23.Усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок називають самосвідомістю особистості.

Уявлення про себе (суб'єктивний образ свого "Я") виникає під впливом оцінного ставлення інших людей при співвіднесенні мотивів, мети і результатів своїх вчинків та дій з соціальними нормами поведінки, які прийняті в конкретному суспільстві.

Результатом процесів самосвідомості є "Я-концепція" особистості.

"Я-концепція" - це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб'єктивне сприймання зовнішніх чинників, які впливають на особистість.

"Я-концепція" є системою настанов, яка включає три структурні елементи:

1) когнітивний - образ "Я", який характеризує зміст уявлень про себе;

2) емоційно-оцінний, афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих боків своєї особистості, діяльності й проявляється в системі самооцінок;

3) поведінковий, який характеризує прояви перших двох елементів у поведінці.

З погляду змісту і характеру уявлень про себе виділяють "Я-минуле", "Я-теперішнє", "Я-майбутнє", а також "Я-динамічне" (як особистість змінюється, якою вона прагне стати), "Я-уявлюване", "Я-маску", "Я-фантастичне" тощо. Розбіжності між "ідеальним Я" та "реальним Я" є джерелом розвитку особистості. Разом з тим суттєві суперечності між ними можуть призвести до внутрішнього конфлікту й негативних переживань.

Важливою функцією "Я-концепції" є забезпечення внутрішньої погодженості особистості, стійкості її поведінки. Розвиток особистості, її діяльність і поведінка зазнають впливу "Я-концепції".

"Я-концепція" формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім'ї, проте досить рано вона сама набуває якості активності й починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до самої себе.

Центральним компонентом "Я-концепції" є самооцінка особистості. 

Самооцінка — це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, здібностей, якостей та свого місця серед інших людей.

Відомо, що самооцінка особистості не завжди є результатом чітко усвідомленої проекції реального „Я" та „Я" ідеального. Ось чому можна виділити такі різновиди самооцінки: завищену, нормальну, або адекватну та занижену. Завищена самооцінка — це переоцінка особистістю самої себе, що частіше за все призводить до егоцентризму, надмірності, агресивності, підозрілості, втрати контакту з оточуючими (друзями, близькими, рідними, співробітниками тощо).

Занижена самооцінка характеризується невпевненістю в собі, у своїх можливостях, байдужості, підвищеному рівні тривожності, відмові від ініціативи, що призводить до недооцінки особистістю самої себе та до формування комплексу неповноцінності. Адекватна, або нормальна самооцінка свідчить про оптимальне співвідношення можливостей та здібностей людини і адекватного усвідомлення оточуючої дійсності.

Як завищена, так і занижена самооцінка можуть бути результатом внутрішнього конфлікту особистості, який виявляється у внутрішніх (зорієнтованих на самого себе) та зовнішніх (орієнтованих на оточення) формах.

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особистості.

Рівень домагань — це бажана самооцінка особистості (рівень образу „Я"), яка виявляється через міру труднощів у досягненні поставленої мети.

Формування рівня домагань породжує конфлікт двох тенденцій: з одного боку - прагнення підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, а з іншого - знизити домагання, щоб уникнути невдач. У випадку успіху рівень домагань, як правило, підвищується, людина проявляє готовність розв'язувати більш складні задачі, у разі неуспіху, відповідно, знижується.

24.Увага - це динамічна сторона протікання пізнавальних процесів. Вона не має власного змісту, а також продукту, але має специфічні властивості.

Уважність - це складне утворення, що визначається спрямованістю особистості, системою її ціннісних орієнтацій. Такі орієнтації зумовлюють напрям уваги людини. Уважність формується в діяльності. Так, навчальна діяльність формує стійку, здатну до розподілу і переключення увагу. Уважна людина відрізняється спостережливістю, повніше і точніше сприймає навколишній світ, навчається і працює значно успішніше, ніж неуважна людина.

На відміну від вказаних вище особливостей уваги людина здатна проявляти негативні її властивості.

Рисою протилижною до концентрації уваги є розсіяність(неуважність) – нездатність зосередитись на чомусь певному протягом тривалого часу.

