3.3 Науково-методичні підходи до екологічного оподаткування

Врахування основних аспектів екологічного податкування та їх обґрунтування при розробці та реалізації стратегій еколого-економічного розвитку територій відіграє одну з визначних ролей. Попри очевидність переваг застосування екологічних податків для регулювання процесів природокористування, частина країн не може продемонструвати вражаючих результатів від введення даних податків в той час, як деякі країни взагалі не поспішають з їх впровадженням. Це пов’язано з великою кількістю нюансів щодо запровадження і управління екологічними податками. Так результати застосування екологічних податків значною мірою залежать від алгоритму їх розробки і введення, визначальним кроком в якому є формування цілей екологічного податку. Основними цілями впровадження екологічного податку можна визначити наступні [136, 137, 143, 145]: інтерналізація екстерналій; компенсація державних витрат на охорону навколишнього природного середовища; стимулювання скорочення обсягів забруднюючої діяльності; формування надходжень до бюджету.

Залежно від цілей запровадження екологічних податків можна виділити декілька науково-методичних підходів до визначення характеристик екологічного податку, оскільки досягнення кожної з цих цілей потребує встановлення різного рівня ставок податку, а також різних механізмів розподілу його надходжень.

Першим науково-методичним підходом до екологічного оподаткування доцільно вважати підхід А. Пігу, який розробив основу концепції податку на забруднення у 1920 р. у своїй науковій праці «Економіка благополуччя». У своєму дослідженні автор звертає увагу на те, що в умовах вільної конкуренції суспільний чистий продукт може відрізнятися від приватного чистого [141]. Такий дисбаланс пов’язаний з існуванням зовнішніх ефектів або екстерналій. Зовнішні ефекти – це такий результат впливу одного економічного суб’єкта на інших (витрати або вигоди), який не включений в ціну товару [141]. На думку А. Пігу різниця між суспільним і приватним чистими продуктами може бути мінімізована за рахунок впровадження податку (у випадку негативних екстерналій) або субсидії (у випадку позитивних екстерналій). Так суспільний економічний збиток від забруднення навколишнього природного середовища, який не враховується виробником у ціні товару, є негативною екстерналією, яка може бути інтерналізована в результаті впровадження податку (Т ). Податок має забезпечити переведення граничних зовнішніх витрат у внутрішні витрати виробника, тобто включення їх у ціну товару. Тому згідно А. Пігу ставка екологічного податку має визначатися за формулою:

Т = МЕС = MSC – МРС (3.9)

де МЕС - граничні зовнішні витрати; MSC - граничні суспільні витрати; МРС -граничні приватні витрати.

Незважаючи на те, що пропозиція А. Пігу інтерналізувати зовнішні ефекти за допомогою податку ідеально працює в теорії, її практична реалізація пов’язана з численними труднощами. До їх числа належить практична неможливість отримання повної інформації про граничні суспільні витрати (в меншій мірі – про граничну суспільну вигоду). Оцінка цих витрат є вкрай складною у зв’язку з їх суб’єктивною природою. Крім того, саме лише стягнення екологічного податку, який рівний граничним зовнішніх витратам, не компенсує суспільству витрат, пов’язаних із забрудненням навколишнього середовища. Для цього необхідний механізм розподілу надходжень від екологічного податку між усіма сторонами, які понесли відповідні витрати.

Узагальнюючи наукові підходи [10, 53, 129], можна стверджувати, що збитку від забруднення зазнають наступні групи суб’єктів: населення, промисловість, житлово-комунальне, сільське і лісове господарства. При цьому економічний збиток від забруднення навколишнього природного середовища включає різноманітні витрати, які можуть бути об’єднані у наступні три групи [53]: збиток здоров’ю населення (медичне обслуговування, оплата лікарняних відпусток, втрати робочого часу, зниження продуктивності праці); збиток природо-ресурсній системі (погіршення якості природних ресурсів, погіршення стану флори і фауни); збиток, завданий матеріальним об’єктам (ремонт і утримання будівель і споруд, знос транспорту і обладнання).

Необхідно відмітити, що наслідки від забруднення довкілля можуть завдавати збитків одразу усім групам суб’єктів. Враховуючи вищезазначене, механізм розподілу надходжень від екологічного податку згідно підходу, за якого основною ціллю є інтерналізація екстерналій, повинен мати наступний вигляд (рис. 3.3).

Рисунок 3.3 – Розподіл надходжень від екологічного податку згідно екстернального підходу

До проблем практичної реалізації даного механізму розподілу надходжень, крім труднощів із визначенням усієї сукупності суб’єктів, які понесли витрати в результаті забруднення довкілля, відноситься також проблема визначення точної суми економічного збитку кожного із суб’єктів. Отже, підхід, який в першу чергу ставить перед екологічним оподаткуванням завдання інтерналізації екстерналій, з теоретичної точки зору є логічним і суспільно справедливим, однак його практична реалізація потребує надзвичайних зусиль для організації моніторингу і збору точних даних.

Принципово інший підхід до екологічного оподаткування застосовується, коли основною ціллю стягнення екологічного податку є компенсація державних природоохоронних витрат. Очевидно, що за таких умов розрахунок ставки екологічного податку залежить з однієї сторони від обсягу природоохоронних витрат, а з іншої – від обсягу забруднення. Тобто ставка екологічного податку в такому випадку розраховується за наступною формулою:

= , (3.10)

де – обсяг державних природоохоронних витрат; – обсяг забруднення.

Згідно даного підходу надходження від екологічного податку повинні бути розподілені за напрямками природоохоронних витрат. Тому механізм розподілу надходжень можна відобразити наступним чином (рис. 3.4).

