статус свідоцтвом про право зайняття адвокат.діяльністю та ордером, договором із захисником або дорученням органу, уповноваженого законом для надання безоплатної правової допомоги, законний представник, цивільний відповідач, пред­ставник цивільного відповідача.

Адвокат обо»язково бере участь у провадженнях:щодо особливо тяжких злочинів, щодо неповнолітніх, осіб, стосовно яких передбач.застосування заходів виховного характеру, щодо осіб з фізичними вадами, щодо осіб які не володіють мовою, якою ведеться провадження, щодо осіб, стосовно яких передбачено застосування примусових заходів медичного характеру, щодо реабілітації померлої особи .

12. Кпп як галузь права. Співвідношення кримінального та кп права. (кпп забезпечує реалізацію норм матеріального права, тобто кримінального).

Кримінально-процесуальне право — це система кримінально-про­цесуальних норм (галузь права), що визначають порядок діяльності оргадів досуд.розслідування(слідчі підрозділи ОВС, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства(до речі, в квітні 2015 року ВРУ зареєструвала законопроект прос скасування податкової міліції) прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних конфліктів, а також діяльність інших учасників кримінального процесу — підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних по­зивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою за­хисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів, а також правові відносини, що складаються між указаними суб'єктами.

Завданням кримінально-процесуального права є встановлення кримінально-процесуальної форми, тобто особливого процесуального порядку порушення, розслідування, розгляду і вирішення криміналь­них справ, що полягає у визначенні: а) послідовності стадій кримі­нального процесу і умов переходу справи з однієї стадії в іншу; б) за­гальних умов провадження в конкретній стадії; в) підстав, умов і по­рядку провадження процесуальних дій, за допомогою яких державні органи і посадові особи реалізують свої процесуальні повноваження, а громадяни і юридичні особи здійснюють свої права і виконують обов'язки; г) видів, змісту і форми процесуальних рішень, які можуть бути прийняті в кримінальній справі та ін.

Кримінально-процесуальне регулювання — специфічна форма юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних від­носин, що виникають, розвиваються, змінюються та припиняються у сфері кримінального судочинства. Кримінально-процесуальне регу­лювання характеризується специфічним предметом та методами пра­вовою регулювання.

Предмет кримінально-процесуального регулювання — це сукуп­ність суспільних відносин та власне поведінка суб'єктів кримінального процесу, що виникають у процесі провадження у кримінальній справі.(досуд.розслідування та судового розгляду в різних інстанціях).

Основним методом кримінально-процесуального регулю­вання є імперативний, який полягає у встановленні категоричного правила поведінки для суб'єктів права, зміст якого визначено джере­лом права і не може змінюватися за розсудом суб'єктів права, що пе­редбачає існування між суб'єктами кримінального процесу відносин субординації. Незважаючи на це, диспозитивним методом можуть ре­гулюватися дії не лише приватних суб'єктів кримінального процесу, але й процесуальних органів, які мають повноваження у визначених законом випадках на свій розсуд установлювати правила не лише власної поведінки, але й поведінки підвладних їм суб'єктів (т. зв. дис­креційні повноваження).

Для крим.процес права характерний дозвільний тип правового регулювання, тобто «дозволено те, що прямо передбачено законом».Крим.процес право складається з інститутів(докази і доказування, запобіжні заходи) , ін.-тути складаються з окремих блоків, а блоки з окремих норм. Формою вираження є крим.процес.закон.

Крим.процес право органічно пов»язане з кримінальним правом, тобто правом матеріальним. Особливістю цих двох галузей права є те, що найменші недоліки в їх застосуванні тягнуть істотне порушення прав людини. Норми кримінального права можуть містити найтяжчі санкції, але без процесуальних норм вони будуть "мертвими". Норми процесуального права приводять в дію норми кримінального права. Якщо кримінально-правові норми - це "тіло", то процесуальні норми - це їхня "душа". Автор баварського кодексу А. Фейербах визначав кримінальний процес як "прагматичну частину кримінального права"

13. Кримінально-процес.норми та їх структура.(види санкцій – правовідновлювальні(привід свідка) та штрафні санкції. Штрафні санкції – це не лише штрафи, а і санкції, які передбачають «возложение дополнительных обременений». Наприклад, видалення із залу суд.засідання)

Кримінально-процесуальні норми — це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінального про­цесу, виконання яких забезпечується заходами державного примусу.

Кримінально-процесуальні норми за характером правових припи­сів можуть бути поділені на такі види: 1) уповноважуючі — це норми, що наділяють суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності певни­ми процесуальними правами, надають їм певні повноваження, тобто мають дозвільний характер (ч.3 ст. 375 - надає право кожному судді викласти письмово думку, яка не оголошується, але кріпиться до матеріалів провадження і доступна для ознайомлення. ; 2) зобов'язальні — це норми, що передбачають за певних умов конкретний вид поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності та зобов'язують дія­ти саме таким чином (ст 20 КПК – слідчий, прокурор, сл..суддя зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права); 3) заборонні — це норми, що зобов'язують суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності утримуватися від учинення конкретних дій ( ст 11. КПК України – під час крим.провадження забороняється піддавати особу катуванню, вдаватися до погроз, принижувати гідність).

Як і всі правові норми, кримінально-процесуальні норми склада­ються з гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотези кримінально-процесуальних норм визначають умову, за якої дана норма буде застосовуватись. Диспозтція містить правило поведінки.Санкція представляє собою несприятливі наслідки при невиконанні норм.

У кримінальному судочинстві можуть застосовуватися різні за правовою природою санкції: процесуальні (наприклад, застосування приводу; видалення із залу судового засідання; скасування постанови органу розслідування чи вироку суду); адміністративні (наприклад, накладення штрафу в адміністративному порядку за злісне ухилення від явки за викликом); кримінально-правові (наприклад, встановлен­ня кримінальної відповідальності потерпілого за дачу завідомо не­правдивих показань), однак не всі з них відповідно містяться в санкці­ях кримінально-процесуальних норм. Для відокремлення кримі­нально-процесуальних санкцій необхідно враховувати три обставини: а) до якої галузі належить норма права; б) що є юридичною підставою її застосування; в) чому завдається шкода порушенням норми. Кримі­нально-процесуальна санкція не є обов'язковою частиною норми кри­мінально-процесуального закону, оскільки в одній статті може місти­тися санкція за порушення декількох норм кримінально-процесуального закону. Кримінально-процесуальні санкції можна класифікувати на два види: провідновлювальні — пов'язані з усуненням допущених порушень закону та поновлення законності шляхом ска­сування незаконного процесуального рішення; та штрафні — пов'я­зані з настанням для конкретного суб'єкта кримінального процесу певних негативних наслідків.

Можливе застосування норм лише за аналогією закону!!!!. . Аналогія ж кримінально-процесуального пра­ва в силу дозвільного типу кримінально-процесуального регулювання («заборонено все, крім того, що дозволено законом») повністю виклю­чається. Якщо правозастовувач зіткнувся з прогалиною, він зобов'я­заний подолати її за правилами аналогії закону, тобто застосувати норму права, яка використовується для вирішення подібних питань та ситуацій.

Умови застосування:передбачений КПК випадок повинен бути подібний до того, до якого застосов.аналогія; ні в якому разі це не може вести до обмеження прав осіб, що беруть участь у провадженні; не допускати вчинення органами досуд.розслідування, прокурором, слідчим суддею та суддею вчинення дій, що суперечать законодавству.