Може бути істинною та уявною.

Істинна неуважність проявляється у значному відволіканні, слабкій інтенсивності й слабкій зосередженості.

Уявну неуважність часто називають "професорською". Її внутрішніми причинами є надто велика зосередженість, слабке переключення і розподіл уваги.

Причинами істинної розсіяності можуть бути: загальне порушення нервової системи, захворювання крові, нестача кисню, фізична або розумова втома, тяжкі емоційні переживання. Крім того, однією з причин істинної розсіяності може бути значна кількість отриманих вражень, а також невпорядкованість захоплень та інтересів особистості.

Уявна розсіяність виникає в результаті великої зосередженості на певній діяльності, коли людина нічого не помічає навколо себе.

25.У психології розрізняють різні види уваги, які тісно пов'язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.

Поділ уваги на зовнішню і внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.

Зовнішня (сенсорна) увага відіграє провідну роль у спостереженні за предметами і явищами навколишньої дійсності, виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об'єкт сприйняття

Зовнішня увага яскраво виявляється у своєрідних рухах очей голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах людини.

Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття - зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також станів організму та його органів.

Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на власні думки, переживання

Залежно від вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну та після довільну.

Досить часто людині буває складно змусити себе бути уважною до чого-небудь. Буває й так, що існують предмети і явища, які ніби привертають до себе увагу, іноді навіть всупереч нашому бажанню. Отже, в одному випадку необхідно примусити себе бути уважним, а в іншому - предмет "сам" забезпечує увагу, змушує на себе дивитися, слухати тощо. Фактично тут мова йде про два різні види уваги - довільну і мимовільну.

Мимовільна увага в своєрідних формах властива і тваринам. Довільна увага - специфічно людська форма уваги, яка історично виникла в трудовій діяльності.

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, не потребує вольових зусиль

Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження за певних обставин стають інтенсивнішими за ті, що діють в даний момент. Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення - усе те, що чомусь хвилює нас.

Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили впливу сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто, заважаючи основній діяльності.

Особливості подразників, які викликають мимовільну увагу:

- сила і раптовість;

- новизна, незвичність;

- контрастність та рухливість об'єктів

Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності

Основним компонентом довільної уваги є воля. Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність долати сторонні відволікання.

Основними збудниками довільної уваги є усвідомлювані потреби і обов'язки, інтереси людини, мета, засоби та сприятливі умови діяльності. Чим віддаленішою є мета і складнішими умови діяльності та способи її досягнення, тим менше приваблює людину сама діяльність і потребує більшого напруження свідомості і волі, а отже, й довільної уваги.

Післядовільна увага настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, не потребує вольових зусиль, але є інтенсивною

Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама довільність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.

Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У ній напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишаючись на рівні довільної уваги.

У навчальній діяльності дуже важливим є функціонування саме післядовільної уваги.

26.Психічна діяльність може протікати цілеспрямовано та продуктивно лише за умови зосередження людини на діяльності. У кожний окремий момент свідомість людини спрямовується на ті предмети та явища, які є для неї найбільш важливими та значущими. Яскравим прикладом є так званий „феномен вечірки". Уявіть, що ви знаходитесь на якійсь вечірці і захоплені цікавою бесідою. Несподівано ви чуєте своє ім'я, яке сказане в іншій групі людей. Ви швидко переключаєте увагу на розмову, яка відбувається в цій групі, але разом з цим перестаєте чути, про що говорять у вашій групі. Саме висока значущість сигналу (а не його інтенсивність), бажання дізнатися, що думають про вас інші гості, визначило зміну напряму уваги.

Увага виконує три головні функції: 1) спрямованість діяльності; 2) зосередження та заглиблення в діяльність; 3) контроль та регуляція діяльності.

Під спрямованістю розуміють вибірковий характер психічної діяльності, мимовільний чи довільний вибір її об'єктів. До поняття спрямованість включається також збереження та підтримання діяльності на певний проміжок часу. Будь-який педагог знає, що привернути увагу учнів неважко, але зберегти її на необхідний час буває нелегко.

