Стратиграфічна шкала

Стратиграфічна шкала

шкала, яка відображає послідовність наверстування осадових товщ порід різного віку. Стратиграфічні одиниці шкали різного рангу (еонотема, група, система, відділ, ярус) відповідають геохронологічним підрозділам (еон, ера, період, епоха, час), які вказують на час формування стратиграфічних відповідників.

Стратиграфія[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Перейти до: навігація, пошук

Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Стратифікація.

Міжнародна хроностратиграфічна шкала, 2006

Геологічні шари в Сальта (Аргентина)

Стратигра́фія (лат. stratum — пласт, шар; грец. γραφο — пишу) розділ історичної геології, який охоплює питання історичної послідовності, первинних взаємовідносин і географічного розповсюдження осадків, вулканогенних і метаморфічних утворень, що складають земну кору і відображають природні етапи розвитку Землі та її біосфери.

Стратиграфія забезпечує історизм всіх інш. галузей геології, створює геохронологічну основу для вивчення геол. процесів, розвитку геол. об'єктів, регіонів і земної кори загалом, а також для карт геол. змісту. Стратиграфія тісно пов’язана з палеонтологією та геохронологією. Стратиграфія – один з головних методів геологічного картування.

Зміст [сховати]

1 Історія розвитку

2 Об'єкт вивчення

3 Основні завдання

4 Основні принципи

5 Класифікація стратиграфічних підрозділів

5.1 Стратиграфія в геології

6 Напрямки сучасної стратиграфії.

7 Дивіться також

8 Напрямки

9 Джерела

10 Посилання

Історія розвитку[ред. • ред. код]

Теоретичні основи стратиграфії заклав Ніколас Стено (Nicolas Steno) 1669 року. Він уперше ввів поняття суперпозиції і постулював основний закон стратиграфії:

У випадку непорушеного горизонтального залягання геологічних пластів, нижчі пласти древніші від тих, що залягають над ними.

У XVIII-ХІХ ст. стратиграфію розвинули англ., франц., і нім. геологи І. Леман, Г. Фюксель, В.Сміт, Р.Мурчісон, А.Седжвік, Ж. Кювьє, А. Броньяр та ін.

Вільям Сміт, батько англійської геології, у 1796 р. вперше застосував принципи стратиграфії для побудови першої у світі геологічної карти.

Серйозне вивчення стратиграфії почалося в другій половині XIX століття. У 1881-1900 роках на II-VIII сесіях Міжнародного геологічного конгресу (МГК) були прийняті ієрархія й номенклатура більшості сучасних стратиграфічних підрозділів. Надалі міжнародна геохронологічна (стратиграфічна) шкала постійно уточнювалася.

Об'єкт вивчення[ред. • ред. код]

Об'єкт вивчення стратиграфії — стратиграфічні підрозділи (стратони), кожен з яких є сукупністю гірських порід, що складають певну споріднену асоціацію і виокремлюються за ознаками, які дозволяють встановити послідовність їхнього формування і просторового положення у стратиграфічному розрізі.

Основні завдання[ред. • ред. код]

встановлення первинної послідовності залягання геологічних тіл;

встановлення вікових взаємовідносин геологічних тіл;

створення глобальної схеми періодизації історії Землі;

створення регіональних схем періодизації геологічної історії для окремих великих ділянок земної кори.

Основні принципи[ред. • ред. код]

Принцип суперпозиції (Стенона): «За умови непорушеного залягання кожний нижчезалягаючий пласт древніший за перекриваючий».

Принцип гомотаксальності (Гекслі): «Стратиграфічна кореляція конкретних розрізів, за умови неможливості безпосереднього простеження на місцевості, відбувається співставленням ідентичних наборів ознак, у тому числі слідів обстановок і подій минулого».

Принцип незворотності еволюції біосфери (Сміта): «Біологічний вид, який у ході еволюції зникнув з біосфери Землі ніколи більше не виникне знову».

Принцип об'єктивної реальності й унікальності: „Стратиграфічний підрозділ (стратон) є реальним результатом («твердою копією») геологічних подій, і об'єктивно відображає сутність цих подій, не повторюючись у просторі й часі“.

Класифікація стратиграфічних підрозділів[ред. • ред. код]

місцеві

серія — головний місцевий стратиграфічний підрозділ великого рангу, складно побудоване різнофаціальне геологічне тіло, яке відображає етап осадонагромадження в регіоні. Її поділяють на світи, сума стратотипів яких становить стратотип серії. Стратиграфічні межі, ізохронні чи діахронні, виражені площинами регіональних кутових чи стратиграфічних незгідностей. Називають серії за географічним об'єктом у зоні поширення.

