3. Зв’язок методики з іншими науками.

Методика викладання природознавства функціонує у тісній співдружності з іншими науками.

  Перш за все з біологією і географією, так як зміст шкільного курсу природознавства включає елементи знань, які відображають основи обох наук. Зв’язок із біологією та географією відіграє особливу роль у розробці змісту цього предмету.         

  В основі змісту та побудови матеріалу курсу природознавства лежать принцип сезонності, який у свою чергу визначає специфіку методики викладання предмета.

  Методика викладання природознавства є педагогічною укою, тому вона тісно пов’язана з її основним розділами: дидактикою та теорією виховання, вона розкривається відповідно до її законів і закономірностей.

Цей зв’язок двобічний: методика не тільки базується на загальних положеннях дидактики та теорії виховання, але й збагачує їх виявляючи раціональні шляхи, методи і засоби навчання та виховання у процесі викладання природознавства.

  Методика викладання природознавства, досліджуючи проблеми раціональної організації та проведення навчально-виховного процесу в початкових класах, повинна врахувати психологічні особливості вікової групи дітей, які навчаються, тому вона тісно пов’язана із психологією.

  Психологічна наука досліджує закономірності мислення, пам’яті уваги молодших школярів, які допомагають виявляти найбільш ефективні методи і засоби навчання та виховання учнів.

Використовуючи ті чи інші методи навчання молодших школярів, неможна не враховувати перевагу конкретно-образного мислення учнів даної вікової групи над абстрактним, нестійкої уваги та інших психологічних особливостей. Тому вчителю необхідно добре знати психологічні закономірності розвитку особистості учнів початкових класів.

  Під час навчання учнів природознавству потрібно врахувати фізіологічні особливості їхнього розвитку, тому методика тісно пов’язана з віковою фізіологією та шкільною гігієною.

  Методика повинна врахувати дослідження цих наук, щоб зберегти здоров’я дітей.

  Отже, методика природознавства вивчається у тісному зв’язку із цілим рядом наук.

4. Методика формування природничих уявлень, понять й умінь в процесі навчання природознавства. Уявлення – це чуттєво-наочний, узагальнений образ, в якому відображені зовнішні ознаки, властивості, зв’язки раніше сприйнятого об’єкта чи групи об’єктів. Уявлення виникає на основі відчуттів і сприймання як результат усвідомлення, запам’ятовування і відтворення. Уявлення позначаються словом, терміном, а зміст виражається реченнями. Уявлення формуються не тільки на основі безпосереднього сприймання, але й в результаті уяви на основі актуалізованих відчуттів, які є в досвіді дитини. Такий процес може відбуватися під керівництвом учителя або під час сприймання знакової інформації: тексту-опису, малюнка та ін. Кожне уявлення має зміст, тобто ті зовнішні ознаки, властивості, зв’язки чуттєво-наочного образу, які були сприйняті різними органами: чуття і які створюють цей образ. В кожній темі навчального матеріалу чітко визначається зміст уявлення про предмет або явище, яке формується у дітей. Учитель має створити в учнів уявлення про предмети і явища за суттєвими ознаками, з виявленням характерного, головного. Методика формування початкових природничих понять передбачає цілеспрямовану пізнавальну діяльність дітей під керівництвом учителя, в процесі якої розумові дії формуються у певній послідовності. Формуючи найпростіші поняття вчитель ставить мету – досягти правильних, міцних, свідомих знань учнів. Ця мета досягається у разі правильного формування і розвитку понять, побудованих на принципах цілісності, системності навчання та розвитку мислення дітей. Щоб сформувати свідомі й міцні знання, необхідно правильно організувати розумову роботу учнів у процесі навчання. Вимоги вчителя до знань учнів, що виражаються у запитаннях та завданнях, є фактором, що впливає на якість знань учнів, формування понять і тим самим на розвиток мислення та культуру мовлення.