Зосередження та заглиблення в діяльність пов'язані з відволіканням від усього стороннього. При уважному відношенні предмет виявляється в центрі уваги нашої свідомості, завдяки чому відображення стає ясним і чітким, уявлення та думки утримуються у свідомості до того часу, поки не буде досягнута мета діяльності. Тим самим увага забезпечує контроль та регуляцію діяльності.

Увага може спрямовуватися на зовнішні об'єкти чи предмети або на думки та образи, що існують у свідомості людини. В останньому випадку говорять про інтелектуальну увагу, яка відрізняється від уваги сенсорної (зовнішньої). У деяких випадках, коли людина виявляє підвищену зосередженість на фізичних діях, є сенс говорити про моторну увагу. Усе це є свідченням того, що увага не має власного пізнавального змісту, а лише обслуговує діяльність інших пізнавальних процесів.

Правильно зрозуміти феномен уваги можна лише в сукупності всіх його властивостей.

Увага — це спрямованість і зосередження свідомості на певному реальному чи ідеальному об'єкті, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

Увагапов'язана з певними фізіологічними явищами.Відбір значущих впливів можливий тільки на тлі загального неспання організму, пов'язаного з активною мозковою діяльністю. Зазвичай виокремлюють я 'ять стадій неспання: глибокий сон, стан дрімоти, спокійне неспання, активне (насторожене) неспання, надмірне неспання. Ефективна увага можлива лише на стадіях спокійного і активного неспання, водночас як на інших стадіях головні характеристики уваги змінюються і можуть виконувати лише окремі функції.

Загалом фізіологічну основу виділення окремих подразників і перебігу процесів у певному напряму складає збудження одних нервових центрів і гальмування інших. Вплив подразника на людину викликає активізацію мозку. „Пусковим" механізмом є орієнтувальний рефлекс.Він є вродженою реакцією організму на будь-яку зміну навколишнього середовища у людей і тварин. Цей рефлекс І.П.Павлов назвав рефлексом „що таке ?".

Але цього недостатньо для пояснення вибіркового характеру увага і необхідно більш глибоко ознайомитися із складними процесами, що відбуваються в організмі. Розглядають дві основні групи механізмів, що здійснюють фільтрацію подразнень із середовища: периферичні та центральні. До периферичних механізмів можна віднести налаштованість органів чуття на сприймання сигналу. Так, прислуховуючись до слабкого звуку, людина повертає голову в бік звуку, і одночасно відповідний м'яз натягує барабанну перетинку, підвищуючи її чутливість. 

Центральні механізми уваги пов'язані із збудженням одних нервових центрів і гальмуванням інших. 

Виокремлення зовнішніх подразників і перебіг процесів уданому напряму визначається насамперед силою нервового збудження, яка залежить від сили зовнішнього подразника. Сильніші збудження пригнічують слабші збудження, що виникають одночасно, і визначають перебіг психічної діяльності у відповідному напряму. Можливе поєднання двох або кількох одночасних подразників, що підсилюють дію один одного. Цей вид взаємодії збуджень також є одним із підґрунть виокремлення подразнення і перебігу процесів у певному напряму.

Велике значення для розуміння фізіологічної динаміки уваги має відкритий Ч.Шеррінгтоном і використаний І.П.Павловим закон індукції нервових процесів. Згідно з цим законом збудження, що виникає водній ділянці кори головного мозку, викликає гальмування в інших її ділянках (так звана одночасна індукція) або змінюється гальмуванням даної ділянки мозку (послідовна індукція). При цьому дана ділянка характеризується сприятливими оптимальними умовами для збудження, тому тут легко виробляються диференціювання, успішно утворюються умовні зв'язки тощо. Діяльність же інших ділянок мозку пов'язана в даний момент з тим, що відноситься до неусвідомлюваної, автоматизованої діяльності людини.

Збудження в корі головного мозку не має чіткого закріплення в певному пункті, а постійно переміщується. Вивченням цього явища займався Павлов.

