55. Соціально-економічні проблеми України в умовах незалежності.

Проголошення Україною незалежності стало стартом перетворення економіки в напрямі вивільнення з-під пресу жорстокого тоталітарного механізму. Однією із складових цього надзвичайного складного процесу є орієнтація матеріального виробництва на потреби багатомільйонного населення України. Однак на жаль усе матеріальне виробництво, насамперед промисловість, енергетику, транспорт, будівництво охопила жорстока криза, яка починаючи з 1991 року всі більше посилювалася. Так, в кінці 1995 року спад матеріального виробництва становив майже 50%, тобто більше, ніж у роки Великої Вітчизняної війни. Цей спад продовжувався і в подальшому. Велике падіння виробництва охопило хімічну, вугледобувну, машинобудівну. З 1991 р. Україна втратила більше як 10 млн. робочих місць кваліфікованої праці. Безробіття в Україні в 1999 р. в цілому становило 40%, а в науці – 90%. Виробництво вітчизняних товарів легкої промисловості за роки реформ скоротилося більш як у 8 разів, зате на ринку України з’явилося 95% імпортних товарів широкого вжитку. Україна почала імпортувати продукти харчування. За 8 років реформ реальна заробітна платня зменшилася втричі, а грошові доходи населення - 8,7 рази. Причини такого стану справ: по-перше, це нечіткість, непослідовність, половинчатість реформаційного курсу в економіці, який довгий час грунтувався не на глибоко продуманному науковому підході, а фактично визначався співвідношенням політичних сил у суспільстві. По-друге, Україні не вдалось оптимально вирішити співвідношення між ступенем власної незалежності і ступенем взаємної інтеграції країн СНД. Мала місце переоцінка реальних можливостей української економіки: не було враховано, що вона структурно побудована на принципі незавершеності, позбавлена цілісності гармонійного розвитку. Близько 80% усього виробництва в Україні не має закінченого технологічного циклу, а значить залежить від імпорту комплектуючих виробів, сировини. По-третьє, економічна ситуація значною мірою загострилась в результаті енергетичної кризи.

56.Державна символіка України та її історичне походження.

Державними символами України є прапор, герб і гімн. Перелік державних символів визначає стаття 20 Конституції України. Утвердження нової символіки протікало у гострій політичній боротьбі. Розвиток подій в країні, стрімке розширення її міжнародних відносин зумовили запровадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради України. Уже 4 вересня 1991 р. над її будинком з'явився національний синьо-жовтий прапор. 28 січня 1992р. Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор Державним прапором. Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. У 1949 р. Українська Національна Рада за кордоном вирішила, що національний прапор є блакитно-жовтим (блакитний колір угорі і жовтий унизу). Великий державний герб, як записано в Конституції України, встановлюється з урахуванням малого державного герба та герба Війська Запорізького. Головним елементом Великого державного герба України є Знак княжої держави Володимира Великого. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гербом. Ескіз Великого герба розроблено, однак ще не затверджено. Державний гімн України — національний гімн на музику Миколи Вербицького. Автором слів є відомий український поет, етнограф і фольклорист Павло Чубинський. У XIX ст. за браком гімну українці співали "Многая літа", пісні і вірші "Дай, Боже, в добрий час", "Мир вам, браття, всім приносим", "Заповіт" Т. Шевченка, молитву "Боже, Великий Єдиний" та інші твори. 1863 р. з'явився вірш П. Чубинського "Ще не вмерла Україна". Того ж року музику до нього написав композитор М. Вербицький. Завдяки мелодійності і патріотичному текстові пісня швидко поширилася на українських землях і за кордоном, у 1917 р. була офіційно визнана гімном Української держави.