Рисунок 3.4 – Розподіл надходжень від екологічного податку згідно підходу компенсації природоохоронних витрат

До переваг даного підходу відноситься простота визначення ставки екологічного податку та зрозумілість механізму розподілу його надходжень. Однак при цьому проблема негативних зовнішніх ефектів від забруднення не береться до уваги, а тому екстерналії можуть бути інтерналізовані не в повній мірі. Крім того такий підхід не гарантує зменшення обсягів забруднюючої діяльності.

Коли перед екологічним податком стоїть ціль наповнення державного і місцевих бюджетів, то науково-методичний підхід до визначення його основних характеристик подібний до науково-методичних підходів до розробки і стягнення інших фіскальних податків. Зазвичай єдиною вимогою до встановлення ставки фіскальних податків є забезпечення бажаного обсягу надходжень [136]. Однак бажаний обсяг надходжень не може перевищувати фінансової можливості платників податків сплатити податок. Крім того за переконанням Ф. Рамсея податкова система, яка має широку податкову базу при невисоких ставках податків, є оптимальнішою за систему, яка складається з невеликої кількості податків з високими ставками [140].

Оскільки екологічний податок є однією зі складових загальної податкової системи, то при визначенні його ставки варто враховувати податкові зобов’язання платників і за іншими податками. Одним з варіантів відображення взаємозв’язку між можливими ставками оподаткування і обсягами податкових надходжень до бюджету є крива Лаффера, яка дозволяє визначити ставку оподаткування, яка є оптимальною з точки зору максимізації податкових надходжень. Головною ідеєю кривої Лаффера є те, що підвищення ставки оподаткування вище певного рівня буде контрпродуктивним з фіскальної точки зору.

З урахуванням вищезазначеного, ставка екологічного податку згідно фіскального підходу повинна задовольняти наступне обмеження:

+ + + … + , (3.11)

де + + … + – ставки решти податків, – ставка оподаткування, яка генерує максимальний обсяг податкових надходжень згідно кривої Лаффера.

Оскільки даний підхід передбачає фіскальну ціль стягнення екологічного податку, усі надходження від нього спрямовуються до державного і місцевого бюджетів з подальшим їх спрямуванням за будь-якими напрямами бюджетних видатків. Такий механізм розподілу відображено на рис. 3.5.

Рисунок 3.5 – Розподіл надходжень від екологічного податку згідно фіскального підходу

Коли перед екологічним податком стоїть ціль стимулювання природокористувачів до скорочення обсягів забруднення, важко визначити конкретне значення його ставки. Однак беззаперечним є те, що скорочення обсягів забруднення може бути забезпечене лише у випадку сильного економічного сигналу. Тобто ставка екологічного податку має бути достатньо високою для того, щоб стимулювати підприємства витрачати кошти на природоохоронні заходи. Підприємство вкладатиме кошти у зменшення обсягів забруднення доти, доки фінансові зобов’язання по сплаті екологічного податку будуть вищими за граничні витрати на реалізацію заходів по скороченню обсягів забруднення. Таким чином, ставка екологічного податку згідно стимулюючого підходу має відповідати наступному обмеженню:

> MAC, (3.12)

де МАС – граничні витрати на скорочення обсягів забруднення.

Згідно стимулюючого підходу надходження від екологічних податків можуть розподілятися за тими ж напрямками і пропорціями, що й за фіскального підходу. При цьому переважна більшість науковців [137, 143, 145, 147] підтримують ідею спрямування надходжень від стимулюючих екологічних податків на зменшення ставок інших податків, за рахунок чого теоретично може бути досягнуто ефект подвійного дивіденду: скорочення обсягів забруднення з одночасним зменшенням податкового тягаря на працю й капітал. Тому механізм розподілу надходжень від екологічного податку може мати наступний вигляд (рис. 3.6):

Рисунок 3.6 – Розподіл надходжень від екологічного податку згідно стимулюючого підходу

Сутність гіпотези подвійного дивіденду полягає в тому, що економічне стимулювання охорони навколишнього середовища в результаті введення екологічного податку повинно одночасно супроводжуватись зниженням податкового тягаря, пов'язаного із соціальними виплатами (тобто тягаря на доходи), що потенційно дозволяє стимулювати зростання зайнятості та підтримувати конкурентоспроможність національних виробників [94]. Теоретично це може призвести до скорочення диспропорцій у рівнях зайнятості та інвестицій.

Однак можливість реалізації даної концепції на практиці є суперечливою, оскільки деякі фактори свідчать про потенційні труднощі цього процесу:

- невідомо, який ефект податкового взаємодії буде досягнуто до того, як доходи від екологічного податку будуть використані повторно для зниження ставок інших податків, оскільки важко спрогнозувати часовий інтервал між його введенням екологічного податку (або збільшенням його ставки) і повторним використанням його надходжень для зниження інших податків;

- бази оподаткування можуть бути не співставними;

- існує вірогідність того, що різні види податків супроводжуватимуться різними обсягами адміністративних витрат.

Таким чином, залежно від цілей запровадження екологічних податків можна виокремити декілька науково-методичних підходів до визначення ключових характеристик екологічного податку. До їх числа відносяться ектернальний підхід, підхід покриття природоохоронних витрат, фіскальний та стимулюючий підходи. Обраний підхід визначає порядок розрахунку ставки податку, а також механізм розподілу його надходжень, від чого у значній мірі і залежить кінцевий ефект від застосування екологічного податку. При цьому кожен з описаних науково-методичних підходів має свої переваги та обмеження.