- •26Вплив на кваліфікацію суспільно-небезпечного діяння факультативних ознак складу злочину ,які характерезують субєктивну сторону злочину.
- •27 Юридична помилка та її вплив на кваліфікацію
- •28.Фактична помилка та її вплив на кваліфікацію діяння.
- •29.Кваліфікація діянь вчинених за відсутності ознак складу злочину.
- •31.Кваліфікація за відсутностьі ознак субєкта злочину.
- •32.Кваліфікація діянь вчинених за відсутності винни.
- •33.Кваліфікація незакінченого злочину.
- •34.Кваліфікація у звязку з добровільною відмовою від вчиненого злочину.
- •35.Кваліфікація співучасті з врахуванням виду співучасника.
- •36.Кваліфікація співучасті з врахуванням її форми.
- •37.Спеціальні питання відповідальності за співучасть і кваліфікація вчиненого.
26Вплив на кваліфікацію суспільно-небезпечного діяння факультативних ознак складу злочину ,які характерезують субєктивну сторону злочину.
факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину
ожний злочин є наслідком відповідних процесів, які відбуваються у психіці особи. Він обумовлений системою ціннісних координатів, яка сформувалася в людини за роки її життя.
лід зазначити, що вся людська поведінка зумовлюється саме цією системою - нічого в житті людини не відбувається поза нею. Спроби характеризувати поведінку особи, як немотивовану, є просто констатацією того, що досліднику не вдалось виявити справжні мотиви поведінки та цілі, які вона переслідувала.
ормування мотиваційної сфери є результатом тривалого процесу розвитку особи. На нього впливає безліч факторів, як позитивного, так і негативного характеру. Значною мірою саме ця сфера детермінує протиправну поведінку особи, визначає її антисоціальну спрямованість.
итання мотиваційної сфери особи, її ціннісних орієнтацій були предметом аналізу в працях вчених філософів, соціологів, соціальних психологів, психологів, біологів. Активно вивчали цю проблему і вчені-юристи.
отив є тією рушійною силою, яка визначає людську поведінку. Людині, як особі мислячій, притаманна можливість вибору відповідної лінії поведінки. Слід зазначити, що взагалі виборність поведінки лежить в основі визнання можливим притягнення особи до відповідальності. За відсутності можливості обирати поведінку відсутня і можливість постановки питання про відповідальність. Тому виборність поведінки є по суті умовою існування (modus vivendi) відповідальності як такої.
аме виходячи з цього положення і слід підходити до визначення мотиву як спонуки, якою керується особа при вчиненні діяння. Однак, це стосується лише характеристики основної функції, яку виконує мотив у механізмі людської поведінки і не може бути визнано всеохоплюючим.
отив не «працює» самостійно, а діє лише в сукупності з метою, досягнення якої переслідує особа. Наявність мети відрізняє свідому людську поведінку від неусвідомленої, рефлекторної діяльності. Мета - це той бажаний результат, який особа прагне досягнути внаслідок вчинення відповідного діяння.
мотив, і мета поведінки, з позиції кримінального права, є самостійними характеристиками суб'єктивної сторони складу злочину.
кримінальному праві під мотивом злочину прийнято розум-ти усвідомлену спонуку, якою керується винний при вчиненні злочину. Виходячи з цього визначення, мотив повинен розглядатись як рушійна сила, стимул людської діяльності, те, що штовхає особу на вчинення злочину.
огляду на це, як справедливо визначає О. А. Лукашева: «Преступление - это форма выражения и объективизации мотивов преступления, у свою очередь мотив позволяет понять подлинный характер правомерного или противоправного поведения».
отив злочину визначається цінностями, інтересами що перетворюються на потреби винного. Будучи усвідомленими особою, вони і стають спонукою злочинної поведінки.
сі умисні злочини є наслідком усвідомлення особою власних потреб. Тому слід вважати, що всі умисні злочини — мотивовані. Цієї позиції дотримуються практично всі вітчизняні вчені-криміналісти.
ільш складним є питання щодо мотивації необережних злочинів. Деякі вчені, які порушували цю проблему, вважають, що стосовно цієї групи злочинів не можна вести мову про їх мотивацію, а слід вивчати мотивацію поведінки, яка призвела до вчинення необережного злочину. Інші схильні вважати, що необережні злочини мають у своїй основі усвідомлену вольову поведінку, і тому вони також є мотивованими і цілеспрямованими.
лід зазначити, що позиція першої групи вчених є більш обґрунтованою. Підтвердженням цього може бути факт відсутності посилання на мотиви та мету злочину в конструкціях тих злочинів, що вчиняються з необережності, які закріплені в чинному КК України. Без сумніву, сама по собі поведінка є мотивованою, але мотивація не стосується наслідків, передбачених кримінальним законом. Мотивуються інші наслідки та цілі (загальні наслідки та цілі діяльності людини), тоді як кримінально-правові перебувають поза психологічною сферою, тому що не усвідомлюються взагалі або, хоча і усвідомлюються, однак є небажаними й оцінюються як такі, що не настануть.
отиви злочинів можуть бути класифіковані так:
антисоціальні (політичні, насильницько-агресивні, корисливі, корисливо агресивні та ін.)
- асоціальні (егоїстичні, анархо-індивідуалістичні та ін.)
- псевдосоціальні (мотиви окремих соціальних груп, які суперечать кримінально-правовим нормам, інтересам окремих осіб та суспільства в цілому)
- протосоціальні (при переростанні соціально сприйнятливих мотивів у мотиви злочину (напр., при вчиненні злочину при перевищенні меж необхідної оборони та ін.).
отиви злочину можуть носити як низький характер (напр., користь, помста, хуліганський мотив і т. ін.), так і бути такими, що не несуть антисоціального навантаження і взагалі можуть бути оцінені як соціально-сприйнятні (співчуття, жалість та ін.).
ета злочину - це уявлення особи про бажаний кінцевий результат власної діяльності, який формується у свідомості особи як ідеальний наслідок поведінки, до настання якого прагне винний, вчиняючи злочин.
ета злочину, як і мотив, є компонентом вольової поведінки особи. Як справедливо зауважують автори підручника «Кримінальне право України. Загальна частина», «мотив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета — заради чого, до якого результату спрямована її суспільно небезпечна діяльність».
оруч з мотивом і метою важливе значення має ще одна психологічна характеристика - емоційний стан, в якому перебувала особа під час вчинення злочину. Сама етіологія терміна, який походить від латинського emoveo - «хвилююсь», свідчить про значення цього стану для визначення ступеня вини особи.
сихологічна наука виділяє чотири основні форми емоційного стану:
- відчуття
- афект
- пристрасть
- настрій.
е всі форми емоцій мають кримінально-правове значення, не всі можуть входити до структури суб'єктивної сторони складу злочину. Водночас вони можуть тим чи іншим чином враховуватись при визначенні ступеню вини особи, для загальної її оцінки з позицій суспільної небезпеки.
