Тема 12. Територіальні органи центральних органів виконавчої влади: права, компетенція, функції

В основі проблеми оптимізації діяльності територіальних (місцевих) органів державної влади лежить діалектичний суперечливий взаємозв’язок одиничного, особливого та всезагального в суспільному вимірі. З цих позицій зміст поступального розвитку держави полягає в забезпеченні гармонійної єдності в національно-культурному, соціально-економічному розмаїтті різних регіонів країни, подоланні локалізму, тобто дискримінації населення за ознакою місця проживання. На практиці це здійснюється через пошук і запровадження оптимального співвідношення централізації і децентралізації у сфері державного управління.

Централізація підкреслює замкненість системи управління, коли воно будується з єдиного центру в напрямку «зверху вниз» з дотриманням строгих принципів єдності та чіткості розпорядництва.

Децентралізація, навпаки, підкреслює відкритість системи управління для рішень «знизу». Багато локальних рішень можуть приймати на середніх і нижчих рівнях організаційної ієрархії.

Ризиком централізованої моделі системи державного управління є можливість абсолютизації завдання з відтворення соціокультурної єдності. В цьому випадку державне управління не досягає своєї мети – забезпечити інтеграцію суспільства, а, навпаки, роз’єднує його, трансформуючись у засіб уніфікації населення та дискримінації прав представників соціальних, національно-культурних меншин. Цей висновок підтверджений історією Радянського Союзу, де пануюча бюрократична верхівка часто була схильна надавати одиничному та особливому якості всезагального, абсолютизувати інтереси певних соціальних груп, класів і нехтувати в той же час інтересами інших соціальних суб’єктів, унаслідок чого розвиток суспільного організму сповільнювався, відбувалася руйнація його цілісності.

Реалізація децентралізованої моделі державного управління здійснення, також, пов’язана з низкою обмежень, що випливає з такого.

Перше – це те, що послідовна реалізація принципу народного самоврядування та контролю над державною владою може суперечити принципу оперативності та ефективності державного управління. Дотримання останнього в надзвичайних та екстремальних ситуаціях є нагальною соціально-значимою потребою, від задоволення якої може залежати виживання суспільства в цілому. (Згадаймо чудовий приклад наведений ще Платоном про мізерні шанси корабля випливти з бурі, якщо він управляється в децентралізований спосіб).

Друге стосується того, що зміцнення самоврядування територіальних громад розширює можливості якнайповнішого задоволення потреб місцевого населення і водночас породжує новітні небезпеки різноманітних проявів “місцевого егоїзму”, зануреності в проблеми локального значення та обмеженого бачення загальнодержавних потреб, виникнення конкуренції та боротьби між суб’єктами федеративних утворень (наприклад, щодо розподілу надходжень із національного бюджету), що може загрожувати територіальній цілісності держави.

Третє – практична складність забезпечити безпосереднє здійснення територіальною громадою належних їй владних повноважень та дотримання принципу народного контролю вже за діяльності апарату управління органів місцевого самоврядування, навіть, за умови територіальної близькості влади до населення.

Зняття ризиків децентралізації в процесі реформування системи державного управління та місцевого самоврядування передбачає використання ідей М. Драгоманова, який запропонував здійснювати соціально-політичні, адміністративно-управлінські перетворення згідно до принципу “знизу до гори”: від тривалих поступових якісних зрушень у структурі особистості, в її світогляді, цінностях, від становлення та зміцнення соціокультурних інститутів і традицій громадянської самоорганізації та самодисципліни населення до відповідного довершення цього процесу в державно-правових формах самоврядування та децентралізації державного управління. Себто до зростання міри своєї зовнішньої свободи особистість і суспільство повинні бути внутрішньо підготовлені, інакше вони не зможуть нею скористатися, а, навпаки, опиняться в тенетах ще більшої несвободи або, навіть, рабства.

Територіальні органи (підрозділи) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади є державними органами, які утворюються відповідними центральними органами виконавчої влади для реалізації їх функцій та повноважень на місцевому територіальному рівні, тобто в областях або районах, містах Києві та Севастополі.

Кожен із цих органів у межах дорученої йому сфери відання:

• Організує виконання законодавчих актів та контроль за їх реалізацією.

• Прогнозує перспективні напрямки і стратегічні цілі.

• Бере участь у реалізації загальнодержавних і регіональних програм економічного і соціального розвитку.

• Реалізує функції з державного регулювання економіки.

• Виконує функції внутрішньоорганізаційного забезпечення роботи.

Крім загальних, вони виконують на відповідній території і спеціальні функції відповідно до чинного законодавства України.