1.3 Сталий розвиток території з позиції теорії системи, регіональної конкурентоспроможності і державно-приватного партнерства

Проблеми економічного зростання та економічного розвитку тісно переплітаються та є взаємозалежними із проблемами навколишнього середовища і раціонального природокористування. Без захисту природного середовища руйнуються основи виживання людства, а без економічного зростання неможливо досягти стійкого розвитку [37, с. 53]. Основою досягнення сталого розвитку системи є забезпечення конкурентоспроможності або стійкої рівноваги системи у процесі реалізації безпосередніх відносин із навколишнім природним середовищем.Сталий розвиток соціально-економічної системи розглядається у структурному та динамічному аспектах. Якість та можливість високого рівня розвитку залежить від проектної структури соціально-економічної системи та ступеня повноти урахування її системних відносин з навколишнім середовищем. Тривалість розвитку залежить від інтенсивності та типології факторів зовнішнього середовища, а також від накопиченого потенціалу системи. Коли дія факторів зовнішнього середовища спрямовується у відповідності із тенденцією структурних змін системи, яка іманентно їй властива, соціально-економічна система спроможна забезпечити сталий розвиток. Розвиток постає послідовністю (континуумом) станів системи, які характеризуються певними ступенями самоорганізації, деякої рівноваги, тобто конкурентоспроможністю системи.

Важливість розгляду територіальної системи з погляду теорії систем та синергетичної методології розвитку полягає у тому, що ці системи є серединною ланкою у державному механізмі суспільного розвитку між суб’єктами політики у сфері екології, економіки тощо та безпосередніми суб’єктами господарювання й іншими учасниками ринкових відносин. При цьому територіальна система є найбільш універсальним описом соціально-економічної системи, де у найбільшій мірі виявляються протиріччя екологічної та економічної сфер функціонування суспільства.

Коеволюційний розвиток території означає планомірний та системний розвиток, параметри якого відповідали б певним пропорціям розвитку у його багатоаспектності. На сьогодні більшість вчених виділяють у системі територіального розвитку три основні аспекти: екологічний, соціальний та економічний. Такий структурний розподіл функціонування територіальної системи є укрупненим і потребує подальшої деталізації. На основі деталізації показників структурної раціональності територіальної системи, які характеризують стан окремих елементів та інтенсивність зв’язку між ними, що виражається у показниках впливу на стан елементів системи, можна визначити не тільки тенденцію, але і вектор та градієнт територіального розвитку [63, с. 18].

Критерієм збалансованого територіального розвитку є комплексний показник розвитку території, який базується на добутку кумулятивних показників стану елементів системи, її потенціалу, коефіцієнтів їх значущості та їх дисперсії від запроектованого вектору розвитку, що ґрунтується на внутрішній тенденції системного розвитку [63, с. 19].

На основі наведених вище понять критерій довгострокового збалансованого розвитку території у кількісному вимірі можна визначити на основі формули:

, (1.1)

де − фактичні значення параметрів нелінійної функції використання потенціалу території; − нормативні значення параметрів нелінійної функції потенціалу території; − диференціали функції використання потенціалу території у кожний момент часу; − диференціали функції потенціалу території у кожний момент часу; − структурний елемент потенціалу території; − вектор розвитку території (статичний елемент довгострокової збалансованості розвитку території) [63, с. 20].

Виходячи із системного підходу, було визначено екологічну безпеку розвитку як стан еколого-економічної рівноваги на кожному етапі розвитку системи. Стан системи має бути станом рівноваги в умовах забезпечення сталого розвитку. Таким показником є екологічно орієнтована конкурентоспроможність території.

Екологічно орієнтована конкурентоспроможність території – це здатність території формувати та реалізувати власний потенціал на кожному з етапів свого життєвого циклу з метою забезпечення конкурентоспроможних результатів функціонування на основі максимального врахування всієї сукупності системних відносин та зв’язків територіальної системи з навколишнім середовищем.

