Культура і цивілізація Перелік ключових термінів та понять теми

Культура, цивілізація, духовна культура, матеріальна культура, циклічна динаміка культури, локальні цивілізації

Можна виділити такі основні парадигми в історичному розвитку культури:

1. Архаїчна (первинна, початкова культура).

2. Класична культура ( від давніх цивілізацій до ХІХ ст.).

3. Модерністська культура або культура модерну (ХХ ст.).

4. Постмодерністська культура (кін. ХХ ст. – наш час).

На думку ряду антропологів, феномен культури містить перш за все такі вихідні елементи: знаковий, ціннісний і нормативний.

1. Знаковий елемент - пов'язаний із тим, що предмети культури втрачають суто природне функціонування і починають щось значити, на щось вказувати; знакову роль відіграє перш за все мова. Вона є універсальною, хоч і не єдиною знаковою системою. Мова дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому середовищі, накопичувати досвід. Кожне суспільство формує певні уявлення про взаємозв’язки між поняттями стосовно реального світу і сфери надприродного.

2.Ціннісий елемент пов'язаний із тим, що людина усвідомлює свій особливий зв'язок із культурою, із усім, нею створеним і ставиться до всього цього зацікавлено. Цінності вказують на значущість чогось для людини та органічно зв'язані із загальноприйнятими думками щодо цілей та ідеалів, яких людина повинна прагнути. Вони складають основу моральних принципів. Цінності поділяють на індивідуальні, групові, загальнолюдські.

3. Нормативний елемент культури містить норми, стереотипи, правила і ритуали, що регулюють поведінку людей відповідно до цінностей визначеної культури.

Суттєвими ознаками культури є наступні:

1. культура – це є світ "артефактів", тобто – штучних речей, що створені людиною; або це є те, що пройшло через людську перетворювальну діяльність – так звана "друга природа";

2. способи, технології, методи перетворення природи та створення культурних явищ; вони вводять людину у культурно-історичний процес, оскільки культуру можна створювати лише тоді, коли ми знаємо, як це робити;

3. культура – це сукупність найперших та найвищих цінностей, те із створеного людьми, в чому сутність людини, глибинні якості та можливості людини виявилися максимально повно, досконало та виразно;

4. способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей;

5. культура в її людському вимірі – це перш за все взірці, норми, правила поведінки людини в людському та природному середовищі; це є те, без чого людина не може успішно жити і діяти в культурі, в суспільстві, не може розуміти та вдосконалювати саму себе; окрім норм поведінки сюди також включають вірування і традиції.

Функції культури:

1. Пізнавальна функція (що передбачає й функцію самопізнання).

2. Інформаційна функція.

3. Комунікативна функція.

4. Регулятивно-нормативна функція.

5. Гуманістична функція..

На основі цього можна виділити такі критерії культурного прогресу:

1. Гармонійний розвиток сфер культури.

2. Ступінь соціальної рівності людей у прилученні до цінностей культури.

3. Ступінь свідомої участі всіх членів суспільства в історичному культуротворчому процесі.

4. Наявність реальних можливостей для найповнішого виявлення творчих сил і здібностей людини.

Поняття "національна культура" не є тотожним поняттю "народна культура", оскільки національна культура виникає і твориться не тільки стихійно, на рівні фольклору, а й постає сукупністю надбань видатних і талановитих майстрів та діячів культури, тобто – це явище складне як за змістом, так і за суб’єктом свого творення. Застосовуючи поняття "національна культура", ми насамперед маємо на увазі так званий національний елемент культури – те, що виражає особливості буття певного народу і може становити живий інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у певний етно-національний контекст - те, що відрізняє культуру певної країни і певної нації від інших.

Кожна національна культура є унікальною і неповторною, але вона залишається людською культурою, оскільки вона є виявленням творчих здібностей людини, того, що входить в людську природу і людський спосіб буття взагалі; саме це й постає в якості світової культури. В реальній практиці життя до світової культури відносять ті надбання національних культур, що набувають визнання і поширення серед різних культур та народів саме тому, що вони виражають не лише щось специфічне, а й те, що взагалі відрізняє людину від усіх інших створінь. Крім того, історичний розвиток людства зумовив наявність багатьох спільних рис у національних культурах різних народів.

Слово "цивілізація" (лат. civitas - громадянський, державний) позначає сукупність форм організації суспільного життя людства, в утворенні яких люди мають значні досягнення. Це поняття набуває поширення в середині ХVІІІ ст. Зокрема, французькі просвітники називали цивілізацію суспільство, засноване на засадах розуму і справедливості.

У другій половині ХVІІІ – початку ХІХ ст. утвердились три підходи до розуміння поняття «цивілізація», які є чинними і в даний час:

1. Унітарний підхід (цивілізація виступає як ідеал прогресивного розвитку людства, що являє собою єдине ціле).

