78. «Книга пісень» г. Гейне

Гейне видав чотири книги віршів. Найкращою поетичною збіркою є “Книга пісень”, яку він написав у Німеччині. Поет розділив свою книгу на три частини. Це “Юнацькі страждання”, коли кохана з’являється до нього в уяві; “Ліричне інтермецо”, де кохання розцвітає у сновидіннях; нарешті “Знову на батьківщині”, де любов оживає тільки в пам’яті поета. До збірки своєрідним епілогом включено цикл “Північне море”, який тематично не пов’язаний з історією кохання.

Переважна більшість віршів збірки написана в дусі народних пісень. Цим і пояснюється її назва — “Книга пісень”. Гейне в народній пісні віднайшов потрібні йому художні образи і поетичні засоби.

Віршовий розмір, яким найчастіше користується поет у «Книзі пісень», наближений до народного і має назву дольник. Він відрізняється від класичних літературних розмірів нерівномірними пропусками складів. Дольник у Гейне заснований на трискладовому силабо-тонічному розмірі.

Історія переживань ліричного героя образно передає світосприйняття молодого поета, який перебуває у глибокому розладі з оточенням. Зміст перших циклів «Книги пісень» не вичерпується нещасливим коханням поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеного кохання у «Книзі пісень» слугує лише поетичним вираженням трагічної самотності героя у світі. Якщо перші цикли «Книги пісень» написані за традицією німецької романтичної лірики, то згодом своєрідність поетичного таланту Гейне постала з усією яскравістю. Він уміє химерно поєднувати романтичні сни з точністю і ясністю реалістичної деталі. Він майстерно користується іронією як засобом викриття незбутніх ілюзій, вигадок, але знову й знову сам повертається до романтичних образів. Значний вплив на поетичну творчість Гейне справила німецька народна пісня, на зразках якої він учився майстерності безпосереднього, щирого зображення почуттів.

79. Сатира г. Гейне

Как лирика Гейне, так и его сатира строятся в значительной степени на разложении романтических форм. Основным приёмом комики у Гейне является словесная игра. Не говоря уже об обычных пуентировках конца, Гейне мастерски владеет пародической цитатой и приёмом антифразы; охотно прибегает он также к гротескным выводам из известного реального факта, к комической гиперболе, к буквальному истолкованию образных выражений и кажущемуся алогизму словосочетаний; в области комической фоники особенно интересны составные рифмы Гейне.

Из других форм сатиры Гейне следует отметить использование им басни как орудия злободневной политической и личной борьбы.

Но в лучших образцах своей сатиры Гейне не ограничивается этими приёмами комики, — он даёт их на фоне противоположной эмоции, тем самым заостряя контраст, подчёркивая переломы настроений. Так в «Атта Тролль» сатирическая животная басня чередуется с романтической экзотикой охоты в Пиренеях. Ещё острее дан контраст в «Германии», где сатирическая характеристика немецкой действительности перебивается пафосом лирических отступлений; и здесь Гейне пользуется ещё элементами романтических форм.

Гейне-сатирик, политический поэт, Гейне-публицист, Гейне-мастер сарказма, глашатай освободительных идей.