60. Театр п.Меріме

Проспер Меріме (англ. Prosper Mérimée; *28 вересня 1803, Париж, Франція — †23 вересня 1870) — французький драматург, новеліст, історик, етнограф і романіст, сенатор (1853). Мабуть, найбільш відомим його твором є новела «Кармен», на основі якої Жорж Бізе написав однойменну оперу.

Творчість Меріме збігається з періодом взаємодії в літературі романтизму та реалізму. З одного боку, письменник залишається в колі ідей, тем та образів романтизму, з іншого — дивиться на них з відстані та підриває романтичний світогляд зсередини.

Новела була улюбленою формою творчості Меріме. У 1833 р. Меріме опублікував книгу «Мозаїка». Найвідоміші новели були створені в період з 1834 по 1845 роки. Всесвітня слава новели «Кармен» (написаної 1845 р.) почалася в 1875 році, коли Ж. Бізе поставив однойменну оперу, яка з тріумфом продовжує своє життя на всіх оперних сценах світу. Задум новели виник під час подорожі Меріме до Іспанії в 1830 році. Там він зустрів прототип жіночого образу — циганку Карменсіту. Перш ніж розпочати твір, письменник здійснив велику дослідницьку роботу. Він вивчав наукові праці про циган, мову цього народу. Усі ці зусилля мали на меті забезпечити правдивість «місцевого колориту» та іспанського характеру, який зображений у новелі. У цьому виявляється подвійне ставлення Меріме до романтичних тем — він не відмовляється від них, але критично їх перевіряє.

«Кармен»— новела, написана Проспером Меріме у 1845. Всесвітня слава цього твору почалася в 1875, коли Ж. Бізе поставив однойменну оперу, яка з тріумфом продовжує своє життя на всіх оперних сценах світу.

Сюжет

Мандрівник-француз, фахівець з давньої історії зустрів колишнього солдата, а тепер розбійника Хосе Марію, який розповів йому про свою пристрасть і ревнощі до циганки Кармен.

Хосе, який був тоді єфрейтором і мав намір стати офіцером, уперше побачив вродливу циганку серед робітниць тютюнової фабрики і закохався у неї. Коли йому наказали відвести Кармен до в'язниці, бо вона поранила ножем під час бійки іншу робітницю, то вона, використовуючи його пристрасть до неї, утекла. В результаті до в'язниці потрапив Хосе. Він став простим солдатом. Його дальше життя стало невіддільне від Кармен. Він йшов за нею, попри те, що вона ним гралася, і страждав від ревнощів. Через неї він побився з поручиком свого полку, що поклало край військовій кар'єрі. Заради неї він став контрабандистом, але вона весь час давала підстави для ревнощів. Усе завершилося трагічно. Коли у Кармен з'явився новий коханець — пікадор Лукас, то Хосе, зрозумівши, що вона ніколи не буде йому вірною, не зміг стримати себе і вбив її ножем та віддав себе в руки правосуддя.

61. Історичні твори п. Меріме «Жакерія», «Хроніка часів Карла іх»

«Жакерия» (1828). В этой «драме для чтения» дается масштабное, не скованное условностями французской сцены изображение восстания французских крестьян в XIV в., получившего название Жакерия. Мериме преодолевает романтическое понимание «шекспиризации», одним из первых разрабатывает реалистические основы драматургии. Жанр «драмы для чтения» позволил Мериме в «Жакерии» намного опередить драматургов, писавших для театра, в освобождении от условностей, в раскрытии подлинных механизмов, управляющих историческим процессом и действиями отдельных личностей. Мериме никого не идеализирует, ни знатных феодалов, как это было принято в классицистических трагедиях, ни бедняков-изгоев, как это делали романтики.

Жизнь средневекового общества, широко охваченная писателем, предстает в "Жакерии" в виде непрекращающейся суровой и кровопролитной социальной борьбы. Реалистическое представление о социальной обусловленности характера определяет и принципы типизации в драматической хронике Мериме, проницательно раскрывающей противоречия общественной жизни, написанной мастером тонкой нюансировки драматических характеров.

«Хроника царствования Карла IX» один из лучших французских исторических романов, в нем Мериме проникает в психологию, нравы своих соотечественников, живших в XVI в. Мериме не принял той формы исторического романа, которую разработали романтики, он борется с «романностью».

Проспера Мериме не захватывает исторический процесс сам по себе, как не волнуют его и отвлеченные моральные идеи. Его интересует «изображение человека». Взгляд Мериме на человека историчен: «...К поступкам людей, живших в XVI веке, нельзя подходить с меркой XIX». Через судьбу Бернара де Мержи просматриваются события эпохи, а противостояние католиков и гугенотов, приведшее к Варфоломеевской ночи и религиозным войнам, отражается в истории любви этого протестанта к католичке Диане де Мержи (любовь для Мериме, в отличие от других исторических романистов, не носит внеисто-рического характера, а приобретает черты, свойственные изображаемой эпохе). То же противостояние становится источником семейной трагедии де Мержи: братья Бернар и Жорж оказываются в разных лагерях, и пуля, пущенная Бернаром, обрывает жизнь Жоржа.

Исторические персонажи, в том числе и король Карл IX, изображены писателем как частные лица. Не мысли или желания отдельных личностей, а общее состояние национального сознания, нравов народа определяет ход исторических событий — таков вывод Мериме, свидетельствующий о развитии писателем романтического историзма в направлении, близко подходящем к реализму.