41.Історичні типи крим.Процесу.

Історична форма кримінального процесу - це форма організації процесу, щообумовлює джерело руху кримінальною провадження і основи процесуальною статусу його учасників.

Критерії, що впливають на форму кримінального процесу:

- державно-політичний режим (саме ним визначається ступінь свободи особи);

- рівень правової культури у суспільстві;

- ступінь зрілості суспільства.

Як правило, в теорії кримінального процесу йдеться про 3 його історичних форми, які іноді в літературі називають ідеальними типами (В.В. Вандишев, В.П. Нажимов) або моделями (О.В. Смірнов).

1) Інквізиційний (розшуковий, слідчий, слідчо-розшуковий) кримінальний процес характеризується такими основними ознаками:

o застосування переважно, а іноді й виключно, імперативного методу правового регулювання кримінальних процесуальних відносин;

o функції обвинувачення, захисту і правосуддя зосереджені в одному державному органі;

o суд має право досліджувати кримінальне правопорушення повно і всебічно, незважаючи на межі, визначені обвинувачем щодо осіб і вчинених ними діянь ("принцип неподільності обвинувачення", що випливає із завдання суду з'ясувати істину);

o суду належить право змінювати обвинувачення у значних межах;

o джерелом руху процесу є воля держави (веління закону);

o поняття обвинувачення замінюють приводи до початку кримінального провадження;

o замість оскарження судових рішень існує ревізійний порядок їх перегляду;

o всі учасники процесу зобов'язуються прагнути встановити матеріальну істину;

o обвинувачений є не суб'єктом, а об'єктом дослідження;

o самостійних сторін немає, у зв'язку з чим немає потреби у змагальності процесу (процес перестає бути судовим спором і перетворюється на безособове дослідження);

o обвинувачений має деякі права, але реалізація їх повністю залежить від державних органів, які ведуть процес;

o доказування перебуває в зародковому стані, або діє система формальних доказів;

o визнання обвинуваченим своєї вини - "цариця доказів";

o до обвинуваченого застосовуються тортури, підслідне затримання;

o таємність провадження;

o письмова форма.

2) Змагальний процес поділяється на 2 види.

1. Обвинувальний процес, для якого притаманними є:

o наявність кримінально-правового спору;

o наявність сторін з різними за змістом інтересами;

o залежність вироку суду від змагання сторін.

Змагання сторін є формальним, оскільки істина встановлюється не за допомогою доказів, а шляхом ордалій (випробування отрутою, вогнем тощо), судового поєдинку або поручительства.

Обвинувальний процес відомий в історії раннього європейського Середньовіччя і класичного феодалізму.

2. Позовний змагальний процес має два підвиди:

1) Приватно-позовний процес - вид змагального процесу, в якому передбачається:

o пред'явлення обвинувачення приватною особою;

o формальна рівність сторін, що полягає в однакових стартових можливостях;

o розподіл тягаря доказування між сторонами;

o збирання стороною обвинувачення тільки обвинувальних, а стороною захисту - тільки виправдувальних доказів ("юридичний егоїзм");

o пасивність суду в доказуванні;

o закінчення процесу в разі визнання обвинуваченим (відповідачем) вини (презумпція істинності визнання).

Приватно-позовний процес існував в античних республіках Греції і Риму.

2) Публічно-позовний процес - вид змагального процесу, для якого притаманними є такі ознаки:

o здійснення функції обвинувачення постійно діючим державним органом (прокуратурою, поліцією тощо), який керується не власним розсудом, а службовим обов'язком (ex officio);

o активність публічного позивача - обвинувача (як правило, прокурора);

o диспозитивність у розпорядженні предметом позову, тобто обвинуваченням;

o надання процесуальної допомоги потерпілому, а іноді і заміна його в процесі (домінування публічних інтересів над приватними);

o рівноправність сторін протягом всього періоду кримінального провадження.

Публічно-позовний процес існував в Росії за Статутом кримінального судочинства 1864 року. Елементи такого виду змагальної форми процесу впроваджені в Україні у 2012 році.

У змагальному процесі зміст і обсяг обвинувачення визначається обвинувачем. Суд здійснює розгляд не повно і всебічно, а тільки у визначеному обвинувачем обсязі.