18. Природні пояси і зони.

Природні пояси є найбільш масштабними природно-географіч­ними одиницями поділу земної поверхні, які започатковані і науково об­ґрунтовані німецьким вченим О.Гумбольдтом. Географічні пояси виділяються залежно від величини радіаційного балансу, специфіки режиму тепла і вологи, особливостей багатьох при­родних процесів. На суші виділяють екваторіальний пояс, по два (у Північній та Південній півкулі) субекваторіальні, тропічні, субтропічні, помірні пояси, а також субарктичний та арктичний у Північній півкулі та субантарктичній і антарктичний - у Південній півкулі. Географічні зони об'єднують території, для яких характерні свої тер­мічні умови та умови зволоження, своєрідна ритмічність їх прояву. На­зва більшості зон визначається переважаючим типом рослинності, на­приклад, лісова зона, лісостепова зона, саванна і т.п. Як свідчать дані палеогеографії, найбільш стабільними є зони еква­торіального та субекваторіального поясів, де приблизно 67 млн. років не відбувалося ніяких катаклізмів. На широтну зональність у багатьох місцях накладаються інші фак­тори, які зумовлюють характер рослинності. Це пов'язано з наявністю гірських систем, у яких формується своя зональність, що пов'язана з різною висотою місцевості над рівнем моря, тобто виражена вертика­льна поясність. Вертикальна поясність має має велике значення для лісового господарства у гірських лісах. Вперше вчення про поясність розробив Гумбольдт. Не дивлячись на досить складну картину розподілу лісової рослин­ності на земній поверхні, в її розподілі основною географічною законо­мірністю вважається саме поясність і зональність. Транспірація рослин збільшується з підвищенням температури по­вітря і збільшенням дефіциту вологи. Тому успішний ріст рослин зале­жить від співвідношення кількості опадів і тепла у конкретному регіоні. Цим співвідношенням, головним чином, і визначається можливість існу­вання лісу.

19. Ліс і світло.

Сонячна радіація вимірюється сонячною константою - кількістю енергії, що потрапляє на розміщену перпендикулярно до променів за межами земної атмосфери площадку в 1 см² за 1 хв. Для умов Європи сонячна константа становить 7,74 дж (см²- хв"¹). Вплив лісу на процес поглинання сонячної енергії - значний. Лише незначна частка радіації у густому лісі досягає поверхні ґрунту. Так, у широколистяному лісі вона становить усього 1-5%, а після листопаду зростає до 50-80%. У ялинових лісах до поверхні ґрунту надходить 2-5%. Менша здатність листя до поглинання і більша - до відбиття променів, порівняно з хвоєю, використовується при дистанційному моні­торингу мішаних лісів за допомогою аерофотозйомки. Щорічно завдяки фо­тосинтезу на земній кулі утворюється близько 150 млрд. т органічних ре­човин. Розрізняють пряме сонячне освітлення (радіацію), яке поступає безпосередньо від Сонця, і розсіяне (дифузне), яке надходить на земну поверхню від небозводу. Рослини краще пристосовані до розсіяного світла.Види освітлення в умовах насаджень: верхнє, яке падає на крони і листя зверху; бокове-падає під кутом; Наскрізне - це промені, які проникають крізь полог лісу; Нижнє - відбите від поверхні ґрунту або води. Максимальну освітленість забезпечує верхнє. Види освітлення впливають на ряд господарських заходів, у першу чергу на забезпечення природного поновлення лісу. Такі породи як ялина, ялиця, бук добре поновлюються навіть при незначному наскрізному, боковому освітленні. А дуб, сосна – при наявності лише наскрізного і верхнього освітлення. Світлолюбність (світловибагливість) – це не стільки потреба у світлі, скільки негативна реакція на затінення. Тіньовитривалість - це здатність зберігати відносно високу актив­ність фотосинтезу при затіненні та знаходитися тривалий час у затіненні.