2. Стадіальний підхід (цивілізації є певним етапом прогресивного історичного розвитку людства як єдиного цілого).

3. Локально- історичний підхід (цивілізації є якісно різними унікальними етнічними чи історичними суспільними утвореннями).

Цивілізація – це:

• історичний процес вдосконалення життя людини (П.Гольбах);

• спосіб життя суспільства після виходу його із первісного та варварського стану (Л.Морган);

• матеріальна, утилітарно-технологічна сторону суспільства, що протистоїть культурі як сфері духовності, творчості та свободи (Г.Зіммель);

• остання, завершальна фазу еволюції певного типу культури, епоха смерті даної культури (О. Шпенглер);

• будь-який окремий соціально-культурний світ (А.Тойнбі);

• найширша соціально-культурна спільність, що становить найвищий рівень культурної ідентичності людей (С.Хантінгтон).

Вiдомий американський соціолог і культуролог Л.Морган на початку ХІХ ст. виділив наступні ознаки цивілізації:

- поява міст;

- використання письма;

- виготовлення і використання металів;

- державні форми управління суспільством;

- моногамна сім’я;

- складні форми організації спільного життя людей (зокрема – суспільний розподіл праці).

А.Тойнбі виділив і описав 21 цивілізацію, що існувала в людській історії. При всьому розмаїтті їх можна розділити на два великих типи цивілізацій:

• західна ("техногенна цивілізація");

• східна ("традиційне суспільство").

Серед ціннісних пріоритетів техногенної культури можна виділити особливе розуміння влади і сили. Влада тут розглядається не тільки як влада людини над людиною (це є й у традиційних суспільствах), але насамперед як влада над об’єктами, на які спрямовані силові впливи з метою панувати над ними. З цієї системи цінностей виростають багато інших особливостей техногенної культури. Ці цінності виступають своєрідним геном техногенної цивілізації. Техногенні суспільства відразу ж після свого виникнення починають впливати на традиційні цивілізації, змушуючи їх видозмінюватися.

До глобальних проблем в наш час відносять такі:

1) Глобальна екологічна криза, тобто порушення рівноваги біосфери Землі, забруднення природного середовища і Світового океану, ерозія грунтів, знищення малих річок та водоймищ, тощо.

2) Проблема збереження миру, що набувають особливого загострення і зв'язку із накопиченням зброї масового знищення людей, існування авантюрних політичних режимів, політичних протистоянням різних зон та регіонів Землі. В ХХІ столітті ядерна війна неприпустима: її не можна виграти, а вирішення конфліктів можливе тільки політичним шляхом.

3) Енергетичні проблеми, сутність яких можна окреслити так: в розвиненому суспільстві розвиток суспільства знаходиться у прямопропорційній залежності від енергоозброєння людини, проте саме енергетика сьогодні постає одним з найбільш потужних чинників екологічної кризи. Тому питання енергетики є дуже болючими; в наш час вони вимагають пошуку принципово інакших джерел енергії.

4) Проблеми боротьби із тероризмом, які сьогодні постали загальнолюдськими проблемами; як свідчить досвід, ці проблеми не вирішити виключно лише силою, але оскільки тероризм сьогодні загрожує всім, то необхідні й спільні зусилля для його подолання.

5) Ріст народонаселення на планеті (демографічна проблема), розширення зон бідності. В липні 1999 року на Землі народилася шестимільярдна людина. Експерти рахують, що це рівно половина можливої найбільшої чисельності людей на нашій планеті. Стрімке збільшення населення відбувається у країнах Азії, Африки, Латинської Америки, які є відсталими в економічній, соціальній, культурній сферах. Демографічна політика належить до національної компетенції незалежних держав. Однак їхні труднощі при вирішенні демографічних проблем уже нині відбиваються на міжнародних відносинах в цілому і можуть призвести до катастрофічних наслідків для світової економіки і політики.

6) До глобальних проблем слід віднести й такі, як охорона здоров"я, збереження історичної культурної спадщини людства, взаємини між розвиненими та нерозвиненими країнами, проблеми сторення безпечних штучних речовин та ін.

У працях видатних вчених щодо перспектив майбутнього і вирішення найважливіших проблем людства, єдності немає. Пропонується ряд способів вирішення глобальних проблем сучасної цивілізації. Назвемо деякі з них:

1. масове роз’яснення значення та масштабів глобальних проблем. Насамперед люди повинні знати, що на них чекає;

2. обов’язкове введення в освітню практику викладання знань, пов’язаних із глобальними проблемами сучасності, їх сутністю і ознаками;

3. перехід в світовому масштабі до так званих безвідхідних типів виробництва, тобто таких, що не забруднюють довкілля;

4. міжнародна співпраця у вирішенні глобальних проблем на різних рівнях;

5. запровадження принципово нових рівнів міжнародної інтеграції.