6. Кримінально-процесуальні акти(рішення та дії). Їх види. Процесуальні рішення. Механізм ухвалення процесс.Рішень.

Кримінально-процесуальні акти – це дії суб’єктів крим.провадження та крим.процес рішення.

Рішення у формі документів. Крим.процес. документи – це письмові документи, що склад. На підставі крим.процесуального закону уповноваженими на те суб’єктами і зв’язку з виконанням певних процесуальних дій, або прийнятям рішень .

Основні види документів:постанова, протокол, ухвала, обвинувальний акт, вирок.

Процесуальні дії проводяться з метою отримання доказів. Це досягається за допомогою складання постанов та протоколів(наприклад, постанова про призначення групи прокурорів). Протокол – складений при вчиненні дій(огляд, обшук, експериментн).Фіксує виконання дій.Посвідчується підписами всіх осіб, що приймають участь у провадженні.

Постанова скл.з вступної частини, мотивувальної та резолютивної. Протокол:вступна, описова, заключна+додатки до проколу.

Обвинув акт склад.слідчим та підписується прокурорм, або лише прокурором.

Ухвала суду – обґрунтована, вмотивована, законна.

Процесуальні рішення є правозастосовними актами, пов'язаними з вирішенням правових питань, що виникають у процесі провадження у справі та містять владні приписи щодо вчинення певних правових дій.

Процесуальні рішення — це прийняті у встановленому порядку акти, викладені у встановленій законом формі, спрямовані на настан­ня певних юридичних наслідків.

Процесуальні рішення мають певні ознаки: рішення виносяться лише уповноваженими суб'єктами кримінального процесу, які реалі­зують свої владні повноваження в межах своєї компетенції; рішення виражають владний припис; рішення породжують, змінюють або при­пиняють кримінально-процесуальні відносини, рішення підтверджу­ють існування або відсутність матеріально-правових відносин; рішен­ня виражаються у встановленій законом формі постанови, ухвали, обвинувального висновку,вироку тощо.

Процесуальні рішення можна класифікувати: за правовим значен­ням (основні та допоміжні); за суб'єктами прийняття; за змістом; за характером (обов'язкові, факультативні).

Властивостями кримінально-процесуальних рішень є їхня закон­ність (прийняття рішення відповідно до вимог процесуального та мате­ріального права, що підлягає застосуванню у конкретному випадку), об­ґрунтованість (відповідність висновків і приписів, що містяться у рі­шенні, фактичним обставинам справи, що встановлені за допомогою до­казів), мотивованість (приведення усієї сукупності доводів у систему, що підтверджує і переконує правильність процесуального рішення).

Етапи прийняття процесуального рішення: 1) встановлення фактич­ної основи справи (наприклад, у процесі доказування); 2) встановлення юридичної основи справи (кваліфікація); 3) винесення рішення.

7. Форми фіксування кримінального провадження. Порядок оформлення процесуальних дій. (протокол під час досуд.розслідування та повне фіксування техн.засобами і журнал суд.засідання в суд.засідання) ст.103 КПК

Фіксування в будь-якій іншій формі не допускається, а результати не передбаченого законом фіксування не можуть мати ніякого юридичного значення. Наприклад, сторонам, потерпілому надано право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів (ч. 8 ст. 95 КПК), а мають лише тактичне, орієнтуюче значення, можуть бути корисним інформаційним матеріалом для створення змістовних заявлюваних клопотань органам досу-дового розслідування і суду та для прийняття виважених інших процесуальних рішень.

Під час досудового розслідування хід і результати слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій фіксуються в протоколах, а також додатково в разі необхідності за допомогою технічних засобів, що передбачено відповідними статтями КПК.

Фіксування судового провадження в сенсі п. 23 ч. 1 ст. З КПК здійснюється в журналі судового засідання та одночасно і без виключень згідно з п. 7 ч. З ст. 129 Конституції України та ч. 5 ст. 27 КПК у повному обсязі технічними засобами, якими може бути техніка звукозапису та іноді - відеозапису й фотографії, причому офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у передбаченому КПК порядку. Необхідність паралельного фіксування судового провадження технічними засобами на всіх його стадіях передбачена в імперативних нормах КПК, зокрема: в підготовчому судовому провадженні (ч. 2 ст. 314), в судовому розгляді суду першої інстанції (ст. 343), в апеляційному провадженні (ч. 2 ст. 405), в касаційному провадженні (ч. 2 ст. 434), в провадженні у Верховному Суді України (ч. З ст. 453), в перегляді судових рішень за нововияв-леними обставинами (ч. 1 ст. 466).

 Водночас згідно з п. З ч. 2 ст. 99 КПК до числа документів як джерела доказів належать складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них. Отже, протоколи процесуальних дій мають правовий статус джерел доказів, і інформація про факти, яка міститься в них, може повною мірою використовуватись в юридичному доказуванні, звичайно, в сукупності з іншими доказами.Протокол складається з вступної, описової та заключної частин. Не можуть міститись якісь висновки!!!!

Випадки складання протоколів -  при затриманні особи, підозрюваної у вчиненні злочину (ст. 208 КПК), при допиті свідка, потерпілого чи підозрюваного (ст. 224 КПК), при допиті свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні (ст. 225 КПК). при допиті малолітньої або неповнолітньої особи (ст. 226 КПК), при проведенні допиту в режимі відеоконференції під час досудового розслідування (ст. 232 КПК), при пред'явленні особи для впізнання (ст.ст. 228, 231 КПК), при пред'явленні речей для впізнання (ст.ст. 229, 231 КПК), при впізнанні трупа (ст. ст. 230, 231 КПК).Протокол може мати лише письмову форму і повинен писатися від руки перовою чи кульковою ручкою або друкується комп'ютерним принтером. Він може також друкуватися на друкарській машинці, що в сучасних умовах вбачається малоймовірним.