Виділяють три основні рівні конкурентоспроможності: фундаментальний, функціональний та рівень реалізованої конкурентоспроможності (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 – Рівні конкурентоспроможності

Е кологічно орієнтована конкурентоспроможність систем пов’язана із врахуванням екологічного фактора під час формування потенціалу конкурентоспроможності системи та забезпечення конкурентоспроможності результатів функціонування системи. Враховуючи це, рівень екологічно орієнтованої конкурентоспроможності пропонується розрахувати за формулою:

(1.2)

де − потенціал розвитку територіальної системи, що закладається на першому, другому та третьому етапах життєвого циклу системи; − потенціал самоорганізації системи, що формується на четвертому, п’ятому та шостому етапах життєвого циклу системи; − потенціал реалізації зовнішніх зв’язків системи з навколишнім середовищем, що формується та реалізується на п’ятому, шостому та сьомому етапах життєвого циклу системи; К₁, К₂, К₃, К₄ − коефіцієнти значущості складових конкурентоспроможності системи; і=(1,…n) − кількість найменувань продукції; − питома вага і-то товару в обсягах продажів підприємств; − показник значущості ринку, на якому представлено товар.

У свою чергу потенціал розвитку системи розраховується за формулою:

(1.3)

де , − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на організацію НДДКР у структурі загальних витрат території; , − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації у сфері комплексної підготовки виробництва продукції (конструкторської, технологічної, організаційної) у структурі загальних витрат території; , − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації у сфері виробництва у структурі загальних витрат території; , − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації у сфері реалізації продукції у структурі загальних витрат території; , − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації на утилізацію продукції у структурі загальних витрат території; , − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на інновації у сфері обслуговування споживачів у структурі загальних витрат території; , − планова та еталонна (нормативна) частка витрат на екологічні інновації за етапами життєвого циклу виробу у структурі загальних витрат території; , , , , , , − коефіцієнти значущості складових потенціалу розвитку системи.

Після визначення величини потенціалів оцінюється напрям їх зміни на основі визначення тенденції їх зміни, оцінивши величини потенціалів за попередні періоди та визначивши тренд:

, (1.4)

де − потенціал розвитку; − потенціал самоорганізації; − потенціал реалізації зовнішніх зв’язків.

Додатковими інструментами стратегічного планування розвитку територіальної системи є знаходження градієнта розвитку територіальної системи та інтегральної величини конкурентоспроможності територіальної системи за весь її життєвий цикл.

(1.5)

(1.6)

де − функція екологічно орієнтованої конкурентоспроможності територіальної системи; , , − функції потенціалів розвитку, самоорганізації та реалізації зовнішніх зв’язків територіальної системи; − функція конкурентоспроможності продукції підприємств або галузей з урахуванням відверненого збитку довкіллю.

T − період функціонування територіальної системи відповідно до її проекту.

− потенціал реалізації зовнішніх зв’язків територіальної системи.

Однією з умов, яка забезпечує взаємозв’язок тріади «суспільство-людина-природа», можна назвати удосконалення форм державно-приватного партнерства (ДПП) в напрямку ефективного управління адміністративно-територіальною одиницею. Причому слід зазначити, що форми взаємодії ДПП повинні проявлятися в усіх галузях народного господарства України. Більш детально зупинимося на державно-приватному партнерстві у лісоресурсній сфері.

Державно-приватне партнерство у лісоресурсній сфері – це система організаційно-економічних та правових форм, методів та інструментів щодо узгодження еколого-економічних та соціальних інтересів суспільства, територіальних громад, державних структур (органів влади та управління) та суб’єктів підприємництва щодо забезпечення сталого та екосистемного розвитку лісового господарства шляхом збалансованого розподілу сфер управління, контролю, ризиків та результатів між партнерами підприємницького лісогосподарювання на довгостроковій та стратегічній платформі. Стратегічний розвиток лісоресурсної сфери повинен передбачати використання різноманітних форм державно-приватного партнерства (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 – Можливі форми реалізації державно-приватного партнерства (ДПП) в лісоресурсній сфері

