Тема 13. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в системі державного управління

Місцеві державні адміністрації – це ланка виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі.

Місцеві державні адміністрації перебувають у системі подвійного підпорядкування: вони підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня та відповідним радам (обласними та районними) щодо повноважень, делегованих їм цими радами.

Структурними підрозділами місцевих державних адміністрацій є галузеві і функціональні управління.

Повноваження місцевих державних адміністрацій – це закріплені за ними права і обов’язки. Вони визначені ст.119 Конституції України та Законом України «Про місцеві державні адміністрації в Україні».

Виділяються загальні і спеціальні (галузеві) повноваження.

Загальні повноваження складає забезпечення в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць:

• Виконання Конституції, законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади.

• Законності, правопорядку, додержання прав і свобод громадян.

• Виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку.

• Підготовки і виконання відповідних бюджетів.

• Управління, переданими в законному порядку об’єктами державної власності.

• Здійснення державного контролю в межах, визначених законодавством України.

• Взаємодія з органами місцевого самоврядування.

• Реалізація інших повноважень, наданих державою.

До галузевих повноважень належить:

• Організація експертизи містобудівної документації, забезпечення обслуговування населення підприємствами побуту, торгівлі, транспорту та зв’язку.

• Розробка і забезпечення виконання програм у сфері екології.

• Реалізація державної політики в сферах науки, освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім’ї та молоді, соціального забезпечення та соціального захисту.

• Реалізація державних гарантій у сфері зайнятості, праці та заробітної плати.

• Сприяння розвитку міжнародного співробітництва.

• Забезпечення виконання законодавства про військовий обов’язок.

• Реалізація інших повноважень, наданих державою.

Делеговані повноваження місцевих державних адміністрацій – це повноваження, що їх набувають адміністрації шляхом передачі їм для виконання від інших суб’єктів за власним рішенням останніх або на підставі закону.

Місцеве самоврядування визначається і гарантується Європейською хартією місцевого самоврядування, Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Місцеве самоврядування – це право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища чи міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Перші концепції місцевого самоврядування ґрунтувалися на ідеях невідчужуваних природних прав і суспільного договору, виходячи з яких, громада як «природна» адміністративно-територіальна одиниця, що історично виникла раніше, ніж держава, має природні невідчужувані права самостійно вирішувати місцеві питання й управляти власними справами.

Із часом проте ставало все важче розмежувати власне місцеві справи та справи загальнодержавні, виконання яких доручене громаді. Усвідомлення цих суперечностей привело до виникнення державницької концепції самоврядування. Згідно з нею, всі повноваження місцевих органам врядування надає держава, але, на відміну від центрального державного управління, місцеве самоврядування здійснюється не урядовими чиновниками, а місцевими громадянами, жителями міст і сіл, які безпосередньо зацікавлені в результатах свого врядування. Гарантії самостійності місцевого самоврядування, згідно з цією концепцією, полягають у тому, що його структури є органами не державної влади, а територіальної громади, на які держава покладає здійснення відповідних завдань і функцій.

Подвійний характер місцевого врядування відображає концепція дуалізму муніципального управління. В її основі лежить ідея класичного ліберального підходу щодо залежності демократичної держави від місцевого самоврядування.

Виділяються англосаксонська, континентальна (французька) та змішані моделі місцевого врядування.

Англосаксонській моделі притаманні:

• Значна автономія місцевого самоврядування стосовно держави.

• Відсутність прямого підпорядкування центрові.

• Відсутність уповноважених представників центральної влади на місцях.

• Здійснення контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування переважно непрямим шляхом (через центральні міністерства та суд).

• Виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою.

• Функціонування органів місцевого самоврядування в межах закріпленої в законі компетенції.

Континентальна модель характеризується:

• Значно вищим ступенем централізації порівняно з англосаксонською моделлю та наявністю вертикальної підпорядкованості.

• Поєднанням місцевого самоврядування і прямого державного управління на місцях, функціонуванням на одному й тому ж територіальному рівні органів місцевого самоврядування, обраних територіальною громадою, та уповноважених осіб, призначених центральною владою.