8.Галицько-Волинське князівство наприкінці XIII —на початку XIV ст.

Спадщину Данила бере у свої руки його старший син Лев І (1264-1301 pp.). Спадкоємці Данила і Василька і ті, хто їх наслідував, продовжували управляти Галицько-Волинською державою. Лев І звів свою залежність від монголів до виділення невеликих загонів, які брали участь у окремих походах Орди. Більше того, татари надавали йому значну допомогу, особливо у боротьбі з Литвою, яка намагалася захопити північні області князівства. Скориставшись роздробленістю Польщі, Лев І приєднав Люблін. Тепер державний кордон князівства проходив по Віслі. Була також приєднана частина Закарпатської Русі. Він багато зробив для розвитку міста, названого його ім´ям, — Львів, яке він розбудував і щедро прикрасив.

Князь Василько не набагато пережив свого брата. Його наступник, Володимир Василькович (1270-1289 pp.), неохоче брав участь у війнах, віддавався письменницькій праці, мистецтву, будував укріплення, закладав нові міста.

Після смерті Володимира Васильковича ,відомо, що становище Галицько-Волинського князівства ускладнилося , у Польщі та Литві виникають агресивно налаштовані проти нього державні об´єднання. Загострюються внутрішні суперечності між боярами та великими князями, і вже на початку XIV ст. поляки загарбали Люблінську землю.

Син Льва І Юрій (1301-1315 pp.) у зовнішній політиці в основному вдавався до переговорів та дипломатії.Юрій прийняв титул короля Русі.

Князювання Юрія оцінюється сучасниками як період економічного розквіту і спокою. Сини Юрія Андрій і Лев (1315-1323 pp.) відомі тим, що спільно і дружно управляли Галицько-Волинським князівством, сприяли розвитку зовнішньої торгівлі, ремісництва та міст. У зовнішній політиці брати спиралися на союз з німецьким орденом у боротьбі з Литвою та Золотою Ордою, мали широкі дипломатичні зв´язки із західноєвропейськими країнами. Після них Галицько-Волинські землі перейшли до Болеслава(1323-1340 pp.).

Юрій Тройденович продовжував політику Юрійовичів, дотримуючись союзу з Тевтонським орденом, сприяв зв´язкам з Литвою, однак вороже ставився до Польщі, незважаючи на своє польське походження. У 1340 р. у Володимирі, бояри, змовившись, отруїли його. Після смерті Юрія галицькі бояри при допомозі татар певний час утримували владу в своїх руках (1340-1349 pp.). У другій половині XIV ст. Волинь відійшла до Литви, а Галичина — до Польщі.

Таким чином, Галицько-Волинське князівство, яке об´єднало основну частину етнічних українських земель, у середині XIV ст. було розшматоване більш сильними і агресивними сусідами. Широкі зв´язки з країнами Європи, особливо німецькими князівствами, сприяли розвитку західноєвропейської орієнтації, що нейтралізувала однобічність візантійського впливу на Україну. Після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство більше сторіччя було політичним центром всієї України і захищало українську державність.

9.Українські землі у складі Великого князівства Литовського

Після навали кочівників у XIII – XIV ст. на Півночі, над Балтикою, оформилась нова державна організація – Литва, яка не тільки об’єднала литовські племена, але й почала наступ на білоруські, а згодом і українські землі.

У середині ХІІІ ст. після утворення литовської держави, литовський князь Міндовг (1230-і рр.) зайняв Чорну Русь і Полоцьке князівство, що призвело до зіткнення з князем Данилою Галицьким. Але у 1254р. було укладено мир. Міжусобна боротьба довела литовську державу до розпаду. Вдруге об’єднав її у 1316р. князь Гедимін (1316 – 1341), здобувши білоруські та українські землі. Він зайняв Менщину , Берестейщину, Волинь, Турово-Пінщину і північну Київщину. Вибрав собі 1323р. столицею Вільно. Гедимін почав себе називати “королем литовським і руським”. Для зміцнення своєї держави Гедимін через подружжя своїх дітей пов’язав родинні зв’язки з українськими і білоруськими князями, сприяв поширенню української культури в Литві. Син Гедиміна – князь Любарт очолював українські сили у битві проти Польщі і Угорщини . Ця битва закінчилася втратою Галичини і Холмщини .А більшість території Волині приєднується до складу Литовської держави. В результаті переможної битви на Синіх Водах з татарами (1362р.) великий князь литовський Ольгерд (1345 – 1377) оволодів Київщиною, Переяславщиною і Поділлям, дещо згодом під владою Литви опинилась більша частина Чернігово-Сіверської землі. В результаті цього територія Литовського князівства збільшилась майже вдвічі і за Ольгерда складалася на 90% з українських і білоруських земель.Після Ольгерда внаслідок міжусобної боротьби до влади прийшов його молодший син Ягайло (1377 – 1392), який змушений був зблизитись з Польщею і одружився з польською королівною Ядвігою і уклав 1385р. в Крево унійний союз з Польщею. Кревська унія поклала початок соціально-культурному і політичному впливові Польщі на Литву. Коронувавшись Польською короною, великий литовський князь Ягайло зобов’язався зробити католицтво державною релігією у Литві, приєднати її до Польщі, а разом з нею українські та білоруські землі. Однак завдяки енергійній діяльності Вітовта (1392 – 1430) племінника Ольгерда, Велике князівство Литовське збереглося як незалежний державний організм і проіснувало до 1569р.