9. Підстави відводу суддів та сл.Судді. Порядок заявлення та ухвалення відводів.

Відвід – це процесуальний інститут, який містить умови, що унеможливлюють участь особи у конкретному провадженні, а також здійснення відповідної заяви з вимогою про усунення особи від її участі.

Мета застосування відводів: належне виконання завдань крим.провадж; забезпечення повного, всебічного і неупередженого дослідження обставин крим.провадження; винесення законного,обґрунтованого, справедливого рішення у провадженні.

Обставини , що виключають участь особи у справі можуть бути суб’єктивного (особистого) і об’єктивного (стосуватися процесуального статусу осіб).

Інститут відводів є вадливою процесуальною гарантією особи на неупереджений та справедливий суд.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.Важливою процесуальною гарантією реалізації права кожної людини на справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом у кримінальному провадженні України є інститут відводів (самовідводів) професійних суддів і присяжних,

Суддя, слідчий суддя а також присяжний не може брати участь у справі, якщо:

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; Під "іншими обставинами", які викликають сумнів у неупередженості судді, мають розглядатися, зокрема, наступні: 1) суддя є двоюрідним чи троюрідним братом або сестрою, дядьком чи тіткою, племінником чи племінницею чи іншим родичем, хрещеним батьком чи хрещеною матір'ю, хрещеником чи хрещеницею слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або членів їх сімей; 2) у результатах судового розгляду зацікавлені родичі дружини чи чоловіка судді; 3) суддя перебуває в дружніх або неприязних стосунках з кимось із учасників кримінального провадження; 4) суддя перебуває в матеріальній, службовій або іншій залежності від когось із учасників кримінапьного провадження; 5) суддя публічно, усно або письмово, у тому числі в з( собах масової інформації, наперед висловив свою думку щодо винуватості аав|інуваченого або з інших питань ще не закінченого відповідним судовим рііиеііням кримінального провадження. Відповідно до Бенгалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією № 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 p., перед розглядом справи (про який відомо, що він відбудеться, або це тільки передбачається) суддя утримується від будь-яких коментарів, що могли б, виходячи з розумної оцінки ситуації, якимось чином вплинути на хід цієї справи чи поставити під сумнів справедливе ведення процесу. 

5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

10. Поняття та види обвинувачення.(Приватне та публічне).

Слід розмежовувати матеріально-правовий та процесуальні (функ­ціональні) аспекти обвинувачення. Обвинувачення в матеріально- правовому розумінні є ствердження слідчого чи прокурора, обґрунто­ване достатніми доказами про вчинення особою діяння, забороненого кримінальним законом, висунуте в порядку, передбаченому КПК. Функція ж обвинувачення здійснюється шляхом: а) порушення кри­мінального провадження щодо конкретної особи; б) винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення обвинувачення; в) зміни обвинувачення у стадії досудового слідства в сторону погір­шення становища обвинуваченого; г) складення обвинувального акту і направлення кримінальної справи прокуророві; д) затвер­дження прокурором обвинувального акту і направлення кримі­нального провадження до суду; є) підтримання обвинувачення у суді першої інстанції; є) подання прокурором апеляції, касаційного подання, по­дання про перегляд кримінальної справи за нововиявленимн обстави­нами на виправдовувальний або обвинувальний вирок з мотивів необ- хідності застосування закону про більш тяжкий злочин або за м'якістю покарання (М.Є. Шумило).

Вимога про здійснення кримінального переслідування тільки сто­роною обвинувачення, тобто прокурором (на досудових стадіях — слідчим, органом дізнання), а також потерпілим, цивільним позива­чем та їхніми представниками зумовлена тим, що: а) в кожному судовому розгляді повинен брати участь обвинувач: про­курор, за винятком випадків, зазначених у законі, або потерпілий, його представник ; б) у суду відсутній обов'язок з власної ініціативи, всебічно і повно досліджувати обставини справи в) настають певні правові наслідки в разі відмови обвинувача від обвинувачення у вигляді обов'язку суду закрити про­вадження у кримінальній справі, якщо потерпілий не бажає скорис­татися правом вимагати продовження розгляду справ і підтримувати обвинувачення .

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. Відповідно до ст. 267 КПК у справах приватного обвинувачення, а також, якщо про­курор відмовився підтримувати державне обвинувачення, — обвинувачення підтримує потерпілий або його представник.

За КПК 1960 року: Залежно від характеру вчиненого злочину виділяють чотири види обвинувачення: публічне, приватне (ініціюється лише потерпілою осо­бою, яка підтримує обвинувачення у суді; дізнання та досудове слід­ство не проводиться, справа порушується суддею місцевого суду), приватно-публічне (ініціюється лише потерпілою особою) і публічно- приватне обвинувачення (може бути припинене за ініціативою обвину­ваченого та потерпілого у випадках, передбачених ст. 46 КК України).

За КПК 2012 року існує лише публічне та приватне обвинувачення!

У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримуė вати обвинувачення в судіĘĊ В цьому випадку потерпілийĖĊякий погодився підтримувати обė винувачення в судіĖĊкористується всіма праваė ми сторони обвинувачення під час судового розглядуĘĊВважаємоĖĊщо законодавцю необхідė но було би надати потерпілому можливість апеляційного оскарження даної постанови прокурораĘĊТому вважаємо за необхідне допоė внити чĘĝĊстĘĝĞĚĊКримінального процесуальноė го кодексу України 2012 року таким чиномĤĊƕВ цьому випадку потерпілий має право подати апеляцію на рішення прокурора про відмову від підтримання державного обвинуваченняƥĘĊ

Суб'єктами здійснення функції кримінального обвинувачення є: слідчий, прокурор, потерпілий, його представник або законний представник, цивільний позивач, його представник або законний представник.

Етапи реалізації обвинувачення:його формулювання, його підтримання, вирок.

Реалізація обвинувачення може проходити не завжди всі етапи, наприклад тоді коли кримінальне провадження закінчується на етапі підготовчого судового засідання. Або в судовому розгляді можуть бути встановлені (невстановлені певні фактичні данні які вплинуть на суть обвинувачення або на можливість його підтримання.