31. Власне українська лексика та запозичена.

Власне українська лексика — це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони становлять основу української лексики і формують національні ознаки мови. До таких слів можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, будинок, свита, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, навпростець.

Власне українська лексика має:

• звукосполучення оро, оло, ере, еле: голова, берег, золото, город;

• початкове звукосполучення йе: єдин (один), єлень (олень), єлей (олія);

• іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство;

• префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, премудрий, преподобний;

• суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи.

Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови і стали цілком українськими словами. Такими є грецизми: вишня, огірок, лиман, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.

Більшість сучасних українських імен також є запозиченнями. Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психолог).

В українському словниковому складі наявні запозичення із сотень мов, проте 99% з них є запозиченнями з 10-12 мов.

За часом запозичення виокремлюють чотири шари слів іншомовного походження:

– стародавні запозичення (до XIV ст.);

– старі запозичення (XIV–XVІІ ст.);

– нові запозичення (XVІІІ–XІХ ст.);

– новітні запозичення (з ХХ ст.).

До стародавніх запозичень належать слова праслов’янського і старослов’янського походження, грецизми, латинізми, тюркізми, слова з давніх германських, іранських, варязької, арабської мов.

Старослов’янізми: вождь, вчитель, область, єднати, церква.

Грецизми: біблія, ікона, монах, монастир; Ірина, Марина, Катерина, Софія, Олена, Микола, Тарас, Євген, Андрій, Олександр, Олексій, Степан, Григорій, Федір, Василь, Петро.

Латинізми: коляда, фортуна, вино, оцет, поганий.

Старі запозичення представлені лексикою польської, німецької, тюркських, латинської, грецької та інших мов.

Полонізми: вітчизна, достаток, місто, пан, кохати, мешкати, сподіватися.

Німецька мова: гетьман, канцелярія, оренда, пошта, майстер, мандрувати, ґрунт, цегла, крейда.

Тюркізми: сарай, отаман, табір, гайдамака, козак, базар, гарбуз, кавун, тютюн, балик, ковбаса, туман.

Латинізми: апеляція, герб, декларувати, колегія, статут, цивільний, аудиторія, ректор, студент.

Грецизми: граматика, синтаксис, історія, математика, логіка, філософія, театр, бібліотека, школа.

Нові запозичення потрапляли за посередництва російської мови. Унаслідок реформ Петра І активно запозичується лексика європейських мов.

Латинізми: інструкція, секретар, інспектор, депутат, диктатура, республіка, юрист, нотаріус, інстинкт, апарат, коефіцієнт, формула, інфінітив, префікс, суфікс, декан, інститут, лекція, університет, атестація, директор, документ.

Німецька мова: абзац, формат, шрифт, штат, штраф, штамп, цейтнот, бухгалтер.

Французька мова: альтернатива, візит, департамент, політика, парламент.

Новітні запозичення в основному представлені лексикою, що потрапляла з російської і англійської мов.

Англійська мова: ринг, матч, теніс, футбол, фініш, спорт, бокс, шоу, конвеєр, лідер, мітинг, яхта, танк, вокзал, рейс, клуб. ХХ століття ознаменувалося активними запозиченнями в галузі комп’ютерної техніки, економіки, фінансів, банківської сфери.

Росіянізми: поїзд, вертоліт або примусові трансформації: близитися – надходити, безтактний – нетактовний, виписка – витяг, відзив – відгук.

Склад лексики іншомовного походження:

1. Інтернаціоналізми.

2. Запозичення.

3. Власне іншомовні слова.

Інтернаціоналізми – це слова, що вживаються в багатьох неспоріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико-морфологічної будови, переважають серед понять у галузі культури, науки, політики, економіки, мистецтва (театр, еволюція, телефон, бланк, аванс).

Запозичення – це слова іншомовного походження, цілком засвоєні мовою, що їх запозичила. Такі слова давно й глибоко увійшли в нашу мову, цьому сприяє близькість їхньої фонетичної структури до звукового складу власне українських слів (дебет – лат. debet, теорія – грецьк. theoria).

Іншомовні слова – це лексичні одиниці, що зберігають чужорідність звучання і форми й наводяться в словниках іншомовних слів (аудит, акція, економіка).

Калька – це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі (сотрудник – співробітник, возрождение – відродження, воплощение – втілення).

Отже, лексика української мови з погляду походження поділяється на корінну і запозичену. Чужомовні слова потрапляли в нашу мову в різні історичні періоди з більшою чи меншою інтенсивністю.

Питання про використання слів іншомовного походження в українській мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але треба уникати їх надмірного і неправильного застосування.

Наприклад: «Є пропозиція припинити дебати, бо нас лімітує час».

Які саме слова іншомовного походження є необхідними в мові? Насамперед ті, які не можна точно перекласти рідною мовою. Здебільшого це загальноприйняті науково-технічні терміни. У новий час кількість запозичень з інших мов збільшується.