85. Філії та представництва юридичних осіб.

Тенденція постійного розширення території, на якій кожна з юридичних осіб прагне здійснювати певні дії (виконувати роботи, надавати послуги тощо) - закономірний процес. До того ж у кожної з них існує необхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свого місцезнаходження. Виходячи з вказаного, законодавець наділяє останніх правом створювати відокремлені (структурні) підрозділи, а саме філії і представництва. ЦК зберіг той підхід, що існував у раніше чинному законодавстві стосовно сутності філій та представництв юридичної особи, але встановив при цьому вичерпний перелік таких відокремлених підрозділів. Це - тільки філії і представництва.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та який здійснює всі або частину її функцій (окремий цех, інше виробництво) - ч. 1 ст. 95 ЦК.

Представництво є відокремленим підрозділом юридичної особи, розташованим поза її місцезнаходженням та який здійснює представництво і захист інтересів останньої (ч. 2 ст. 95 ЦК).

Філії та представництва не є юридичними особами, хоча мають і назву, і місцезнаходження, і, навіть, свої органи. Між тим ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити серед інших структурних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи. Філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їх створила. На перший погляд може скластися враження, що таким чином відбувається відокремлення майна юридичної особи і закріплення його за іншою організацією. Насправді це не так. Майно - власність юридичної особи і незалежно від відокремлення останнього залишається її власністю. На нього може бути звернене стягнення як за борги філій або представництв, так і за борги самої юридичної особи, що їх створила. Факт наділення майном філії або представництва пов'язується лише з веденням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балансах останніх.

Відсутність у філій та представництв цивільної правоздатності не дає можливості останнім стати учасниками цивільних правовідносин, а їх намагання діяти від свого імені позбавлені цивільно - правового значення. Філії та представництва діють на підставі затвердженого юридичною особою положення, яке встановлює зміст і порядок їх діяльності.

Керівник філії або представництва, призначений юридичною особою, діє у межах виданої нею довіреності, завжди від імені та у інтересах останньої.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації, хоча дані про них включаються у Єдиний державний реєстр. Таким чином, юридична особа повинна повідомити державного реєстратора про їх створення шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну карту.

Що стосується представництв та філій іноземних компаній в Україні, то вони підлягають акредитації на її території у порядку, встановленому законом.

86. Види строків позовної давності.

Наявність чітко визначеного строку, протягом якого заінтересована сторона може звернутися за захистом в суд, змушує оперативно реагувати на порушення свого права, значно полегшує розгляд спору. З плином часу докази втрачаються (свідки забувають чи плутають факти, змінюють місце проживання, помирають, документи втрачаються, знищуються) і встановити істину у справі стає дедалі важче.    Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятком випадків, прямо передбачених в законодавстві, а саме:    - на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;    - на вимоги вкладника про видачу вкладу;    - на вимоги про відшкодування школи, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю:    - на вимоги страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми та ін.    У цивільному праві застосовуються два види строків позовної давності: а) загальні; б) спеціальні.    Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Загальний строк позовної давності встановлений у три роки.    Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки порівняно із загальними можуть бути або скороченими, або подовженими.    Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік застосовуються зокрема до вимог:    - про стягнення неустойки, штрафу, пені;    - пов'язаних з недоліками проданого товару;    - про розірвання договору дарування;    - про спростування недостовірної інформації в засобах масової інформації;    Подовжені строки. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.    Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. За домовленістю сторін строк поjовної давності може бути збільшений 87. 87 Право інтелектуальної власності. Співвідношення права власності та права інтелектуальної власності.

Правовий режим власності, який традиційно пов'язаний із тілесними об'єктами і включає правомочність володіння, корис­тування та розпорядження цими об'єктами, не можна беззасте­режно застосовувати до нематеріальних результатів розумової діяльності. Він прийнятний лише для матеріальних носіїв резуль­татів творчості. Тому до продуктів інтелектуальної творчості за­стосовують режим виключних прав, який полягає в тому, що тільки творці цих продуктів, за винятком випадків, прямо зазначених за­коном, мають право користуватися та розпоряджатися ними.

Володілець має безстрокове й абсолютне право на матеріаль­ний об'єкт, у той час як виключне право на об'єкт інтелектуаль­ної діяльності є строковим і в передбачених законом випадках може зазнавати обмеження. Виключне право на результат інте­лектуальної діяльності обмежене у просторі, а право на творчий результат нерозривно пов'язане з особою творця.

Економічна функція у права інтелектуальної власності така сама, як і у звичайного права власності. Проте юридичний інстру­ментарій, застосовуваний для захисту, інший. Так, наприклад, володілець права інтелектуальної власності не може вимагати його оречевлення, оскільки такої речі не існує.

Право власності - це володіння, користування та розпоряд­ження майном, система правовідносин, які закріплюють і охоро­няють належність майнових благ і зміст права власника на на­лежне йому майно, способи та межі здійснення цього права.

Поняття «право інтелектуальної власності» вживають у двох зна­ченнях: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його інтелектуальної, творчої діяльності. Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інсти­тут — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право суб'єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відпо­відно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

Правовий режим об'єкта права інтелектуальної власності ха­рактеризують такі особливості: право на нематеріальний об'єкт є строковим; момент виникнення права співпадає з моментом ство­рення об'єкта; при відчуженні матеріального носія об'єкта права інтелектуальної власності автор не втрачає з ним зв'язок, останній продовжує існувати у формі немайнового права автора. Зазначені особливості закріплені в нормах авторського та винахідницького права, права на промисловий зразок, торговельну марку та інших інститутів права інтелектуальної власності.