10. Фізіологічні і мотиваційні аспекти вольових дій. Природа розладів вольової регуляції.

Вольові дії, як і всі психічні явища, пов'язані з діяльністю мозку і поряд з іншими сторонами психіки мають матеріальну основу у вигляді нервових процесів.

Матеріальною основою довільних рухів є діяльність так званих гігантських пірамідних клітин, розташованих в одному з шарів кори мозку в ділянці передньої центральної звивини і за своїми розмірами в багато разів перевищують навколишні інші нервові клітини. Ці клітини дуже часто називають «клітинами Беца» по імені професора Беца, який вперше описав їх у 1874 р. У них зароджуються імпульси до руху, і звідси беруть початок волокна, що утворюють масивний пучок, який йде в глибину мозку, спускається вниз, проходить всередині спинного мозку і досягає в кінцевому підсумку м'яза протилежного боку тіла (пірамідний шлях).

Всі пірамідні клітини умовно, в залежності від їх місця розташування і виконуваних функцій, можна розділити на три групи. Так, у верхніх відділах передньої центральної звивини лежать клітини, що посилають імпульси до нижніх кінцівок, в середніх відділах лежать клітини, що посилають імпульси до руки, а в нижніх відділах розташовуються клітини, що активізують м'язи язика, губ, гортані. Всі ці клітини і нервові шляхи є руховим апаратом кори головного мозку. У разі ушкодження тих чи інших пірамідних клітин у людини настає параліч відповідних їм органів руху.

Довільні рухи виконуються не ізольовано один від одного, а в складній системі цілеспрямованої дії. Це відбувається завдяки певній організації взаємодії окремих ділянок мозку. Велику роль тут грають ділянки мозку, які хоч і не є руховими відділами, але забезпечують організацію рухової (або кінестетичної) чутливості, необхідну для регуляції рухів. Ці ділянки розташовуються позаду від передньої центральної звивини. У разі їх ушкодження людина перестає відчувати власні рухи і тому не в змозі здійснювати навіть відносно нескладні дії, наприклад взяти який-небудь предмет, що знаходиться біля нього. Труднощі, які виникають в цих випадках, характеризуються тим, що людина підбирає не ті рухи, які йому потрібні.

Сам по собі підбір рухів ще не достатній для того, щоб дія була виконана вміло. Необхідно забезпечити наступність окремих фаз руху. Така плавність рухів забезпечується діяльністю премоторной зони кори, яка лежить кпереди від передньої центральної звивини. При ураженні цієї частини кори у хворого відзначається значна незручність. Людина перестає володіти рухами так, як вона володіла ними раніше. Більш того, він перестає володіти набутими навичками.

Крім зазначених ділянок мозку слід зазначити структури, що направляють і підтримують цілеспрямованість вольової дії. Будь-яка вольова дія визначається певними мотивами, які повинні бути утримані протягом всього виконання руху або дії. Якщо ця умова не дотримується, то виконуваний рух (дія) перерветься або заміниться іншими. Важливу роль в утриманні цілі дій грають ділянки мозку, розташовані в лобових долях. Це так звані префроітальні ділянки кори. При їх ураженні наступає апраксія, що виявляється в порушенні довільної регуляції рухів і дій.

На грунті мозкової патології може виникнути і абулія, що виявляється у відсутності спонукань до діяльності, в нездатності прийняти рішення і здійснити потрібну дію, хоч необхідність її усвідомлюється. Абулія визвана патологічним гальмуванням кори, в результаті якого інтенсивність імпульсів до дії виявляється значно нижче оптимального рівня.

Слід зазначити, що особливе значення у виконанні вольової дії має друга сигнальна система, що здійснює всю свідому регуляцію людської поведінки. Друга сигнальна система активізує не лише моторну частину поведінки людини, вона є пусковим сигналом для мислення, уяви, пам'яті, вона ж регулює увагу, викликає почуття і таким чином впливає на формування мотивів вольових дій. Оскільки ми підійшли до розгляду мотивів вольових дій, необхідно розрізняти мотиви й саме вольову дію. Під мотивами вольових дій маються на увазі ті причини, які спонукають людину діяти. Всі мотиви вольових дій можуть бути розділені на дві основні групи: основні та побічні.

Причому, говорячи про дві групи мотивів, ми не можемо перерахувати мотиви, що входять в першу або другу групу, тому що в різних умовах діяльності або у різних людей один і той же мотив (спонукальна причина) може бути в одному випадку основним, а в іншому - побічним. Наприклад, для однієї людини прагнення до пізнання є основним мотивом написання дисертації, а досягнення певного соціального стану - побічним. У той же час для іншої людини, навпаки.

В основі мотивів вольових дій лежать потреби, емоції і почуття, інтереси і схильності, і особливо наш світогляд, наші погляди, переконання і ідеали, які формуються в процесі виховання людини.