Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія 20-60.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
505.86 Кб
Скачать

44.Німецька окупаційна політика в Україні 1941-1944р.

 Було розроблено в 1940р. генеральний план «Ост» під керівництвом Гіммлера. Цей план передбачав германізацію території Польщі, Білорусії, України і значної частини Росії. Йшлося про ліквідацію населення й онімечування тих хто підходив за расовими стандартами. Окупанти застосували різні форми адміністративної організації загарбаних територій. З Одеської обл.., південних районів вінницької і зах. Районів Миколаївської областей була сформована Трансністрія. Чернівецька та Ізмаїльська обл.. були передані Румунії. Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська обл. утворили Дистрикт Галіція. Правобережна, більша частина Лівобережжя, і південні райони, що прилягали до Криму утворили Рейхскомісаріат Україна. Східні райони України перебували під військовою адміністрацією. Загальне число військовополонених до травня 1944 року становило 5,8 млн. осіб. Нацисти здебільшого знищували їх голодом у таборах смерті. Після провалу бліцкригу в Німеччині виникли гостра нестача робочих рук внаслідок постійних мобілізацій. Вихід було знайдено у використанні примусової праці населення окупованих країн. З України було вивезено 2,4 млн. молодих людей. Їх називали остарбайтерами. Отже, політика нацистів в Україні була надзвичайно жорстокою. Вона ставила за мету підкорення та колонізацію України, винищення її населення. Запроваджуючи на окупованих українських землях свій «новий порядок», гітлерівці сподівалися підірвати єдність, волю й силу народу до організованого опору, але реалії окупаційного режиму змусили багатьох громадян переосмислити як політику фашистської Німеччини, так і власну поведінку.

45.Українське питання під час другої світової війни.

Ні Великобританія, ні Франція, ні США не виступили на захист українців, незважаючи на проголошення про опору на "малі народи". Коли ідея "єдиної та неподільної" Росії була добре зрозумілою Англії і Франції, то США не мали чітко сформованих і яскраво виражених інтересів у Європі. Українське питання більше цікавило царську Росію.Як і будь-яке питання, пов'язане з національним відродженням, українське питання було започатковане в українському громадянстві, висуваючи ідеї національного самовираження та самобутності. З розвитком політичної свідомості на початку XX ст. "українське питання" трансформувалося від культурницького напряму до ідеї розвитку не лише національної культури, а й досягнення повної національної територіальної автономії. Незважаючи на роз'єднаність українських земель, українська політична еліта Росії й Австро-Угорщини почали проголошувати ідею національної автономії України. "Українське питання" із суто внутрішньополітичного поступово переросло у міжнародну проблему реалізації військово-політичних цілей держав у Першій світовій війні. Гострі суперечності між Росією й Австро-Угорщиною стали показовими у боротьбі за територіальні надбання цих держав. Територіальна суперечка привертала увагу дипломатії західних держав, перетворюючи "українське питання" на чи не найголовнішу причину розв'язання світової війни, без вирішення якого примирення було неможливим.Особливе місце в "українському питанні" Росія відводила Галичині. Зі вступом російських військ до Галичини головнокомандувач російської армії великий князь Микола Миколайович оголосив маніфест "Руському народу". За яким була конкретна програма, що зводилася до повного знищення всіх виявів українського національного життя в Галичині. В роки війни російський чинник проблеми розв'язання "українського питання" мав безпосередній вплив на країни Антанти узв'язку з приналежністю до неї Росії. Визначальним фактором, що впливав на визначення місця українського питання у зовнішньо-політичних стратегіях країн Антанти, і Центральних держав, було польське питання, яке посідало вагоме місце в тогочасній європейській політиці. Погляди більшості польських діячів кінця ХІХ-початку XX ст. ґрунтувалися на переконанні у необхідності відродження польської державності в межах "історичних земель".Такі настрої у польських політичних колах ґрунтувались на урядових силах держав Антанти. Російський царизм, незважаючи на ворожість до національних принципів, проголошував необхідність відновити Королівство Польське в межах Росії, сподіваючись таким способом не лише розв'язати українське питання, а й зміцнити підґрунтя російської експансії на захід. Отже, у роки Першої світової війни держави Антанти мали великодержавні політичні цілі. Розв'язання українського питання залишалося у їх політиці поза увагою.