41.Морфологічні ознаки прийменника

Незмінюване слово. Бере участь у творенні форм іменних частин мови.

42.Вживання прийменників з відмінковими формами інших слів

Прийменник може вживатися з формою одного, двох і навіть трьох відмінків.

Без прийменників вживається лише називний відмінок, місцевий відмінок завжди вживається з прийменниками; всі інші можуть бути як з прийменниками, так і без них:

відмінки	прийменники	приклади
Родовий (кого? чого?)	вздовж після проти біля.	вздовж села після урока проти ночі біля дверей
Давальний (кому? чому?)	всупереч наперекір вслід завдяки	всупереч прогнозам наперекір обставинам вслід йому завдяки школі
Знахідний (кого? що?)	поза по за між	поза спину по воду за гору між квіти
Орудний (ким? чим?)	над з між за	над землею з вчителем між парканами за вікном
Місцевий (на) кому? (на) чому?)	по в(у) на	по волі у тарілці на дорозі

Прийменники вживаються з непрямими відмінками іменників, займенників, числівників та інших частин мови, що використовуються у значенні іменника. Одні з них можуть поєднуватися з кількома відмінками (в мене, в небі, в яблучко), інші тільки з якимось одним (серед гір).

Фологічний розбір прийменника

1. З якою частиною мови сполучається, з якою відмінковою формою поєднується. 2. Група за походженням: • похідний (первинний); • непохідний (вторинний). 3. Група за будовою: • простий; • складний; • складений. 4. Синтаксична роль. У яблуневому саду зоря вечірня грала... (М. Р.) У (саду) — прийменник. первинний, простий, уживається з місцевим відмінком іменника.

43. Загальне поняття про сполучник. Види сполучників

Сполучники — це незмінювані, короткі слова типу: і, а, але, бо, щоб, які вживаються для вираження логіко-семантичних відношень – рівноправності, послідовності, причинно-наслідкові, умови та ін.,  між словами і реченнями. Це — одні з найчастіше вживаних слів. Сполучник суттєво впливає на зміст речення. Сполучник — це службова частина мови, яка служить для поєднання однорідних членів речення або речень. Напр.: Учітеся, читайте, і чужому научайтесь,   Й свого не цурайтесь,  Бо хто матір забуває,  Того Бог карає. (Т. Шевченко)

Сполучники і, й з’єднують однорідні (рівноправні) присудки; бо – з’єднує два речення (головне й підрядне) і виражає причинно-наслідкові відношення між ними. Отже, сполучники служать для конструювання речень – простих і складних, і виражають при цьому певний тип логіко-семантичних зв’язків між словами і реченнями.

44.Синтаксичні функції сполучників За значенням сполучники бувають:

• а) сурядні,

• б) підрядні,

• в) пояснювальні.  

Сурядні сполучники   з’єднують однорідні члени речення або рівноправні частини складносурядних речень:

Можна вибрать друга  І по духу брата,  Та не можна рідну  Матір вибирати. (В. Симоненко)

Серед сурядних сполучників розрізняють:

• єднальні: і (й), та (в значенні “і”), також, і...і, ні...ні, як...так і, не тільки...а й;

• протиставні: а, але, та (в значенні “але”), зате, проте, однак, все ж;

• розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то...не то, чи то...чи то. 

Терміни єднальні, протиставні і розділові сполучники буквально вказують на тип відношень, який виражають ці слова. Підрядні сполучники з’єднують частини складнопідрядних речень (головні та підрядні речення): Ярема гнувся, бо не знав, сіромаха, Що виросли крила, що неба достане, Коли полетить (Т. Шевченко) Серед підрядних сполучників розрізняють:

• порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немо, наче, неначе, неначе б, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто;

• часові: як, перед тим як, після того як, як тільки, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, як тільки, тільки що;

• причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки;

• мети:щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

• умови: якщо, якби, коли б, аби, раз;

• допустові: хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що;

• наслідковий: так що.

Терміни-назви різновидів підрядних сполучників орієнтують щодо типу відношень, які виражають ці сполучники. Запам’ятайте їх. Пояснювальні сполучники приєднують уточнюючі слова або речення: Добре вродили зернові культури, а саме жито, пшениця, овес. До пояснювальних належать такі сполучники: тобто, цебто, а саме, як-от, або, чи (у значенні “тобто”). За будовою сполучники бувають: *а) прості, *б) складні, *в) складені.

• Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як.

• Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб, якби, нібито.

• Складені ( з двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки...а й.