світа — єдине геологічне тіло з властивим йому, однак відмінним від суміжних геологічних тіл літологічним складом, який сформувався в однакових або близьких фізико-географічних умовах. Вона має стійкі на всій площі поширення літолого-фаціальні ознаки, які є критерієм її визначення. У світі можуть бути виділені допоміжні літо- (підсвіти, пачки, товщі) і біостратиграфічні підрозділи. Світа має свій стратотип. Назва світи утворюється від назви географічного об'єкта в стратотиповій місцевості.

Світа і серія є головними елементами, які картують. Співвідношення між ними зображають за допомогою стратиграфічної колонки, місцевої стратиграфічної схеми чи колонки місцевої стратиграфічної шкали в кореляційних регіональних стратиграфічних схемах.

товща —

пачка —

пласт-маркер —

регіональні

регіоярус (горизонт) — інтегрує по латералі в межах геологічного регіону одновікові різнофаціальні світи, серії або їхні частини. Одновіковість об'єднаних у регіоярус місцевих стратонів і спеціалізованих біостратиграфічних шкал визначають за палеонтологічними критеріями. Може бути поділений на підрегіояруси за комплексами органічних решток, які дещо відмінні від загальної палеонтологічної характеристики і чітко простежуються у більшій частині регіону. У разі потреби групування регіоярусів у більші стратиграфічні підрозділи, виділяють надрегіояруси. Від суміжних утворень сусідніх регіонів регіоярус відрізняється будовою та речовинним складом порід і фіксацією стійких взаємозв'язків видів, родів та окремих таксонів вищих рангів давньої біоти. Регіоярус має власний стратотип. Називають його за назвою будь-якого географічного або етнічного об'єкта в області поширення.

підрегіоярус (підгоризонт) -

загальні

Еонотема —

Ератема —

Система — головний стратиграфічний підрозділ глобальної шкали, складений утвореннями, що сформувалися упродовж геологічного періоду і відображають значний етап історії Землі та життя на ній. Межі та обсяг системи фіксують лімітотипи і стратотипи стратонів, які належать до її складу.

Відділ —

Ярус — стратон, підпорядкований відділу і розділений на під'яруси та хронозони, комплекс яких становить стратиграфічний обсяг ярусу. Він має власний стратотип.

Хронозона — елементарна стратиграфічна одиниця, підпорядкована ярусу; вона об'єднуює гірські породи, які сформувалися за час існування специфічного зонального комплексу викопних організмів з групи, що використовують для розчленування системи. Хронозони виділяють у стратотипі ярусу, або ж вони мають свій власний стратотип.

Стратиграфія в геології[ред. • ред. код]

Стратиграфічною основою для проведення геологічних робіт на будь-якій площі (ділянці) є стратиграфічна схема, побудована з врахуванням опорного геологічного розрізу і зкорельованих з ним типових розрізів, які відображають зміну об'ємів і співвідношень виділених стратонів, або їхню стабільність на даній площі. Стратиграфічна основа — це фундамент, на який спираються геологічна зйомка, тектонічні і палеогеографічні побудови, висновки про вік і нерідко про форми прояву магматизму, про вік і особливості сингенетичних, і до певної міри постседиментаційних родовищ корисних копалин.

Стратиграфічна схема (шкала) — таблиця в яку зведено і зкорельовано місцеві і регіональні стратиграфічні підрозділи, які складають повний, чи частковий розріз ділянки земної кори. Місцева стратиграфічна послідовність відкладів відображається у вигляді стратиграфічної колонки. Для районів з сильною фаціальною мінливістю товщ стратиграфічна шкала доповнюється геологічним профілем, що розкриває характер взаємовідносин товщ різного складу як за розрізом, так і за простяганням.

Напрямки сучасної стратиграфії.[ред. • ред. код]

