79. Система збалансованих показників : її сутність , передумови виникнення

Передумовою виникнення системи збалансованих показників було прагнення керівництва західних компаній посилити управлінську функцію завдяки органічному узгодженню інтересів різних груп: акціонерів, споживачів, партнерів, кредиторів. Для того щоб реалізувати подібну багатовекторну політику управління бізнесом, необхідно було мати комплексну систему стратегічних цілей і ключових показників, збалансоване стратегічне оцінювання, до якого слід було включити показники нефінансового характеру, що дало б змогу розширити інформаційну базу для прийняття управлінських рішень. Для цього була обрана аксіома: «методика оцінювання ефективності діяльності підприємства виключно на фінансових показниках не забезпечує зростання майбутньої економічної цінності організації 

Збалансована система показників – ЗСП (BSC – Balanced Score-card) була розроблена Робертом Капланом та Дейвідом Нортоном для вирішення задачі побудування вимірної системи, що враховує вплив всіх дій підприємства на досягнення кінцевого результату.

Але на сьогоднішній день ЗСП не тільки стала системою оцінки, але і системою управління, оскільки забезпечує не тільки вирішення задач повноцінного виміру результатів, але і забезпечує переведення стратегії у тактичні дії. Її призначення полягає в тому, щоб зробити стратегію підприємства більш логічною, пов’язуючи її з конкретними показниками. Вона допомагає менеджерам не тільки визначити, що слід зробити і на які показники орієнтувати свою діяльність, але і чітко визначити фактичні результати роботи підприємства.

ЗСП розглядається як повністю універсальна система реалізації стратегій підприємства, що поєднує його стратегічну і операційну діяльність.

Отже, призначення ЗСП полягає у вирішенні двох проблем:

Ø ефективна реалізація стратегій;

Ø ефективна оцінка результатів діяльності.

На сьогоднішній день ЗСП є найвражаючою та найуспішнішою спробою до інтеграції використання фінансових та нефінансових показників. Ця система відображає стратегію підприємства у кількісному вимірі у режимі реального часу.

79. Модель і.Ансофа: її сутність та особливості застосування. Рівень турбулентності зовнішньої середи.

И. Ансофф исследовал изменения внешней среды за почти столетний период XX века и установил основные характеристики ее развития в рамках пятиступенчатой шкалы.

Он предложил методический подход к оценке состояния менеджмента по условиям его соответствия внешней среде и разработал способ измерения разрыва между состоянием менеджмента и состоянием внешней среды. Методика предполагает, что если менеджмент не соответствует внешней среде, то предприятие не может достичь высокой рентабельности.

Методический подход И. Ансоффа содержит следующие инструменты. Он ввел понятие «Турбулентность Внешней Среды» для обозначения шкалы оценки внешней среды. Шкала включает пять уровней турбулентности. Каждый уровень описан с помощью четырех показателей:

(1) сложность сред - это сложность событий, происходящих во внешней среде;

(2) новизна событий - это степень знакомости событий;

(3) быстрота изменений - это скорость, с которой события разворачиваются после их первоначального осознания; и

(4) видение будущего - это возможность предугадывания последствий этих событий.

Ансоффом выделено соответственно пять уровней стратегического поведения на рынке и пять видов систем управления, способных генерировать и практически обеспечивать эти виды стратегического поведения.

Хотя методика И. Ансоффа, имеет не модель математического типа, а логический и статистический характер, автор и его ученики доказали на экспериментальных данных, что соответствие уровня развития управления и стратегического поведения уровню изменчивости внешней среды делает закономерным рыночный успех предприятия. Однако не все предприятия хорошо адаптируются к внешним условиям. Отставание в уровне развития менеджмента и стратегии от требований окружающей среды делает результаты работы предприятия неэффективными.

Формула стратегического успеха И. Ансоффа утверждает, что рентабельность работы предприятия повышается только в том случае, когда уровень развития стратегии и возможностей высшего управления соответствует уровню турбулентности внешней среды.