1.2 Стратегії сталого розвитку на рівні підприємства: види та рівні зрілості
Соціо-еколого-економічний розвиток територій багато в чому залежить від інтеграції різних аспектів сталого розвиту в бізнес-процеси та стратегії розвитку підприємств. Відображаються подібні ініціативи у відповідних нормативних документах підприємств, а саме Комплексних стратегій корпоративної стійкості, заходи якої направлені не лише на внутрішню діяльність, але і на вплив на зовнішнє навколишнє середовище, що в позитивно впливає на суспільство на соціо-еколого-економічний розвиток території. На основі аналізу наукових джерел [83, 127], виділяють наступні типи стратегій сталого розвитку на рівні підприємства:
інтровертивна (внутрішня) ‑ стратегія зниження ризику. Основний акцент ставиться на виконанні норм законодавчих актів та інших зовнішніх стандартів, що стосуються екологічних і соціальних аспектів діяльності компанії. Основною метою реалізації стратегії є уникнення ризиків для компанії.
екстраветивна – основна увага зосереджується на зовнішніх відносинах, на отриманні дозволів на здійснення діяльності, придбання права на викиди, скиди. Стратегія спрямована створення нових можливостей на ринку з урахуванням принципів сталого розвитку. Компанії, які підтримують дану стратегію розвитку прагнуть змінити вимоги ринку до діяльності суб’єктів господарювання.
консервативна – найбільш ефективна стратегії: акцент переноситься на екологічну ефективність і екологічно чисте виробництво.
візіонарна - цілісна стратегія сталого розвитку: акцент ставиться на питаннях стійкості в рамках всіх бізнес-процесів; конкурентні переваги випливають із відмінностей та інновацій. Візіонарні стратегії реалізуються двома шляхами – традиційним та системним. Традиційних шлях полягає в тому, що компанія будує свою діяльність на основі вимог, які диктуються ринком, тобто вплив іде, так би мовити, із-зовні в середину. Системний підхід передбачає інший порядок, тобто бачення ринку витікає із сталого розвитку компанії, який закріплений на мікрорівні.
Ці типи стратегії описують загальні можливості для вирішення проблем стійкості, включаючи управління екологічними і соціальними аспектами діяльності відповідно до принципів сталого розвитку. Корпоративна стійкість базується на збалансуванні економічних, екологічних та соціальних аспектів діяльності компанії.
Екологічна стійкість пов’язана з впливом діяльності компанії на навколишнє середовище. Даний вплив обумовлений використанням ресурсів, викидами в атмосферу, скидами у воду або в грунт, а також утворенням відходів. Крім того, важливе значення має вплив на біорізноманіття та виникнення екологічних проблем впродовж життєвого циклу продукту. Цей аспект в основному зосереджується на наслідках заподіяних впливів. Соціальна стійкість компанії розглядається в розрізі її корпоративної соціальної відповідальності. Іншими словами, це свідома відповідальності за власні дії, а також зобов'язання (в основному довгострокові) у всіх напрямах бізнес-діяльності, що дозволяють успішно працювати на ринку протягом тривалого часу. Соціальна стійкість спрямована на дослідження впливу всіх теперішніх та майбутніх відносин із зацікавленими сторонами, з урахуванням їх інтересів. Соціальна стійкість орієнтована на забезпечення лояльності до компанії стейкхолдерів.
Стратегії сталого розвитку призначені продемонструвати різноманітність підходів до сталого розвитку і зорієнтовати компанії на досягнення корпоративної стабільності. Стратегії сталого розвитку мають чотири рівня прояву: початковий – на даному етапі починаєтться розгляд аспектів сталого розвитку в компанії. Характерне дотримання існуючих стандартів та норм законодавства; елементарний – для даного етапу характерне впровадження деяких аспектів сталого розвитку. Частіше за все це впровадження екологічних технологій з метою скорочення впливу компанії на довкілля; задовільний – показники сталості розвитку компанії вище за середньогалузеві та високий – для даного рівня характерне дотримання всіх принципів сталого розвитку. Компанія проявляє ініціативу в вирішенні проблем, пов’язаних зі збалансованим розвитком, не лише власним, але і місцевого співтовариства.
Наглядно розглянемо види стратегій сталого розвитку (рис. 1.2) аспекти реалізації яких розглядаються на різних рівнях зрілості. Інтровертивна стратегія сфокусована на дуже низькому рівні стійкості. Компанія, яка притримується даної стратегії розвитку, зосереджена на виконанні формальних вимог законодавства на стандартів. Екстравертивна стратегія – компанія прагне до утворення стійкої прихильності стейкхолдерів до її діяльності з метою диференціації від конкурентів та збільшення репутації. Проте, частіше за все, метою компанії є не реальна робота в даній галузі а формування позитивного образу в стейкхолдерів. Консервативна стратегія орієнтована, в основному, на внутрішні заходи. Найважливішим у цій стратегії є «процеси». В рамках цієї стратегії, значна увага приділяється інвестиціям в наукові дослідження та впровадження нових технології, мінімізації впливу на навколишнє середовище, здоров’ю та безпеці співробітників. Питанням зовнішньої соціальної відповідальності приділяється незначна увага. Візіонарна стратегія демонструє найвищий рівень сталого розвитку компанії. Всі аспекти діяльності компанії відповідають принципам сталого розвитку. Така стратегія розрахована на довгостроковий період.
Рисунок 1.2 – Стратегії сталого розвитку на рівні підприємства
На рис. 1.2 продемонстровано основні стратегії сталого розвитку з урахуванням різного рівня їх зрілості. Для різних секторів економіки можливі незначні відхилення від загальної картини, пов’язані з галузевою специфікою і тим, які ресурси є визначальними. Реалізація консервативної та візіонарної стратегій потребує значних інвестицій і в короткостроковому періоді їх ефективність достатньо складно оцінити, оскільки витрати будуть значно переважати над ефектами. В той же час в довгостроковому періоді їх значення складно переоцінити, так як дотримання зрілої стратегії сталого розвитку є додатковою конкурентною перевагою.