21. Принцип законності в крим.Провадженні. Застосування крим.Процес законодавства за аналогією.

Законність віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (п. 1 ч. 3 ст. 129). Законність є складним багатоаспектним правовим явищем. Вона може розглядатись як режим, метод і принцип діяльності. Сутність поняття «законність» полягає в неухильному дотриманні і виконанні приписів Конституції України, законів і нормативних актів, які їм відповідають, кожним суб'єктом правовідносин (ст. 68 Конституції України). Утвердження верховенства права можливе лише за умови послідовної реалізації принципу закон­ності. Істотне значення для послідовної реалізації зазначеного прин­ципу у сфері судочинства мають постанови Пленуму Верховного Суду України. У цьому контексті особливо слід відзначити постанову від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»¹, яка містить роз'яснення щодо правиль­ного застосування норм Конституції України при здійсненні право­суддя. Зокрема, висвітлюється порядок вирішення питання про відпо­відність Конституції України застосованого закону або закону, який підлягає застосуванню в конкретній справі, вказуються випадки без­посереднього застосування Конституції, названі підстави визнання доказів такими, що одержані незаконним шляхом, тощо.

Принцип законності у кримінальному процесі — це закріплена у законі вимога до всіх суб'єктів кримінального судочинства (судді (суду), прокурора, слідчого, органу дізнання, особи, яка провадить ді­знання, підозрюваного, обвинуваченого, захисника тощо) правильно застосовувати, неухильно дотримуватись і точно виконувати норми Конституції України, кримінального і кримінально-процесуального та іншого законодавства.

У сфері кримінально-процесуальної діяльності діє спеціально-дозвільний тип правового регулювання, сутність якого виражається формулою: «дозволено лише те, що прямо передбачене законом». У випадках, коли та чи інша дія зачіпає права і свободи особи, дане правило доповнює закріплені у законі заборони, які не дозволяють відходити від встановленого порядку провадження процесуальних дій (наприклад затримання, обшук, виїмка, накладення арешту на корес­понденцію і зняття інформації з каналів зв'язку тощо).

Разом з тим КПК орієнтує на недопустимість формального підходу при визначенні наслідків порушення норм кримінально-процесуального закону. Зокрема, відповідно до статей 367 та 370 КПК підставами для скасування або зміни вироку чи постанови можуть бути не будь-які, а лише істотні порушення кримінально-процесуального закону.

Основними гарантіями дотримання принципу законності у кримі­нальному процесі є: а) побудова процесу, за якої у кожній наступній стадії перевіряється законність і обґрунтованість рішень, прийнятих на попередній; б) прокурорський нагляд, судовий і відомчий контроль за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство.

Аналогія - це подібність, схожість у чому-небудь між предметами, явищами, поняттями; застосування до випадку, непередбаченого законом, норми права, що передбачає інші схожі випадки, а також вирішення будь-якої справи на основі загальних засад законодавства і загальної політики держави.¹ Отже, ті аспекти кримінально-процесуальної діяльності, що не врегульовані законодавцем, регулюються за аналогією іншими нормами кримінально-процесуального закону. Наприклад, постановленню вироку передує нарада суддів під керівництвом головуючого. Ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім (ч. 1,3 ст. 325 КПК України). Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка додається до справи, але оголошенню не підлягає (ч. 1 ст. 339 КПК України). Водночас детально не врегульовано дії суддів при винесенні ухвали в нарадчій кімнаті. Тому зазначені норми щодо винесення вироку за аналогією мають застосовуватись і при винесенні судом ухвали в нарадчій кімнаті.

Для того, щоб застосування кримінально-процесуального закону за аналогією не призвело до порушення засади законності, слід додержуватися низки умов:1) передбачений процесуальним законом випадок має бути подібним до того, до якого закон застосовується за аналогією;2) застосування закону за аналогією в жодному разі не може обмежувати процесуальні права суб´єктів, які беруть участь у справі, або покладати на них не передбачені законом обов´язки;3) не допускати вчинення органамислідства, прокуратурою і судом процесуальних дій, що не передбачені нормами кримінально-процесуального закону.