- •1.Поняття кримінального провадження.
- •2. Прокурорський нагляд та судовий контроль в досудовому провадженні.
- •3.Завдання кримінального провадження
- •4. Поняття та значення кримінально-процесуальної форми.
- •5. Кримінально-процесуальні гарантії. Поняття, значення, види(наприклад, надання безкоштовної правової допомоги).
- •6. Кримінально-процесуальні акти(рішення та дії). Їх види. Процесуальні рішення. Механізм ухвалення процесс.Рішень.
- •9. Підстави відводу суддів та сл.Судді. Порядок заявлення та ухвалення відводів.
- •11. Функція захисту. Поняття та види захисту. (самостійний захист, законним представником та захисником).
- •12. Кпп як галузь права. Співвідношення кримінального та кп права. (кпп забезпечує реалізацію норм матеріального права, тобто кримінального).
- •14. Кримінально-процесуальні відносини, їх структура.
- •15. Законний представник підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого. Підстави їх залучення. Процесуальне становище.
- •18. . Поняття засад крим.Провадження. Принципи та їх система.
- •19. Поняття та значення цивільного позову в кримінальному провадженні.Процесуальне становище цивільного позивача та відповідача. (Значення – полегшити можливість відшкодування шкоди).
- •21. Принцип законності в крим.Провадженні. Застосування крим.Процес законодавства за аналогією.
- •22. Свобода від самовикриття. Його реалізація в досуд.Та суд. Стадіях.
- •23. Принцип забезпечення права на захист. Його реалізація.
- •25.Міжгалузеві принципи в кримінальному провадженні.
- •26. Принципи, що реалізуються на досуд.Провадженні.
- •27. Поняття та класифікація суб»єктів провадження.
- •29. Форми участі населення в здійсненні правосуддя.(Шеффенський та суд присяжних)
- •30.Суб»єкти крим.Провадження зі сторони обвинувачення. Повноваження прокурора в досудових та судових стадіях.
- •Повноваження прокурора в досудових та судових стадіях
- •31. Суб»єкти крим.Провадження зі сторони захисту.
- •32. Процесуальне становище підозрюваного, обвинуваченого .
- •33.Експерти, спеціалісти як суб’єкти. Права та обов’язки.
- •34. Потерпілий в крим.Провадженні.Його права та обов’язки.
- •35.Відводи та самовідводи у кримінальному провадженні.
- •36. Свідок.Права, обов’язки, відповідальність .
- •37.Орган досуд.Розслідування.Процесуальне становище.
- •38. Процесуальне становище представника юр.Особи, щодо якої здійснюється провадження.
- •39.Слідчий суддя, як суб’єкт крим.Провадження. Повноваження.
- •40.Форма крим.Процесу України. Питання про диференціацію форм.
- •41.Історичні типи крим.Процесу.
- •3) Змішаний (слідчо-судовий, континентальний) процес.
22. Свобода від самовикриття. Його реалізація в досуд.Та суд. Стадіях.
Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї - це правове положення, згідно з яким жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею чи її близькими родичами або членами її сім)' кримінального правопорушення, а також має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання і бути негайно повідомленою про ці права.
ЄСПЛ постановив, що "хоча воно (право на мовчання - Л.Л.) не згадується спеціально у статті 6 (Європейської) конвенції, немає сумнівів, що право зберігати мовчання на поліцейському допиті і право не надавати свідчення проти себе є повсюдно визнаними нормами, що становлять суть висловлювання про справедливий розгляд відповідно до статті 6" ("John Murray v. the United Kingdom").
У рішеннях у справах "Яременко проти України", "Колесник проти України", "Шабельник проти України" ЄСПЛ відзначив, що право відмовитися давати свідчення та право не обмовляти себе є загальновизнаними міжнародними стандартами, основними складовими поняття справедливого розгляду, закріпленого у ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ.
2. Частина 1 ст. 63 Конституції; ст.18 КПК
3. Зміст цієї засади визначається через такі положення:
o право обвинуваченого не бути примушеним до визнання вини або надання свідчень проти себе ("право проти само інкримінації або "право зберігати мовчання") є однією із основних гарантій дотримання засади презумпції невинуватості. Це право є застосовним як під час досудового розслідування, так і у судових стадіях. Воно стосується права не давати свідчення щодо обставин кримінального правопорушення, а не щодо своїх анкетних даних. Надання останніх не несе для особи жодної загрози кримінального переслідування;
o отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод і тягне визнання судом доказів недопустимими під час будь-якого судового розгляду;
o право зберігати мовчання є дуже вразливим під час допиту затриманих за підозрою у злочинах, оскільки співробітники правоохоронних органів часто намагаються зробити усе можливе для отримання визнання від затриманого, і використання затриманим права зберігати мовчання робить марними ці зусилля1. Визнаючи вразливість становища осіб, які перебувають під вартою, принцип 21 Зводу принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув'язненню у будь-якій формі2 передбачає заборону зловживання становищем затриманого з метою примушування його до визнання, будь-якому іншому викриття самого себе або до надання свідчень проти будь-якої іншої особи;
o суд не вправі робити негативні висновки з мовчання обвинуваченого (наприклад, висновок про намагання обвинуваченого через мовчання уникнути кримінальної відповідальності), оскільки дозвіл робити такі висновки може бути ефективним засобом примусу, внаслідок чого тягар доведення перекладається з обвинувачення на обвинуваченого. Це є несумісним з правом не давати примусових свідчень проти себе або визнавати вину, оскільки в обвинуваченого не залишається іншого розумного вибору між мовчанням, яке вважатиметься доказом проти нього, та свідченням.
Отже, мовчання обвинуваченого не може бути визначальним при вирішенні питання щодо вини чи невинуватості;
Інститут імунітету свідка передбачає: свободу від самообвинувачення, відмову від показань проти близьких родичів та членів сім»ї,які можуть стати підставою для їх підозри чи обвинувачення, звільнення такої особи від відповідальності за відмову від дачі показань. Незважаючи на те, що інститут імунітету передбачає у своїй назві «свідка», він поширюється на будь-якого учасника крим.провадження незалежно від його статусу.
Гарантіями є:заборона застосування доказів, отриманих в результаті істотного порушення прав і свобод людини, заборона притягнення до в-сті осіб, які користуються імунітетом свідка.
Винятків із "права на мовчання" в українському кримінальному процесі не передбачено.
У кримінальному процесі США право обвинуваченого на мовчання є елементом "правила Міранди" (справа Міранди проти Штату Арізона. 1966 р.) про недопустимість використання у суді заяв обвинуваченого, взятого під варту, якщо йому не було роз'яснено право не відповідати на запитання.
