33. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.

Термін (від латин. terminus - межа, кінець) — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.

Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові й под.).

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

— нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

— відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит- прибуток - зиск - вигода);

— інтернаціональний характер;

— стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним);

— здатність утворювати похідні: зношення - зношування - зношеність - зношуваний.

Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем немає, вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються натри групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

2. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.

34. Юридична термінологія: поняття, види термінів способи творення.

Юридичний термін – слово або словосполучення, що виражає поняття з правової сфери суспільного життя і має визначення (дефініцію) у юридичній літературі (законодавчих актах, юридичних словниках, науково-правових працях) .

Юридичний термін є емоційно нейтральним словом чи словосполученням. З погляду структури він може складатися з двох або більше слів, які утворюють нерозривну , досить мотивовану єдність. Внутрішній зміст, обсяг і структура є логіко-смисловою основою для формування дефініції термінологічного знання, у якому будуть відображені найістотніші ознаки і взаємозв’язки правового явища. Поняттє¬ва сутність зумовлює місце і статус юридичного терміна в терміносистемі, його категорійні та класифікаційні ознаки.

Основні ознаки терміна, що відрізняють його від загальновживаних слів – це системність, точність, прагнення до однозначності, відносна незалежність від контексту, наявність дефініцій , функціональна усталеність, офіційність, стандартизованість, лаконічність, сувора нормативність, стилістична нейтральність, відсутність експресивності, коректність.

Класифікація термінів за групами :

1. Загальновживані терміни – це звичайні, поширені найменування предметів, ознак, дій, явищ. У законодавстві вони використовуються в загальноприйнятому значенні , яке фіксується тлумачними словниками. Такі слова , як правило , є багатозначними. Вони можуть застосовуватися то в одному, то в іншому значенні. Тому використання таких термінів доцільно, якщо їх значення очевидне для всіх і не породжує будь-яких сумнівів у даному контексті.

2. Спеціально-юридичні терміни – це спеціальні терміни , які точно і лаконічно позначають поняття юридичної науки ( юридична особа, позивач, вирок, прокурор, дізнання). Спеціально-юридичних термінів у законодавстві відносно небагато.

Такі терміни, як злочинець, закон, аліменти – перестали бути суто юридичними, оскільки вони активно застосовуються у побуті , художній літературі, за межами юриспруденції.

3. технічні терміни – це терміни запозичені з різних галузей науки, техніки, мистецтва ( медичні, економічні, географічні тощо ) – собівартість продукції, медичне обслуговування, рентабельність тощо. Оскільки норми права застосовуються у різних сферах суспільного життя, то обійтись без таких термінів не можливо.

Існує також й інша класифікація юридичної термінології в залежності від сфери її застосування:

1) термінологія правової доктрини;

2) термінологія юридичної практики.

Далі юридичну термінологію можна розділити на:

1) термінологію нормативних правових актів (нормативну правову термінологію);

2) термінологію правозастосовчих актів;

3) термінологію інтерпретаційних актів.

Зазначена класифікація виникла внаслідок існуючого в юридичній доктрині поділу юридичних актів на нормативні правові, правозастосовні та інтерпретаційні акти і з необхідності враховувати наявність вироблених і використовуваних юридичною наукою термінів, які не отримали застосування в правових актах, але які також відносяться до юридичної термінології.

Проте ця класифікація багато в чому є умовною, оскільки на практиці дуже важко розмежувати зазначені види юридичної термінології. Це обумовлено тим, що в правозастосовчих і в інтерпретаційних актах використовуються терміни і нормативних правових актів, і юридичної науки, також як і при розробці нормативних правових актів застосовуються всі різновиди юридичної термінології.

Стосовно словотвірного аспекту термінотворення — М. Вербенєц запропонувала таку класифікацію словотвірних типів термінів у юридичній термінології:

1. Терміни — кореневі слова:

а) коренева питома лексика (закон, право, уряд та ін.);

б) запозичена непитома лексика (ембарго, концесіонер та ін.).

2. Похідна лексика:

а) терміни, утворені за допомогою суфіксації (законний, урядовий,

правовий та ін.);

б) терміни, утворені за допомогою префіксації (перешкода, недоторканість та ін.);

3. Терміни — складні слова (злочинець, наймодавець та ін.).

4. Терміни-словосполучення (безпека руху, демонстрація сили

та ін.).

5. Терміни-абревіатури (КК, ЦК, ЦПК та ін.).

Терміни-слова за лексико-граматичною належністю можна поділити на іменники ( право, суддя, установлення, делікт), прикметники ( правовий, законний, злочинний ), дієслова ( апелювати, заарештовувати, ув’язнити ), прислівники ( беззаконно, злочинно, неумисно, умовно). Домінування іменникових форм обумовило субстантивований характер терміносистеми права .

Нові юридичні реалії на сучасному етапі знаходять втілення в системі відповідних термінологічних понять: правоволоділець, правонаступник, правопорушення, правопорушник, правопорядок, правосвідомість, правочин.

Окреслено групи термінів на позначення осіб (нерезидент, остарбайтер, нон комбатант): документів та заяв (маніфест, нотис, патент, протокол, протест): процесів та дій (делівері, денатуралізація, касація, дезавуювати, опікати); систем (майорат, мінорат).

Серед способів творення юридичних термінів основним виступає морфологічний, у межах якого високою продуктивністю відзначаються насамперед суфіксальний (законність, осудність, хуліганство, хабарництво, пролонгація, парламентаризм, парафування, патентування), осново- і словоскладання (лжеприсяга, статус-кво, юрисконсульт), префіксально-суфіксальний (екстериторіальний, посвідник).

Окремо в роботі проаналізовано стійкі словосполучення: модус вівенді «тимчасова угода, яку укладають зазвичай на короткий термін, якщо немає умов для укладання довготривалого договору»; негаторний позов «у цивільному праві та процесі - вимога власника усунути порушення, які перешкоджають йому здійснювати право користування або розпорядження належним йому майном».

Встановлено, що запозичення в українській юридичній термінології можуть носити характер як прямих, так і опосередкованих, що зумовлено специфікою формування самої юриспруденції як самостійної науки. Найбільшу кількість запозичень становлять латинізми (колізія, кодекс, казус, натуралізація) та запозичення з західноєвропейських (французької, німецької) мов (паритет, оферта, новація).

Фіксація юридичних термінів, утворених від іншомовних лексем, підтверджує, що важливим показником глибини лексичної асиміляції запозиченого терміна у новому середовищі є його словотвірна активність. Крім того, використання юридичних термінів, утворених від іншомовних лексем, відбувається також з урахуванням особливостей їх фонетичної, морфологічної та семантичної адаптації.

Отже, це дослідження термінів юриспруденції сприятиме подальшому упорядкуванню та кодифікації української юридичної термінології.