- •Предмет і завдання курсу "Українська мова (за професійним спрямуванням)".Зв*язок предмету з правовими дисциплінами.
- •Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •Поняття літературної норми. Типи мовних норм.
- •Кодифікація мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція.
- •Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури
- •Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мовлення. Комунікативна професіограма фахівця.
- •Мовний, мовленнєвий і спілку вальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.
- •Функціональна диференціація сучасної української літературної мови. Основні ознаки функціональних стилів.
- •Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної українськї літ. Мови . Особливості.
- •Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •2. Текст належить до основних реквізитів документа. Він має бути стислим, конкретним, об’єктивним, юридично бездоганним.
- •V строками зберігання - постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання;
- •Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.
- •Становлення і розвиток наукового стилю української мови.
- •Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю
- •Особливості редагування наукового тексту
- •Реферат, як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт.
- •Науковий етикет
- •Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою. Вибір синоніма. Переклад термінів.
- •Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності. Основні ознаки тексту.
- •Загальне поняття про лексику. Слово як мовна одиниця.
- •Власне українська лексика та запозичена.
- •Історія та сучасні проблеми української термінології. Теоретичні засади термінознавства та лексикографії.
- •Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •Запозичення та інтернаціоналізми у фахових мовах.
- •Нормування, кодифікація і стандартизація термінів. Українські електронні термінологічні словники.
- •1) Займенник із прийменником або часткою, прислівник із часткою виступають у реченні додатком, відповідаючи на питання за що? про що?, або обставиною, яка відповідає на питання як?
- •Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Види і форми спілкування.
- •Основні закони спілкування. Стратегії спілкування.
- •Поняття ділового спілкування.
- •Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію
- •Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Типи підготовки до публічного виступу.
- •Види публічного мовлення. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні і комунікативні принципи презентації
- •2. Документ, створений за допомогою комп’ютерної програми PowerPoint. Синонімами терміну «презентація» у цьому розумінні є поняття «комп’ютерна презентація» та «мультимедійна презентація».
- •5. Культура сприймання публічного виступу. Уміння ставити запитання, уміння слухати
- •Культура сприймання публічного виступу. Види запитань
- •Дискусія. Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми. Технологія проведення «мозкового штурму».
- •4. Культура сприймання публічного виступу.Уміння слухати.Уміння ставити запитання.
- •Особливості усного спілкування. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •Етикет телефонної розмови.
- •Помилки у змісті й будові висловлювань.
- •Форми колективного обговорення професійних проблем. Мистецтво перемовин.
- •Правила вживання апострофа в українській мові.
- •Правила вживання м'якого знака в українській мові.
- •1. Чергування приголосних
- •2. Чергування голосних
- •Спрощення у групах приголосних.
- •2. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:
- •Правопис складних іменників.
- •9. В інших випадках в іншомовних власних назвах пишеться і:
- •Правила правопису м'якого знаку апострофа в словах іншомовного походження
- •Відмінювання прізвищ
- •25. 04. 99 Р. (Підпис)
- •Протокол. Витяг з протоколу.
- •Оголошення. Запрошення. Повідомлення про захід.
Правила вживання апострофа в українській мові.
Апостроф в українській мові вживається перед літерами я, ю, є, ї, коли вони позначають сполучення приголосного [й] з голосними [а], [у], [е], [і] після твердих приголосних.
Загальні випадки[ред. • ред. код]
Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:
Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.
Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.
Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів: без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський, пів'юрти, пів'ящика, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи.
Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.
У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох'ярусний, чотирьох'ярусний, дит'ясла.
Апостроф не ставиться:
Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).
Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.
У словах іншомовного походження у злитній вимові: резюме, бюджет, бюро.
Апостроф у словах іншомовного походження[ред. • ред. код]
Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:
а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, р: б'єф, комп'ютер, п'єдестал, інтерв'ю, прем'єр, торф'яний, к'янті, миш'як, кар'єра; П'ємонт, П'яченца, Рив'єра, Ак'яб, Іх'ямас; Барб'є, Б'єрнсон, Б'юкенен, Женев'єва, Ф'єзоле, Монтеск'є, Руж'є, Фур'є.
б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад'юнкт, ад'ютант, ін'єкція, кон'юнктура.
Апостроф не пишеться:
Коли я, ю позначають пом'якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Рюдберг.
винятки: ад`ютант, Кон`юктивіт, кон`юктора.
Апостроф у прізвищах[ред. • ред. код]
Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб'єв, Ареф'єв, Водоп'янов, В'яльцева, Григор'єв, Захар'їн, Луб'янцев, Лук'янов, Пом'яловський, Прокоф'єв, Юр'єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.
Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д'Аламбер, Д'Артаньян, Д'Обіньє; О'Генрі, О'Кейсі, О'Коннейль.
Апостроф у географічних назвах[ред. • ред. код]
Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В'язники, Дем'янськ, Прокоп'євськ, П'ятигорськ, Ак'яр, Амудар'я, Гур'єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.
