4 Економічні реформи Ерхарда в фрн

Господарський розвиток ФРН у повоєнний період мав свої особливості. Він розпочався із значно гірших стартових позицій порівняно з Великобританією і Францією. Виробничі потужності використовувалися на 15—30 %. Панували безробіття, хаос у кредитно-грошовій сфері. Держава контролювала ціни і заробітну плату. Для організації виробництва треба було мати дозвіл окупаційної влади.

Початок переходу до ринкової економіки поклала грошово-цінова реформа у червні 1948 p. Л. Ерхарда (міністра народного господарства ФРН у 1949—1963 pp. і канцлера в 1963—1966 pp.). Він вважав, що Німеччина має побудувати суспільство соціального ринкового господарства (поєднання власної ініціативи і конкуренції з розумним втручанням держави у господарське життя в інтересах соціального захисту громадян).

Завдання реформи: скорочення обсягу грошової маси, зміна структури державних і приватних боргів. Було прийнято ряд законів. Обмін грошей (старих рейхсмарок) мав здійснюватися конфіскацією у співвідношенні 100:10 (реально 100:6,5).

Короткострокові борги знецінювалися у пропорції 10:1, для тривалих було встановлено спеціальні правила. Кредитори отримали державні боргові зобов'язання.

Зменшилися податки.

Було проведено лібералізацію цін (ліквідовано державний контроль за цінами). Однак залишився контроль за цінами на продукти харчування, паливо, електроенергію, квартирну плату ("доречні ціни").

Фактично зберігалися ціни довоєнного періоду. Стабілізаційним чинником стала допомога за "планом Маршалла". Ринок наповнився товарами.

Перевага надавалася не базовим галузям, а виробництву предметів споживання. У 1949—1950 pp. розпочалося зниження цін при зростанні заробітної плати. Діяла система соціального страхування, на яку спрямовувалося 15 % національного доходу.

Основними джерелами капіталовкладень на відбудову Німеччини були приватні та державні кошти, а також інвестиції за планом Маршалла.

5 Економічні реформи в Англії

Для структури господарства Великобританії у повоєнний період характерним було зменшення у ВНД частки промисловості і сільського господарства, збільшення сфери послуг.

За темпами зростання національного доходу, промисловості ця країна відставала від інших економічно розвинених країн.

Уряд двічі в 1945—1951 pp. і 1964—1970 pp. провів націоналізацію вугільної, газової, металургійної, електроенергетичної галузей промисловості.

Державними стали транспорт і засоби зв'язку (повітряний флот, залізниці, річковий транспорт, радіозв'язок), англійський банк. Отже, націоналізовано ті галузі, від яких залежала ефективність суспільного відтворення. Державний сектор охопив близько 20 % промислового виробництва.

Приватні власники отримали компенсацію.

6 Економічна політика у Франції

Франція після другої світової війни швидко модернізувала своє господарство. Темпи розвитку були вищі, ніж середні в економічно розвинених державах, але нижчі, як у ФРН, Японії, Італії. У структурі господарства зменшилася частка сільського господарства, галузей добувної промисловості, транспорту, зв'язку. Розширилася сфера матеріального виробництва - галузі важкої промисловості.

Франція першою серед економічно розвинених держав стала на шлях програмування національної економіки. В 1947—1953 pp. діяв "План Моне". Перевага надавалася шести галузям (видобування вугілля, виробництво електроенергії, сталі, цементу, сільськогосподарських машин, транспорт). Хоч цей план і не був виконаний, він значно стимулював розвиток важкої промисловості.

У 1954—1957 pp. - план модернізації економіки. Третій план (1958—1961 pp.) проголосив перехід від протекціонізму до "відкритої економіки". Четвертий (1962—1965 pp.) і п'ятий (1966—1970 pp.) плани передбачали фронтальний розвиток усіх галузей промисловості ("індустріальний імператив") Така економічна політика держави отримала назву "дирижизму", її головним змістом був вплив на нагромадження капіталу.