За предметом досліджень виділяють такі напрями стратиграфії: літостратиграфію, біостратиграфію (стратиграфічна палеонтологія), секвенс-стратиграфію, подієву стратиграфію, екостратиграфію, фаціальну стратиграфію та ін. Літостратиграфія виконує розчленування і кореляцію відкладів за літологічними ознаками, а біостратиграфія – за комплексами палеоорганізмів. Секвенс-стратиграфія досліджує циклічність і зміни положення бази¬су ерозії залежно від рівня евстазії (повільної зміни рівня мо¬ря) і регіональних тектонічних рухів. Подієва стратиграфія досліджує сліди раптових і короткочасних гідродинамічних, кліматичних, евстатичних змін, що відбувалися на значній території і позначилися в різких змінах біоти, режиму седиментації, отже – на геологічних процесах. Фаціальна стратиграфія виділяє і простежує стратиграфічні підрозділи в різних фаціях, застосовуючи дані палеоекології, тафономії, седиментології. Екостратиграфія ґрунтується на вивченні палеоекосистем різних рангів, аналізі етапності розвитку літо- і біосфери. За фізичними і хімічними властивостями порід та умовами середовища виділяють магнітостратиграфію (стратиграфія магнітна), хроностратиграфію, кліматостратиграфію (стратиграфія кліматична), сейсмостратиграфію. При цьому використовують палеомагнітний, геохімічний, радіологічний, сейсмостратиграфічний, геофізичні методи досліджень гірських порід.

Головними методами стратиграфічного розчленування і кореляції осадових порід є літологічний і біостратиграфічний, всі інші методи розглядаються як допоміжні.

СТРАТИГРАФІЧНА ШКАЛА

—шкала, яка показує послідовність утворення і супідрядність стратиграфічних підрозділів осадочних, вулканогенних і метаморфічних гірських порід земної кори, що відбивають етапи геол. розвитку Землі. Виділяють заг. (міжнародну), єдині, регіональні та місцеві С. ш. Загальна (міжнародна) С. ш. включає стратиграфічні підрозділи глобального поширення, встановлені на біостратиграфічній (див. Біостратиграфія) основі: еонотеми, групи, системи геологічні, відділи, яруси, зони. Єдині С. ш. включають ці ж підрозділи, що можуть мати як глобальне, так і обмежене поширення на досить великих ділянках земної кулі (Пн. Америка, Зх. Європа, окрема країна). Регіональні С. ш. об'єднують стратиграфічні підрозділи — горизонти і лони (провінціальні зони), виділені в межах окремих палеобіогеогр. областей чи провінцій. Місцеві С. ш. відбивають послідовність, ранг і підпорядкування місц. стратиграфічних підрозділів — комплексів, серій і світ, виділених на підставі літолого-стратиграфічного розчленування гірських порід у межах структурно-фаціального (див. Фація) району або його частини. Див. також Стратиграфія, Геохронологія.

Ю. В. Тесленко.

Геохронологічна шкала[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Перейти до: навігація, пошук

Геохронологічна шкала у вигляді спіралі (англ.).

Геохронологі́чна шкала́ (рос. геохронологическая шкала, англ. geological dating, geochronological scale, нім. geologische Zeitrechnung f) — послідовний ряд геохронологічних еквівалентів загальних стратиграфічних підрозділів та їх таксономічної підлеглості. Першу геохронологічну шкалу для фанерозою запропонував англійський вчений А. Холмс в 1938 році. В Україні ініціатором радіометричних досліджень був В. І. Вернадський. Геохронологічна шкала неодноразово уточнювалася і перероблялася. В таблиці подано сучасний варіант геохронологічної шкали.

В мільйонах років тому назад

В тисячах років тому назад

Періодизація історії Землі і міжнародні Геохронологічна і стратиграфічна шкали.

Життя на Землі існує близько 3-3,5 млрд. років. За цей грандіозний проміжок часу на планеті відбувалися різноманітні геологічні події: зміни клімату, горотворні процеси, дрейф материків, наступ на сушу вод світового океану, заледеніння і т.д.

Паралельно з цими геологічними подіями, в ряді випадків і під їх впливом змінювався і органічний світ.

У процесі еволюції постійно виникали нові форми організмів і вимирали колишні, вони виявилися нездатними жити в нових умовах. Таким чином, протягом багатьох мільйонів років на планеті накопичувалися залишки колись жили істот, представлені нині поруч скам'янілостей в складі осадових порід. Такі осадові утворення, відкладалися в певній послідовності, утворювали пласти. Причому нижележащие освіти є давнішими, ніж вищерозміщені (закон Н. Стенсила).

Аналіз характеру скам'янілостей в таких пластах дозволяє визначати відносний вік, а також послідовність їх утворення. На цьому принципі засновано створення відносної геохронологічної шкали. Проміжок часу накопичення шарів земної кори підрозділяється на два еону, що складаються з шести ер, кожна з яких ділиться на періоди. Останні, у свою чергу, Об'єднують відділи чи епохи і т.д.

Використовуючи викладений принцип, неможливо з достатньою точністю встановити власне вік породи або скам'янілості. Встановлюється лише послідовність відкладень.