Форма ДПП	Основна характеристика	Сфера застосування
Оренда з переходом права власності	Приватний партнер орендує певну земельну ділянку на основі договору оренди, по закінченню якого, визначена частина або вся ділянка можуть поступово перейти на обговорених умова в приватну власність	Залісення ерозійно-небезпечних земель, сільськогосподарських неугідь
Безстрокова оренда	Лісоземельні угіддя можуть передаватися в оренду приватному сектору з умовою, наприклад, здійснення інтегрованого багатоцільового лісокористування та створення певної кількості робочих місць у сільській місцевості, забезпечення певного обсягу інвестицій у соцільну сферу лісогосподарювання. Це може бути також підряд з приводу виконання лісогосподарських робіт, постачання екосистемних послуг, довірче управління дер-жавними лісами і ряд інших організаційно-правових форм	Створення лісогосподарських, господарських та соціальних об’єктів у лісоресурсній сфері
Відділення активів	При можливості акціонування лісів передбачає, що власність на ліси (повністю чи частково), як і зобов’язання щодо здійснення інвестицій та екосистемного управління лісами може передаватися приватному сектору шляхом або приватизації лісоземельних угідь, або відкритої емісії акцій.	Капіталізація лісоземельних угідь, ліс розглядається як нерухоме майно

Продовження табл. 1.1

Лізинг	Можливість доступу підприємництва до сучасного обладнання та інноваційних технологій через лізингові контракти, що укладаються з державними структурами (організаціями, органами управління)	Покращання матеріально-технічного забезпечення лісогосподарювання, зокрема, впровадження інноваційних технологій у сфері лісорозведення, переробки відходів
Депозитарно-компенсацій-на система лісокористу-вання та лісовіднов-лення	Формування системи відтворення лісів орендаторами лісоексплуатаційного фонду. Кошти на відтворення лісів переказуються орендарем|орендаторем| (приватним лісокористувачем) на спеціальний депозитний банківський рахунок, що враховується відповідним зниженням плати за використання лісів. Коли виконані лісогосподарські роботи приймаються лісництвом, кошти|кошти| з депозитного рахунка повертаються орендареві|орендатореві|	Формування систем екологічно-правової відповідальності за наслідки лісокористування, а також соціально відповідального управління лісовим комплексом
Створення інтегро-ваних підприєм-ницьких структур (кластерів)	Утворюються організаційні, економічні та фінансові умови розвитку підприємницького лісогосподарювання екологічного спрямування, з відповідним інституціонально-регулюючим забезпеченням, зокрема, щодо залісення територій агролісових ландшафтів	Міжгалузеве багатоцільове використання та відтворення лісових екосистем на регіональному рівні для забезпечення сталого розвитку сільського та водного господарств на основі коопераційних зв’язків, які обумовлюють отримання синергетичного ефекту
Концесія	Приватний оператор (приватний підприємець, юридична особа) отримує за визначену в договорі плату права на заготівлю або господарське управління певними ресурсами в межах визначеної ділянки лісу на основі концесійного договору, який має довготерміновий строк дії. Необхідність залучення приватних інвестицій у лісоресурсний комплекс та екологічну інфраструктуру. Термін дії 20-50 років. Кінцева власність – державна. Різновиди концесійних договорів: повний концесійний договір; про розділ лісової продукції; про надання екосистемних послуг	Збільшення обсягів використання та відтворення недеревних ресурсів, міжгалузева реалізація соціально-екологічних функцій лісу (зокрема, створення «вуглецевих» лісів)
Створення- володіння- управління- передача	Приватний оператор згідно з договором (контрактом) здійснює інвестиції в лісорозведення на визначеній ділянці, після чого володіє та управляє нею в рамках визначеного договором терміну, після закінчення якого вона передається державі. Термін дії контракту – 20-30 років	Створення багатоцільових захисних лісових насаджень, плантаційне лісорозведення, створення енергетичних насаджень
Контракт на управління	Є найбільш простою формою ДПП в лісоресурсній сфері, що не передбачає інвестиційних зобов’язань. Власність та інвестиційні рішення залишаються| у веденні державного органу. Приватна організація відповідає тільки за дотримання користувачами принципів сталого лісокористування та реалізації екосистемного управління лісами і несе лише операційні ризики. Термін дії – недовготривалий	Сфера сталого та екосистемного управління лісами, реалізація системи екоменеджменту. Об’єкти -лісоземельні ділянки, наприклад, рекреаційного значення

Джерело: [109, 42, 74]