8.Типологія держав.Формаційний та цивілізаційний підхід

Типологія держави - це теорія (вчення) про її типи. Тип держави - сукупність держав, що мають загальні риси, які виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі подібних економічних (виробничих) відносин, однаковому поєднані загально-соціальної і вузько-класової сторони їх сутності, близькому рівні культурно-духовного розвитку та науково-технічного прогресу.

Існують два підходи до типології держав: формаційний (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін) і цивілізаційний (М. Єллінек, Г. Кельзен, М. Коркунов, Г. Гелбрейт, А, Тойнбі, С. Хартингтон).

Формаційний підхід ґрунтується на вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис - тип виробничих відносин), кожній з яких відповідає свій історичний тип держави. Формація - це історичний тип суспільства, що має певний спосіб виробництва, панівну форму власності, класову структуру Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається в результаті зміни віджилих типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом. За такого підходу держава набуває виключно класової визначеності, виступає як диктатура економічно панівного класу.

Виділено такі історичні тили держав: 1) експлуататорська рабовласницька (рабовласницький спосіб виробництва; наявність класів рабів і рабовласників; диктатура останніх); феодальна (велика власність феодалів на землю і натуральне господарство залежних від феодалів селян; наявність класів кріпаків і феодалів; диктатура останніх); буржуазна (капіталістичний спосіб виробництва, що ґрунтується на свободі приватної власності на знаряддя і засоби виробництва та експлуатації найманої робочої сили; наявність класу робітників і буржуазії; політичне панування останньої); 2) експлуататорські: соціалістична держава (спільна соціалістична власність і планове господарство; поділ населення на робітників, селян та інтелігенцію; диктатура пролетаріату). Вважалося, що в найближчій історичній перспективі соціалістична держава має перерости в суспільне комуністичне самоврядування.

Переваги формаційного підходу: 1) акцентування уваги на істотній ролі економічних відносин у формуванні держав і зміні їх типів; 2) підкреслення класової сутності держави (інтереси якого класу виражає); 3) розгляд розвитку держав у поетапності і природності історичного характеру. Вади формаційного підходу: 1) переоцінка класово-економічного чинника, що не завжди має і може мати вирішальне значення у процесі утворення держави, поступаючись провідній ролі інших чинників; 2) залишення поза полем зору величезного шару культурно-ціннісних ідей і уявлень, що не можуть бути охарактеризовані як класові; 3) розгляд соціалістичної держави як антикапіталістичної і заперечення її наступності; 4) невиправдане вихваляння соціалістичної держави як вищого й останнього історичного типу; 5) породження міфу про суспільство комуністичного самоврядуванняОрієнтований на перебільшене (у найбільш істотних рисах) уявлення про історичні типи держав, формаційний підхід не враховує проблем, які не вкладаються у звичайні рамки класового, формаційного аналізу.

Цивільний підхід застосовує поняття "цивілізація" - тип культури як основу типології держав. Під "цивілізацією" розуміють відносно замкнуте і локальне становище суспільства, що характеризується спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак (А. Тойнбі налічує 21 цивілізацію: єгипетська, китайська, західна, православна, індуїстська та ін.).

Переваги цивілізаційного підходу: 1) розкриває сутність будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність панівних у певний період уявлень кожної особи про характер суспільного життя, про цінності і мету її власної діяльності; 2) розглядає державу як найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства, спрямованого на обмеження і виключення навіть легалізованого насильства стосовно особи; 3) затверджує залежність типів держав від розмаїтості національних культур, світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації. Вади цивілізаційного підходу: 1) недооцінює економічний чинник, відводить йому другорядне місце в розвитку цивілізацій; 2) ігнорує вплив соціальної диференціації суспільства, класових суперечностей на цивілізаційні процеси; 3) зводить в абсолют культурний елемент, кваліфікує його як "душу, кров, лімфу, сутність цивілізації" (А. Тойнбі).

Прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні і вторинні.

Первинні - Давній Єгипет, Персія, Шумер, Вавилон, Бірма та ін., що характеризуються командно-адміністративною організацією державної влади. Держава (влада), перебуваючи в поєднанні з культурно-релігійним комплексом, забезпечує як політичний, так і соціально-економічний розвиток суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися тільки ті, котрі змогли послідовно розвинути духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).

Вторинні - держави Західної Європи, Східної Європи, Північної Америки та ін. - виникли на основі відмінностей, що первісно означилися між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і всепроникною силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація з найдавніших часів тяжіє до ринково-власницького укладу, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвинули цю спрямованість європейських держав.

Окрім того, розрізняють цивілізації доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні; східні, західні, змішані; давні, середньовічні, сучасні.

Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від колишньої оцінки цивілізації тільки як культурної спільності і базується на визнанні її комплексного характеру: культура, економіка, політика та ін.) виявляється значно ширшою і багатшою за формаційного підходу. Вона дає змогу пізнавати минуле через усі форми діяльності людини - економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну й інші - в усьому розмаїтті суспільних зв'язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і сьогодення ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; розрізняє не тільки протистояння класів і соціальних груп, а й ураховує сферу їх взаємодії на ґрунті загальнолюдських цінностей. Проте на основі цивілізаційного підходу ще не побудована чітка типологія держав.