Для пояснення фізіологічних засад уваги значне місце відводиться принципу домінанти, висунутому О.О.Ухтомським. Поняттям „домінанта" позначається тимчасово пануючий осередок збудження, який зумовлює роботу нервових центрів у даний момент і надає тим самим поведінці певної спрямованості. Імпульси, що надходять до нервової системи, завдяки особливостям домінанти підсумовуються і накопичуються, одночасно пригнічуючи активність інших центрів, за рахунок чого осередок збудження ще більше підсилюється. Домінанта є стійким осередком збудження, і цим пояснюється нервовий механізм інтенсивної уваги.

27.Відчуття є первинною формою психічногозв'язкуорганізму з середовищем, основнимджерелом наших знань про світ і власнетіло. Вони складаютьголовні канали, якимиінформація про явищазовнішньогосвіту і про стан організму доходить до мозку, даючизмогулюдиніорієнтуватися в навколишньомусередовищі і в своємутілі. Якби таких каналів не було і через органичуття не надходилаінформація до мозку, свідомежиттябуло б неможливим.

Відчуття - цевідображення в мозкулюдиниокремихвластивостей, якостейпредметів і явищоб'єктивноїдійсностівнаслідокїхбезпосередньоговпливунаорганичуття.

Відоміфакти, якіговорять про те, щолюдина, позбавленапостійногоджерелаінформації, впадає всонний стан. Таківипадкимаютьмісцетоді, коли людинанесподіванопозбавляєтьсязору, слуху, нюху і коли свідомівідчуттяїїобмежуютьсяякими-небудьпатологічнимипроцесами.

Відчуття — цевідображенняокремихвластивостейпредметівабоявищ. Тому говорять про відчуттясвітла, кольору, музичнихтонів, шумів, ваги, спраги, голоду тощо. Життєвезначеннявідчуттівполягаєвтому, що вони завждиемоційнозабарвлені. Експериментально доведено, щорізнікольоримаютьрізнупсихофізіологічнудію на людину: червонийзбуджує, зеленийзаспокоює. З двоходнакових за вагою ящиківчорнийздаватиметьсяважчим, ніжбілий. Відчуття, щойдутьвідвнутрішніхорганів, визначаютьсамопочуттялюдини, їїемоційний тонус.

Щедревні греки розрізнялип'ятьорганівчуття і відповіднихїмвідчуттів: зорові, слухові, дотикові, нюхові та смакові. Сучасна наука значнорозширилауявлення про видивідчуттів. О.Р. Луріявважає,щокласифікаціявідчуттівможе бути проведена щонайменше за двомаосновними принципами — систематичному і генетичному (інакшекажучи, за принципом модальності, з одного боку, і за принципом складностіаборівняїхпобудови — з іншого).

Систематична класифікаціявідчуттів.

За розміщеннямрецепторів на поверхнітілаабовсерединіорганізмурозрізняютьтаківидивідчуттів:

Екстероцептивнівідчуття — ценайбільшагрупавідчуттів. Вони забезпечуютьодержаннясигналівіззовнішньогосвіту і створюютьпідґрунтя для нашоїсвідомості. До екстероцептивнихвідчуттів належать зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові (тактильні), термічні (температурні) і больовівідчуття.

Екстероцептивнівідчуттяприйнятоподілятизалежновіднаявностічивідсутностібезпосереднього контакту рецептора з подразником, щовикликаєвідчуття, на:

Контактнівідчуттявикликаютьсявпливомбезпосередньоприкладеного до поверхнітілавідповідного органа сприймання. Прикладами контактнихвідчуттів є смак, дотик.

Дистантнівідчуттявикликаютьсяподразниками, щодіють на органичуття на деякійвідстані. До них належать нюховівідчуття, слух і зір.

Інтероцептивнівідчуття — цеорганічнівідчуття, вони сигналізують про стан внутрішніхпроцесіворганізму, доводять до мозкуподразненнявідстінокшлунка і кишечника, серця і кровоносноїсистеми та іншихвнутрішніхорганів. Ценайбільш древня і найбільшелементарнагрупавідчуттів. Вони належать до числа найменшусвідомлюваних і найбільшдифузних форм відчуттів і завждитіснопов'язані з емоційними станами.

Пропріоцептивнівідчуттязабезпечуютьсигнали про положеннятіла в просторі і складаютьпідґрунтярухівлюдини, відіграючиважливу роль в їхрегуляції. 