На початку 20 століття П. Кюрі і Е. Резерфордом був запропонований радіометричний метод визначення абсолютного віку порід і скам'янілостей. На підставі визначення абсолютного і відносного віку будується Геохронологічна шкала, яка містить вже ізотопні датування кожного тимчасового підрозділи в мільйонах років

У геології як у жодній іншій науці важлива послідовність встановлення подій, їх хронології, заснованої на природній періодизації геологічної історії. Геологічна хронологія, або геохронологія, заснована на з'ясуванні геологічної історії найбільш добре вивчених регіонів, наприклад, у Центральній і Східній Європі. На основі широких узагальнень, зіставлення геологічної історії різних регіонів Землі, закономірностей еволюції органічного світу наприкінці минулого століття на перших Міжнародних геологічних конгресах була вироблена і прийнята Міжнародна Геохронологічна шкала, що відбиває послідовність підрозділів часу, протягом яких формувалися певні комплекси відкладень, і еволюцію органічного світу . Таким чином, міжнародна Геохронологічна шкала - це природна періодизація історії Землі.

Серед геохронологічних підрозділів виділяються: еон, ера, період, епоха, століття, час. Кожному геохронологічного підрозділу відповідає комплекс відкладень, виділений відповідно до зміни органічного світу і званий стратиграфічним: еонотема, група, система, відділ, ярус, зона. Отже, група є стратиграфічні підрозділом, а відповідне їй тимчасове геохронологічної підрозділ подає ера. Тому існують дві шкали: Геохронологічна і стратиграфічна. Першу ми використовуємо, коли говоримо про відносне часу в історії Землі, а другу, коли маємо справу з відкладеннями, тому що в кожному місці земної кулі в будь-який проміжок часу відбувалися якісь геологічні події. Інша справа, що накопичення опадів було неповсеместним. Геохронологічна шкала наведена в табл. 2.

Зміст шкали з моменту прийняття мінялося і уточнювалося. В даний час виділяються три найбільш великих стратиграфічних підрозділи - еонотеми: архейської, протерозойська і фанерозойськая, яким у геохронологічної шкалою відповідають зони різної тривалості. Архейська і протерозойська еонотеми, що охоплюють майже 80% часу існування Землі, виділяються в кріптозой, так як в докембрійських утвореннях повністю відсутня скелетна фауна і палеонтологічний метод до їх розчленування непридатний. Тому поділ докембрійських утворень базується в першу чергу на общегеологических і радіометричних даних. Фанерозойский еон охоплює лише 570 млн. років і розчленування відповідної еонотеми відкладень базується на великій різноманітності численної скелетної фауни. Фанерозойськая еонотема підрозділяється на три групи: палеозойську, мезозойську і кайнозойську, що відповідають великим етапах природної геологічної історії Землі, рубежі яких відзначено досить різкими змінами органічного світу.

Назви еонотем і груп походять від грецьких слів: "археос" - найдавніший, найдавніший; "протерос" - первинний; "палеос" - стародавній; "мезос" - середній; "кайнос" - новий. Слово "Криптос" означає прихований, а "фанерозой" - явний, прозорий, так як з'явилася скелетна фауна. Слово "зой" походить від "зоікос" - життєвий. Отже, "кайнозойская ера" означає еру нового життя і т.д. Групи поділяються на системи, відкладення яких сформувалися протягом одного періоду і характеризуються тільки їм властивими родинами або пологами організмів, а якщо це рослини, то родами і видами. Системи були виділені в різних регіонах і в різний час, починаючи з 1822 р .

Висновок

В даний час виділяються 12 систем, назви більшої частини яких походять від тих місць, де вони вперше були описані. Наприклад, Юрська система-від Юрських гір в Швейцарії, Пермська - від Пермської губернії в Росії, крейдяна - по найбільш характерним породам - ​​білому писальної крейди і т.д. Четвертичную систему нерідко називають антропогенової, так як саме в цьому віковому інтервалі з'являється людина. Системи поділяються на два або три відділи, яким відповідають рання, середня, пізня епохи. Відділи, у свою чергу, поділяються на яруси, які характеризуються присутністю певних родів та видів викопної фауни. І, нарешті, яруси поділяються на зони, що є найбільш дробової частиною міжнародної стратиграфічної шкали, якої в геохронологічної шкалою відповідає час. Назви ярусів даються зазвичай з географічних назв районів, де цей ярус був виділений; наприклад, Алданського, башкирська, маастрихтський яруси і т.д. У той же час зона позначається по найбільш характерному увазі викопної фауни. Зона охоплює, як правило, тільки певну частину регіону і розвинена на меншій площі, ніж відкладення ярусу.