20. Методи визначення ступеню тіньовитривалості деревних порід.

Тіньовитривалість - це здатність зберігати відносно високу актив­ність фотосинтезу при затіненні та знаходитися тривалий час у затіненні.1) таксаційний метод(застосував Медведєв) Він оснований на порівнянні відносних висот, тобто відношенні висоти дерева до його діаметра, які виражені в одних і тих же одиницях виміру. Пізніше він запропонував шкалу тіньовитривалості деревних порід, яку він склав за величинами відносних висот, прийнявши це відношення для берези за 1,00. Метод М.К.Турського і його учня В. Нікольського оснований на принципі затінення сіянців сосни та ялини решітчастими щитами із дран­ки. Була виявлена більша тіньовитривалість ялини, порівняно з сосною. Аналітичний метод І.Сурожа (1891). Автор виміряв розміри палі­садної і губчатої паренхіми у листі багатьох деревних порід. У результа­ті проведеної роботи був встановлений послідовний ряд від найбільш тіньовитривалих (тис) до найбільш світлолюбних (сосна гірська). Фотометричний метод І.Візнера, який встановлював кількісні показники тіньовитривалості різних деревних порід, розміщуючи фотопапір у нижній частині крон дерев, під листям. Фізіологічні методи. Сюди відноситься метод В.М.Любименка. Він освітлював різними дозами світла листя і хвою, які знаходилися у пробірках. Встановив, що сосна почала за­своювати вуглекислоту при величині отвору, через який проникало світло. Метод асиміляційних колб Л.О.Іванова і Н.Л.Косович дозволяє визначити інтенсивність фотосинтезу листя, гілок і надземної частини невеликих за розміром рослин без порушення їх природного положення. Ю.Л.Цельнікер (1978) за критерій оцінки тіньовитривалості прий­няла інтенсивність світла, при якій баланс органічних речовин рослини дорівнює нулю. Окрім експериментальних методів, застосовуються методи мате­матичного моделювання шляхів адаптації рослин до затінення (І.С.Мелехов, 1980).

21. Шкала тіньовитривалості деревних порід.

Цю шкалу розробив Т.С.Погребняк,1968

№	Група	Види деревних рослин
1	Саксаула	Саксаул, дійсні акації, тамарикс, евкаліпти, верби - біла та ламка, тополя срібляста і чорна, корковий дуб, пухнастий дуб
2.	Модрини	Модрина, акація біла, береза повисла, айлант, сосна звичайна, тополя сіра, осика
3.	Волоського горіха	Горіх волоський, бархат амурський, ясен звичайний, берест, дуб звичайний (рання форма), вільха чорна
4.	Сосни чорної	Сосна чорна, дуб звичайний (пізня форма), верба ко­зяча, каштан їстівний, береза пухнаста, дуб скельний, терен, шипшина, лох, обліпиха, дереза
5.	Кленів	Клени: гостролистий, польовий, татарський і явір, дуб північний, ільм, чинар, катальпа, черешня, горобина, груша дика, яблуня лісова, берека
6.	Липи	Вяз, дугласія, секвойя, сосни кедрова і веймутова, липа серцелиста, вільха сіра, каштан кінський, ліщина, свидина, бруслина, жимолость татарська, гордовина, жасмин, бузина чорна і червона, глід
7.	Граба	Граб, ялина, ялиця, тис, самшит, плющ

22.Вплив світла на формування лісових насаджень та приріст деревини. Встановлено що молоді рослини більш тіньовитривалі, ніж дорослі. Процеси росту та розвитку деревних рослин пов»язані з освітленням, оскільки внаслідок фотосинтезу утворюється 95-98% органічних речовин. Оскільки світловий фактор піддається ре­гулюванню з боку лісовода, то загущений ліс потрібно зріджувати, щоб дерева підвищували приріст у товщину. Оскільки починаючи з певної густоти деревостану (перегущеність), накопичення органічної маси у ньому падає. Тому потрібно регулювати густоту стояння дерев, забезпечуючи таку, при якій фотосинтез буде максимальним. Для біль­шості деревних порід помірної зони це відповідає зімкнутості крон 0,7- 0,8. При більшому зрідженні деревостану, наприклад, до 0,6 і меншої зімкнутості, у насадженні відбуваються більш значні зміни, і виникає так званий світловий приріст. Крони і кореневі системи, маючи можли­вість, розростаються, накопичення органічної маси у стовбурах зростає, про що свідчить активізація приросту у товщину. Річні кільця у даному випадку можуть збільшуватися у 5-10 разів. Але це потрібно робити на тій стадії росту насадження, коли припиняється основний приріст дерев у висоту, тобто з настанням пристигаючого віку насадження. Фотоперіодизм - відповідні реакції рослинного організму на відносну тривалість дня і ночі та на змі­ни їх співвідношення протягом року (вегетаційного періоду). Залежно від географічного походження виду розрізняють рослини короткоденні низьких широт, які вимагають тривалість темної частини доби не менше 12 год, рослини довгого дня (більше 12 годин світлого часу) і нейтральні, для розвитку яких довжина дня не має значення. Вплив короткого дня на деякі деревні породи викликає у пагонах появу інгібіторів росту, його припинення та перехід до стадії спокою. При до­вгому дню або при цілодобовому освітленні інгібітори розкладаються, натомість утворюються стимулятори росту, що забезпечує безперерв­ний або періодичний ріст пагонів. Аналогічна картина відбувається і з діяльністю камбію. Саме тому терплять невдачі спроби інтродукції пів­денних видів на північ. Довготривалість дня зумовлює і довготривалий ріст пагонів, затримку листопаду та настання спокою, внаслідок чого пагони не визрівають, а їх морозостійкість - низька.Практичне значення фотоперіодизму рослин для лісового госпо­дарства стосується, першу чергу, вирощування садивного матеріалу в закритому ґрунті, а також правильного підбору деревних порід для ін­тродукції з метою підвищення продуктивності лісостанів.