5. Концепції політики

Існують різні концепції політики:

1) Управлінський підхід. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології. Політика трактується як діяльність із управління суспільними процесами, вирішення всіх проблем, за винятком моральних, як авторитарне розподілення цінностей, як спосіб регулювання конфліктів..

2) Субстанціональний підхід підкреслює прямий зв'язок політики із владою. Це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади.

3) Інституційний підхід робить акцент на організації, в котрій матеріалізується влада.

4) Соціологічний підхід пов'язаний із розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації котрих є влада.

5) Телеологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, бо обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти в найрізноманітніших відносинах, наприклад, поміж подружжям, у стосунках між викладачем і студентом.

6) Згідно із консенсусним підходом політика – це є сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених.

7) Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими.

Розглядаючи прояви політики, необхідно визнати неприпустимість абсолютизації будь-якого з підходів. У політиці присутні дві засади.

Перша пов'язана з тим, що суспільство постійно відтворює соціальну нерівність, тому що більшість суспільних благ є дефіцитними. Це породжує протиріччя і конкуренцію соціальних груп за оволодіння джерелами благ. Широку популярність отримало трактування сутності політики як механізму розподілення цінностей у суспільстві, яке було обгрунтоване Г.Лассуелом. Він визначив політику як процес визначення того, "хто, що, коли і як отримує". Подібне розуміння дає пояснення боротьби індивідів і соціальних груп за державну владу. Саме володіння владою дозволяє створити умови (наприклад, прийняття законів, встановлення певного рівня податків, соціальних програм), які б забезпечували життєдіяльність і присвоєння цінностей певними соціальними групами. Таким чином, політика - це конфлікт інтересів.

Друга засада політики бачиться в пошуку інтегруючої домінанти, без чого б суспільство розпалося. В цьому проявляється потреба обмежити вплив на суспільство фактору випадковості і непередбачуваності. Тому політика - це пошук рівноваги і компромісу. Саме цей момент домінує в стабільних демократичних системах.

6. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу. Для політичних вчень Стародавнього Сходу притаманні наступні атрибути: політична думка ще не виділилася у самостійну галузь знань; виражалась у міфологізованій формі; діяло розуміння божественного походження влади.

Перші більш-менш виражені ідеї про різні форми організованого державного існування та розвитку суспільства з´явились у країнах Стародавнього Сходу ще в II тисячолітті до н. е. Політичні ідеї та погляди стародавніх китайців, індусів, персів, вавилонян, євреїв спочатку мали релігійно-міфологічний характер. У XI-VIII ст. до н. е. ведеться тенденція переходу від релігійно-міфологічних уявлень про державу й право до більш-менш раціонального їх сприйняття. Цей перехід виявився, зокрема, у вченнях Конфуція та Мо Цзи в Китаї, Будди – в Індії, Заратустри – в Персії та проповідях єврейських пророків.

Витоками політичної думки є міфи та легенди народів стародавнього світу – єгиптян, індусів, китайців, вавилонян, персів, греків, римлян і т.д. За міфологічними уявленнями, земні порядки становлять невід'ємну частину світових, а також мають божественне походження. Божественне першоджерело тогочасних соціально-політичних і правових порядків – основна ідея стародавніх міфів.

Перші уявлення пpо деpжаву та політичну владу ми знаходимо в літературних пам’ятках країн Стародавнього Сходу. Так, в єврейському Старому Заповіті Біблії (ІІ-І тис. до н.е.) знаходимо концепцію теократичного походження держави і своєрідних договірних відносин між Богом та обраним народом. Індійські "Закони Ману" (ІІ ст. до н.е.) освячують кастовий устрій суспільства із верховенством жрецької касти (брахманів).Натомість, індійський мудрець Каутілья в його "Артхашастрі" (ІV-ІІІ ст. до н.е.) розглядає політичну сферу як відокремлену від релігійної, вважаючи, що її головним предметом є "артха", тобто користь.

В цілому доцільно виокремлювати декілька ідей із приводу напрямів розвитку політичних вчень Стародавнього Сходу: