Vііі. Літаюча голова. Виробничий автопортрет

А голову літаючу монтують за подобою моєю

в шахті, бригада упирів в комбінезонах тарабанить

триметровий ніс.

У ніздрях — фейерверки, і дроти, і серпантин,

два гучномовці зяють вниз.

Мій ніс — масивний, хлопський, ніс

монументальний — де там різній шляхті! каркас триповерховий сектор управління опускають краном, мозок перетворено на важелі, педалі і кермо.

Чоло моє — напнутий алюміній — варять металістепід'єднують

X. Вона піднімається, як голова,

відрубана голова волоцюги.

Вона промовляє уперше, і вдруге,

і втретє свої потойбічні слова:

Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Над юрмищем площі нависло навскіс

її всевидюще летюче бароко.

Кров гусне в повітрі, розчахнутий зріз

тінь відкидає, важку і глибоку:

Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Сокира невидима в місто ввійшла,

стягнути з помостів тіла безголові,

роззяви напились дешевої крові,

та зішкребе слід іржавий з чола

ПРИВИД ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Жереш мелодрами телевізійні?

Ти розглядаєш драконів за склом!

Стіну тобі проламає чолом

ожила куля з Оркестру Фелліні —

Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА!

Запам'ятай, не сховатись ніде!

Площа приходить у схови, площа!

Бруківку темну свято полоще

і в Реберітаційне небо гряде

МАСКА - ЛІТАЮЧА ГОЛОВА

 

Гра

Давайте зберемося всі

друзі

влаштуємо собі забаву не від світу цього —

будемо шукати минуле щастя по крихтах

вицвіла джинсова матерія

протерта тканина часу

розстелена на галявині

внесе дух творчості

ми зіграємо всі найприємніші хвилини

люди в теперішньому дивіться, дивіться диваки дивіться скоморохи ми збираємо дзеркало! розбите на друзки відображення.

ми складаємо давні розсипані актори пам'яті гляньте

 

6. За поданим аналізом поезій дайте відповіді на такі питання:

- як автор розкриває ідею назви поезії «Сад»?

- який колір панує у цій поезії? Чому?

- що зображено в поезії «Генезис літаючої голови»?

- чому це віршоване шоу?

Аналіз поезії «Сад»

«Сад» — це поезія з першої збірки автора «Бурштиновий час» (1987). Зауважимо, що бурштин називають каменем, у якому застиг час. Можливо, авторові теж хочеться спинити час, аби застигли побачені моменти життя (сад) і відчуття краси, яка полонить його серце. У вірші «Сад» панує зелень, навіть час для ліричного героя має зелений колір: «Восьма забарвлена в зелений колір». Слово «сад» викликає асоціацію із зеленим кольором, і все довкола стає поленим. Герой не може цього пояснити, він просто «так відчуває». Зелень поступово заповнює все довкола, навіть у кімнаті: «Яскравішає зелене на килимі, на кріслі, на томах Франка, в передпокої стає помітним зелене пальто». Цьому сприяє навіть прихід батьки, бо вія впускає «в хату зелений вечір». Зелений колір — колір буяння рослинності, символ життя на землі. Навіть чорно-білий сад зі старого фото раптом оживає зеленим кольором і струшує на долоні ліричному героєві «смарагдові каплі». У цій обмеженій простором реальності панує зелений — це колір життя і розвитку, від якого на душі «затишно і бентежно». Ми не зустрічаємо в цьому вірші нарочитого гротескного чи пародійного звучання, навпаки — твір сповнений тонкого ліризму і спокою.

Аналіз поезій “Генезис літаючої голови”, “Гра”.

Калейдоскопом постають образи, змінюючись, трансформуючись, перебираючись із одного місця на інше і тим самим викликаючи асоціації, почуття та роздуми. «Фантазія метро» — справді фантазія, оскільки перед нами постає фантасмагоричний малюнок з «літаючою головою», що її тобі «підпилює двійник» з тьмяної і ряхтливої шибки вагону підземки. У вірші «НЛО» — теж політ, і неважливо як — з головою чи без неї — на фантастичному десантному човні «К-АТАС-ТРОФА» з безліччю дір то в глибинах океану, то в безмежному космічному просторі. У третій поезії — ще одній «фантазії метро» — автор у своєрідній манері описав усю історію не тільки людства, але й планети Земля в підземеллі метро, там, де «все вужчий тунельний протяг». Поетичні рядки «Фантазії на тему ранкового автобуса» не рясніють різними привидами і духами, як у попередньому творі, але поїздка в цьому громадському транспорті постає в апокаліптичному вигляді: «Тіла автобус чавить, як цитрини. А душ екстракт замінює бензин». Наступні вірші «Фантазія метро. Відображення» та «Метро. Версії», за задумом автора поступово переносять його дух із горизонтальної площини у вертикальну. Вірші ж восьмий («Літаюча голова. Виробничий автопортрет») і десятий («Вона піднімається як голова...») остаточно створюють фантасмагоричну атмосферу «поетичного шоу». Автор досить вільно поводиться і з правилами словотвору, ніби жонглюючи словами, і з традиціями віршування. Цей яскравий взірець модерної літератури приваблює читачів своєю новизною й незвичністю.