28. Драматургія а. Де Мюссе

Самым престижным во Франции 30-х гг. XIX века считался литературный успех драматурга. Действительно, общественный резонанс от популярной пьесы был несравнимо более сильным, чем от любой книги, так как тиражи оставались невелики и читателей всегда было меньше, чем зрителей. Мюссе попробовал себя в драматургии – на сцене театра «Одеон» в декабре 1830 года была поставлена небольшая одноактная пьеса «Венецианская ночь». Но спектакль завершился провалом, публика пьесы не приняла... Правда, со временем к поэту пришло признание и как к драматургу, причем в наши дни Альфреда де Мюссе считают во Франции прежде всего драматургом, а затем уже прозаиком и поэтом. Обращаясь то к поэзии, то к драматургии, сотрудничая с таким элитарным для своего времени журналом, как «Ревю де Дё Монд», Мюссе творит в «моцартовском ключе»: пишет охотно, когда есть настроение, и не пишет вовсе, когда настроения нет.

29. Роман «Сповідь сина століття» а. Де Мюссе (проблематика і поетика)

Проблематика и поэтика «Исповедь сына века»

Проблематика:

«Исповедь сына века» - роман известного французского романтика Альфреда де Мюссе о чудовищной болезни, настигшей французское общество после наполеоновских кампаний.

Болезнью века становится меланхолия, овладевшая умами большинства французов. Феерические наполеоновские победы и грандиозные имперские планы, связанные с построением нового общества, потерпели крах. Старые смыслы канули в Лету, а новые так и не родились. Тогда-то и зародилась болезнь, которая заполнила собой томительную пустоту. Люди начали пребывать в тоскливых иллюзиях, а главный герой — Октав — в мрачном поиске любви.

Любовь становится центральным предметом рассуждения главного героя. Она встает на место высоких идеалов, потерянных после наполеоновского времени. Но и любовь не способна до конца излечить человека от утраты смыслов — она временна, как и все человеческое на грешной земле. Роман «Исповедь сына века» пестрит афоризмами.

30. Творчий шлях ж. Санд

Творчість Жорж Санд-це велике історико-литературне явище.Аврора Дюпен (по чоловікові Дюдеван), яка писала під псевдонімом Жорж Санд, — яскрава літературна доля. За життя її слава була незвичайно велика, її твори викликали голосний резонанс у Франції та за її межами, нерідко ставали явищами не лише літературного, а й громадського життя. її романи й повісті, в яких ставилися гострі соціальні, моральні та інші питання, хвилювали сучасників, будили думку, викликали запеклі сперечання.’іІВ середині минулого століття жоден французький письменник, навіть Гюго, не мав у Європі такої слави й авторитету. Так, в Росії Бєлінський називав її «першою поетичною славою сучасного світу», Черни-шевський — «великим, вражаючим душу письменником», Тургенев — «однією з наших святих», а Достоєвський запевняв, що її імені «не судилося забутися і зникнути серед європейського людства».

Але сталося по-іншому: вже наприкінці XIX ст. її слава починає меркнути, в її романах починають вбачати сумбур ідей і гіпертрофію емоцій, «колосальну балаканину» (Е. Фаге), а в XX ст. її ім’я виявилося якщо не забутим, то відсунутим на другий план. В історіях французької літератури, що видаються на батьківщині письменниці, її творчості відводиться все менше місця, а в одній з останніх автори обмежилися її стислою характеристикою. Радянські літературознавці пояснювали це ворожим ставленням буржуазних учених до «прогресивної письменниці», але справа тут набагато складніша. З одного боку, ті проблеми та ідеї, речником яких виступала Жорж Санд, у XX ст. перестали так хвилювати «європейське людство», з іншого боку, поетика і стиль її романів виявилися далекими естетиці й художнім смакам нашого сторіччя, і цей розрив дедалі зростав. У рецепції XX ст. романи Жорж Санд небезпечно наблизилися до тривіальної літератури, читають їх головним чином споживачі цієї літератури і приваблюють вони цих читачів вже не своїм ідейним багатством та сміливістю думки, а любовними перипетіями та мелодрамами.

Але при всьому тому творчість Жорж Санд — це велике історико-літературне явище XIX ст., і проминути його в нашому курсі ми не маємо права.

Письменниця залишила величезну творчу спадщину, що складається більш ніж із ста романів і повістей, вісімнадцяти драм, великої кількості публіцистичних та критичних статей і нарисів, багатотомної «Історії мого життя», крім того, збереглося більше вісімнадцяти тисяч її листів. Працюючи для газет та журналів, вона щоденно писала двадцять обов’язкових сторінок, що стало нормою її літературної праці. Звичайно, ця рідкісна продуктивність не могла не позначитися на художній якості її творів, яким часто не вистачає доробки, які страждають на багатослів’я і велемовність, застосування вироблених кліше.