Про факт фіксування ходу й результатів процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів обов'язково зазначається у вступній частині протоколу відповідної дії. Слід мати на увазі, що речові докази, вилучені слідчим, прокурором, обов'язково фотографуються (ч. 2 ст. 100 КПК), а речові докази, які в силу різних об'єктивних причин повертаються законному власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, передаються для реалізації, знищуються чи передаються для технологічної переробки, обов 'язково фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису (ч. 6 ст. 100 КПК). У всіх інших випадках фіксування процесуальних дій за допомогою технічних засобів, якщо на обов'язковому фіксуванні не наполягають учасники процесуальної дії (див. коментар до ст. 107 КПК), є факультативним і залежить від конкретних обставин, а саме: при допиті (ч. 5 ст. 224 КПК), при пред'явленні для впізнання особи, речей, трупа (ч. 8 ст. 228, ст.ст. 229, 230, ч. З ст. 231 КПК), при обшуку (ч. 7 ст. 236 КПК), при проведенні огляду.

Важливою в царині доказового права і практики судочинства є процесуальна новела про можливість повного фіксування допиту за допомогою технічних засобів без внесення тексту показань до відповідного протоколу. Ініціатором такого способу фіксування допиту виступає особа, яка цей допит проводить і яка повинна одержати згоду кожного з учасників цієї процесуальної дії на такий варіант фіксування. Оригінальні примірники технічних носіїв інформації юридично знаходяться в матеріалах кримінального провадження, а фактично (фізично) перебувають в опечатаному вигляді з підписами на упаковці всіх учасників процесуальної дії в сейфі слідчого чи іншої особи, яка здійснює провадження. Оригінали технічних носіїв не повинні відтворюватись аж до початку судового розгляду, коли в цьому може виникнути потреба за клопотанням сторін або за ініціативою суду.

Вимога обов'язкового фіксування кримінального провадження в суді під час судового провадження є конституційним приписом, і в ч. 4 ст. 107 КПК він ще раз підкреслюється. Однак законодавець резонно визначає випадки недоцільності повного фіксування кримінального провадження в суді і категорично приписує в таких випадках не застосовувати технічні засоби фіксації. Мова йде про ситуації неприбуття у судове засідання "всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні", а також коли "судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб".

Дійсно, немає потреби доводити, що неприбуття всіх учасників у судове засідання є абсолютною підставою для перенесення слухання справи судом і цілковитої недоцільності фіксування технічними засобами короткої процедури прийняття такої ухвали. Достатньо зробити відповідний запис у журналі судового засідання. Аналогічним чином повинно вирішуватись це питання у разі неприбуття не всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, а лише деяких з них, а саме: якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання або якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор чи захисник у кримінальному провадженні, де участь захисника є обов'язковою, суд відкладає судовий розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання (відповідно до ч. 1 ст. 323 та ч. 1 ст. 324 КПК). Очевидно, що в подібних випадках фіксування такого судового засідання повинно обмежуватись відповідним записом у журналі судового засідання.

8. Кримінально-процесуальні функції. Поняття та види. (Думка кафедри : до звичайних ф-цій додати ще прокурорський нагляд та суд.контроль. Побічні функції – цив.позивач та відповідач. Допоміжна – поняті, свідки, експерт і т.д).

Це визначені законом основні напрями кримінально-процесуальної діяльності.

Оскільки функції суб'єктів кримінального процесу, які здійснюють провадження у кримінальних справах, різні, різними є й покладені на них завдання. Так, органи дізнання, досудового слідства повинні роз­крити злочин, установити осіб, які його вчинили. Основна ж місія суду полягає у здійсненні правосуддя у кримінальних справах, тобто забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнений до кримінальної відповідальнос­ті та жодна невинна особа не була покарана.

Традиційно в науці кримінального процесу виділяють тріаду основних кримінально-процесуальних функцій: кримінального обвинувачення, захисту і правосуддя (вирішення кри­мінальної справи). Три основні кримінально-процесуальні функції: кримінального переслідування, захисту і правосуддя доповнюються іншими функціями суб'єктів кримінального процесу, що не є менш важливими, але, як правило, мають епізодичний характер у кримі­нальному процесі (наприклад, функції прокурорського нагляду, судо­вого контролю, дозвільні, організаційно-правові тощо (І.В. Гловюк).

Необхідність виділення та розмежування основних функцій кри­мінального процесу випливає не лише з різних процесуальних завдань участі суб'єктів кримінального процесу, але й з положень принципу змагальності кримінального судочинства. Так, сутність змагальності кримінального судочинства полягає: а) в розмежуванні основних кри­мінально-процесуальних функцій кримінального переслідування, за­хисту, вирішення кримінальної справи та здійснення їх різними суб'­єктами кримінального процесу; б) в рівності процесуально-правового статусу сторін судового розгляду: обвинувачення та захисту; в) в ак­тивному і незалежному становищі суду, виключно якому надається право приймати рішення у справі.

Розмежування основних процесуальних функцій пов'язане з реа­лізацією трьох основних правил: 1) здійснення кримінального пере­слідування тільки стороною обвинувачення; 2) забезпечення обвину­ваченому права на захист; 3) здійснення правосуддя тільки судом.

На суд покладено обов'язок не тільки розглянути кримінальну справу і прийняти рішення, але і, зберігаючи об'єктивність і неупе­редженість, створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Цей обов'язок реалізується шляхом надання суду активних повноважень з дослі­дження доказів та обставин справи, підтримання порядку під час су­дового засідання .