2.4. Формування системи еколого-орієнтованого управління на рівні адміністративного району та області
Ключовим аспектом формування еколого-орієнтованої системи управління на рівні адміністративного району та області є інтеграція екологічної функції в усі структурні елементи адміністративно-територіальної системи управління. Цим забезпечується екологізація організаційної структури управління адміністративно-територіальними одиницями. У праці [119, с.129] організаційна структура управління регіонами визначається як особливе державно-правове явище, обумовлене суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями та змістом державного управління в суспільстві регіону.
Типову структуру обласної державної адміністрації, територіальних органів міністерств та відомств, органів місцевого самоврядування наведено в Додатку Г. У цій структурі екологічне управління обласної державної адміністрації представлене Департаментом екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів Сумської області.
Перетворення існуючої структури управління на еколого-орієнтовану може здійснюватися за умови інтеграції екологічної складової та екологічних функцій у загальну систему управління. Разом з тим, між кожним рівнем управління має забезпечуватися взаємозв’язок. Так, у Сумській області екологічне управління здійснюється на рівні функціонування органів державної адміністрації – Департаментом екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів, на рівні територіальних органів міністерств та відомств – державною екологічною інспекцією. Перетворення існуючої структури управління на еколого-орієнтовану на рівні області, подане на рис. 2.8.
Інтеграція екологічного фактора в структуру управління на рівні області має забезпечуватись еколого-орієнтованими взаємозв’язаними показниками (Додаток Г).
З метою формування цілісної та ефективної еколого-орієнтованої системи управління недостатньо інтеграції екологічної складової лише в структуру органів державної адміністрації.
Інтеграція екологічної складової повинна відбуватися на всіх ієрархічних рівнях управління. Зокрема органи районної державної адміністрації також мають координувати свої цілі з урахуванням екологічних вимог.
Рисунок 2.8 – Будова еколого-орієнтованої структури управління на рівні області
У свою чергу, негативною особливістю структури районної державної адміністрації є відсутність підрозділу, що реалізує екологічну функцію. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність утворення відділу екології та природних ресурсів на рівні районних адміністрацій, що підпорядковуватиметься Департаменту екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів (рис. 2.9).
Рисунок 2.9 – Еколого-орієнтована структура управління на рівні адміністративного району
Формування еколого-орієнтованої структури управління на рівні районів передбачає: по-перше, впровадження відділу екології та природних ресурсів, по-друге, здійснення інтегрування екологічних функцій у загальну систему управління, дотримання еколого-орієнтованих взаємозв’язаних показників на рівні адміністративного району (Додаток Д). Таким чином, формування еколого-орієнтованої системи управління здійснюється через процеси екологізації структурних елементів системи державного управління адміністративної території та місцевого самоврядування.
Екологізація апарату управління є вихідним вектором формування еколого-орієнтованої структури управління. В цьому аспекті важливу роль відіграють процеси прийняття еколого-орієнтованих управлінських рішень органами державного управління та самоврядування. Адже через результати прийнятих управлінських рішень оцінюється ефективність праці органів управління.
Еколого-орієнтовані управлінські рішення мають ґрунтуватися на показниках, що відображають стан соціо-еколого-економічного розвитку території. Виявлення рівня соціо-еколого-економічного розвитку повинні задавати вектори, що будуть спрямовані на усунення дисбалансу у функціонуванні різних територіальних систем. Тому для кожного структурного підрозділу сформовано загальний алгоритм прийняття еколого-орієнтованих управлінських рішень під час реалізації власних цілей (рис. 2.10).
Згідно із запропонованим алгоритмом прийняття еколого-орієнтованих управлінських рішень на рівні адміністративного району та області передбачається, що екологічний фактор повинен бути в кожній функції управління, кожному управлінському рішенні виконавчої влади та кожному управлінському заході на рівні органів самоврядування, адже в протилежному разі прийняті будь-які управлінські рішення, що не враховують екологічного фактора, можуть бути не лише не ефективними, а й шкідливими як для сьогодення, так і для майбутнього розвитку території.
В алгоритмі передбачається необхідність урахування соціо-еколого-економічних показників органами державного управління, при цьому враховуються такі аспекти, як: досвідний (x), системно-аналітичний (y) та експертний (z), комбінація яких відіграє провідну роль в ефективності прийнятих рішень. Адже ефективне еколого-орієнтоване управління потребує певних наукових і технічних знань, які б дозволили приймати рішення, що є інформаційно-обгрунтованими, досяжними і прийнятними, оптимальність яких виражається у вигляді функції Fпр=∑(C(x y z)+ Е(x y z)+ +Ек (x y z)) →opt.
Рисунок 2.10 – Алгоритм прийняття еколого-орієнтованих управлінських рішень
Крім того, ефективність еколого-орієнтованих рішень залежить від здійснення контролю за їх реалізацією та оцінки результатів. Якщо рішення виявилось оптимальним, тобто є таким, що задовольняє цілі і завдання підрозділу та екологічні параметри, то таке рішення має бути впроваджене у програми розвитку територій. У разі, якщо рішення або не забезпечує власних цілей підрозділу, або порушує екологічні параметри, то виникає необхідність перегляду альтернатив. Зокрема, при оцінці кінцевого результату повинен зберігатися взаємозв’язок із бажаним результатом.
Реалізація еколого-орієнтованих управлінських рішень органами державного управління та самоврядування має ґрунтуватися на застосуванні ключових принципів вітчизняної та зарубіжної екологічної політики, зокрема норм і вимог до загальноєвропейських стандартів. Тож до таких принципів належать: 1) «принцип профілактики», що полягає в тому, щоб завчасно уникати забруднення навколишнього середовища; 2) «принцип винного», що є ринковим інструментом охорони навколишнього середовища, який ґрунтується на передумові, згідно з якою витрати з усунення забруднення навколишнього середовища повинен брати на себе той, хто несе відповідальність за його виникнення; 3) «принцип кооперації», який означає, що держава здійснює свої цілі в галузі охорони навколишнього середовища в злагоді з усіма суспільними групами; 4) басейновий принцип управління; 5) принцип оновлення та адаптації управлінського стилю до ситуативних змін методом «навчання у процесі виконання та діяльності»; 6) принцип зміцнення довіри між суб'єктами екологічного управління (урядовими, громадськими, корпоративними, місцевими); 7) принцип прозорості та універсальності критеріїв відбору й оцінки інструментів екологічної політики на всіх ієрархічних рівнях управління; 8) принцип узгодженості інтересів за допомогою укладання добровільних екологічних угод як засіб подолання традиційних управлінських підходів, стимулювання екологічних інновацій.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, зазначимо, що сутність, зміст та основні принципи еколого-орієнтованого управління можуть бути використані у сфері соціального та економічного управління, проте, згідно із системним підходу, формування системи еколого-орієнтованого управління не можна розглядати окремо від базового рівня управління.