1. Література французької революції 1789-1794 рр.

Революция 1789—1794 гг. была идейно подготовлена мощной Когортой мыслителей и писателей, которых называли просветителями. В том и состояла их заслуга, что они, говоря словами Ф. Энгельса, «просвещали головы для приближавшейся революции».

Просветители старшего поколения не дожили до нее. За 11 лет до начала революционных событий умерли Вольтер и Руссо, за пять лет — ушел из жизни Дидро. Но в год смерти Дидро на парижской сцене была поставлена комедия воспитанного просветителями Бомарше «Безумный день, или Женитьба Фигаро», кото­рую Наполеон назвал «революцией уже в действии».

Французская литература эпохи революции во многом продол­жила идеи и эстетические искания просветителей. Однако дея­тели революции подходили к наследию Просвещения избиратель­но— различные партии на разных этапах революции опирались на разные имена и черпали разные идеи у своих великих предшественников. Так, если вначале был особенно популярен Вольтер с его вольнодумством и идеей просвещенного монарха, то по мере нарастания революционных событий все большее значение приобретал Руссо, поборник народовластия и имущественного равенства.

Из всех взаимодействующих и противоборствующих стилей искусства и литературы XVIII века (классицизм, просветитель­ский реализм, сентиментализм) для эпохи французской революции особенно плодотворным оказался классицизм. Еще в XVII веке французский классицизм сложился как искусство крупных проблем и большого общественного звучания; в XVIII веке Вольтер исполь­зовал принципы классицизма, придав им новое значение, для своих просветительских трагедий. В эпоху революции происходит решительное переосмысление классицизма, и в его формах выра­жаются идеи гражданственности и революционного героизма.

2. Історичні, філософські й естетичні передумови виникнення романтизму в західноєвропейській літературі хіх ст.

Поняття "Література XIX ст." включає насамперед два напрями в мистецтві - романтизм і реалізм. На рубежі XVIII-XIX ст. в європейській літературі утверджується новий напрям - романтизм. Його можна розглядати як своєрідний відгук на соціальні та економічні зміни в житті Європи наприкінці XVIII ст. Головними подіями, що дали поштовх до зародження романтизму, були Французька буржуазна революція 1789-1794 рр. та наполеонівські війни, що розпочалися після неї, промисловий переворот в Англії Подальший розвиток романтизму припадає на період Реставрації (1815-1830 рр.) та 30-40-вірр. Згодом домінуючим напрямом став реалізм, на зміну якому у 1870-1900 рр. прийшов натуралізм.

Передумови виникнення романтизму:

Світоглядні: ідеї братів Шлегелів, Ф.Шеллінга, І.Канта, И.Фіхте та ін.

Естетичні: сентименталізм, угрупування "Буря і натиск", творчість И.Гете і Ф.Шіллера, теорія народності Гердера.

Історичні: історичні події в Європі, зокрема Велика Французька революція 1789-1794 рр.

Романтизм виник у той час, коли Європа пережила сильне духовне розчарування у зв'язку з подіями Французької революції 1789-1794 рр. та наполеонівськими війнами. Ставилися під сумнів переконання, що людині під силу перебудувати на краще суспільний порядок на основі розуму, і це пригнічувало. Було завдано удару по вірі в розум, його могутність, силу. Саме цим пояснювалося глибоке розчарування, яке охопило багатьох митців-романтиків. Воно знайшло своє вираження в песимістичному тоні та трагічному забарвленні творчості. Саме тут треба шукати витоки образу розчарованого в житті героя, оспіваного романтиками.

Трагічне і героїчне в романтичному мистецтві тісно переплетені. Поєднання героїчного, бунтарського настрою і трагічного розчарування знаходимо у творах письменників-романтиків, зокрема у творах великого англійського поета Дж. Г. Байрона.

Людина розглядалася як основний центр і кінцева мета природного процесу і одночасно як початковий пункт надприродного відкриття. Рушійними силами душі людини вважалися не мислення та інтелект, а фантазія і почуття.

Суб'єктивне осмислення автором ролі явищ реальної дійсності, прагнення приписати їй те, що письменник-романтик хотів би побачити в житті, - все це часто призводило до неправильного розуміння, а інколи і перекручення об'єктивних законів розвитку дійсності. Реалії капіталістичного суспільства не влаштовували романтиків, тому вони перебували у постійному пошуку відповідей на наболілі питання: як усунути зло і вади цього суспільства, де той ідеал, до якого треба прагнути.

Говорячи про романтизм слід наголосити, що він не був лише літературним напрямком, він був рухом, що охопив різні сфери духовної культури того часу. Він нагадував інші великі епохи, такі як Середньовіччя, Відродження, Просвітництво.