Характеристикаокремихвидіввідчуттів:

Зоровівідчуттявідіграютьвелику роль у взаємодіїлюдини з довкіллям.Апаратомзору є око - орган чуттязіскладноюанатомічноюбудовою.До цьогу виду належитьвідчуттясвітла і кольору.

Слуховівідчуття, відображаючивеликурізноманітністьвластивостейзвучнихпредметів і явищ, допомагаютьлюдиніорієнтуватися в навколишньомусередовищі та регулюватисвоїдії. Вони викликаються звуками, якідіють на слуховийаналізатор на відстані через коливанняповітряабозвуковіхвилі. До слуховихвідчуттів належать відчуттямови, музики та шуму. За допомогоюслуховихвідчуттіввиокремлюютьтакіякості звука: силу (голосний - тихий), висоту (високий - низький), тембр (своєрідність голосу абомузичногоінструмента), тривалість (час звучання), а такожтемноритмічнийвізерунокзвуків, щопослідовносприймаються.

Нюховівідчуття не мають у життілюдини такого значення, як зорові та слухові, оскільки не пов'язані з орієнтуванням у довкіллі, їхня роль полягає в тому, що вони сигналізуютьлюдині про свіжістьїжі, чистоту повітрятощо. Утих випадках, коли їхрозвитокстимулюєтьсяумовамипрофесійноїдіяльності, вони досягаютьзначноїдосконалості (парфумери, пожежники та ін.).

Подразниками, щовикликаютьнюховівідчуття, є мікроскопічнічастинки пахучих речовин, якіпотрапляють у носовупорожнину з повітрямрозчиняються в носовійрідині і впливають на рецептор. Нюховівідчуттядуже часто поєднуються з іншимивідчуттями — смаковими, тактильними, температурнимитощо і набуваютьскладного характеру. Зв'язокнюховоговідчуття з іншимиможеноситиумовно-рефлекторний характер (виглядтрояндиможепосилювати в нас відчуттяїї запаху).

Шкірянівідчуттявключаютьтактильні, температурні та больовівідчуття.

Тактильнівідчуття — цевідчуттядотику і тиску. Вони сигналізують про присутність того чиіншогоподразника, якийстикається з поверхнеютіла. Тактильнівідчуттявідображаютьважливівластивостіпредметівоб'єктивногосвіту: рівність, шершавість, твердість, м'якість, сухість, вологістьтощо.

Температурнівідчуттяподіляютьсянавідчуття холоду і тепла. Вони сигналізують про змінитемпературногосередовища, про небезпекуохолодженняорганізмучийогоперегрівання, допомагаютьрегулюватитепловийобмінміжорганізмом і середовищем. Крім того, температурнівідчуттядаютьлюдинівідомості про термічнівластивостіпредметів та явищнавколишньогосередовища.

Больовівідчуттявиникають при діїрізного роду подразників (механічних, термічних, хімічних, електричнихтощо), які є причиною пошкодженняаборуйнування тканин організму. Вони виконуютьважливу роль як складовізахиснихрефлексів, сигналізують про шкоду подразникадляорганізму та необхідністьперервати контакт з ним і носятьяскравовиражененегативнеемоційнезабарвлення. 

Статичнівідчуттявідображаютьположеннятіла у просторі, йогорівноваги.

Кінестезичнівідчуття - цевідчуттярухів і положеннячастинвласноготіла.Поєднуючисьіззоровимвідчуттям, набуваютьважливогозначення у пізнаннілюдиноюпросторовихвластивостей речей.

Органічнівідчуття — цевідчуття, пов'язані з діяльністювнутрішніхорганів. Цівідчуття, зливаючись, утворюютьорганічнепочуття (самопочуття) людини. Це так звана сенестезія (загальневідчуття), яке відображаєзагальний стан організму на основісигналів, щонадходять з різнихорганіворганізму. Прикладом можеслугуватипочуттязагальногонездужання, яке виникаєухвороїлюдини. До органічнихвідчуттів належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльностісерця, шлунка, больовівідчуття.